Байкеру - байкерове
Іду я, значить, повз перехрестя Хякуманбен коло Кіотського університету, яке навіть стало назвою для доволі відомого роману, нікаво нє трогаю, пачіняю прімус, аж тут мою увагу привертає характерний звук - “модній” юнак хизується потужністю мотора свого двоколісного друга. Подумки бажаю йому довгих і спокійних років життя, а тоді, коли він уже повернув і прискорився, зрозумів що його чорна сорочка надзвичайно “сезонна”, вся у пелюстках ніжно-рожевої та подекуди білої сакури, навіть щось подібне до стовбура присутнє, ну і гілки, звісно.
За кілька секунд сакура розтанула на горизонті, залишивши по собі трошки бензинового запаху та відлуння моторного звуку. Куди там сакурі справжній.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/139593.html. Please comment there using OpenID.