成人式 Сейдзіншікі
Сегодні я бачив у вікні хурмові дерева, на які зліталися горобці чи якісь подібні їм пташечки, бо японці, схоже, хурму купують тільки магазинну, а те, що виросло в них на городі, призначене для милування і годування тих, хто це потребує більше.
А ще за кілька метрів від хурмових дерев я бачив двох дівчат у яскравих кімоно із хутровими комірами. І згадав, що сегодні, 13 січня, коли хурма наситила кілька представників роду пташиного, є своє свято і у роду людського - “сейдзіншікі”, тобто церемонія набуття дорослості особами, яким протягом минулого року виповнилося 20. Це - офіційний вік повноліття в Японії.
Його потужньо святкували у концертному холі (саме в таких місцях зазвичай проводяться подібні церемонії) поруч із нашим будинком. Дружина поверталася з Кіото і розказала, що перед холом зібралися десь із десяток “новодорослих” і радісно показували всім перехожим випиту спільно пляшку шьотю - жмурдячку 25-градусного, але пляшку дволітрову. І показували вони її дууже весело і завзято.
А я пригадав, що рівно 9 років тому теж брав участь у церемонії навернення до лав дорослих у місті Тенрі в префектурі Нара, і навіть слухав промову тодішнього золотого олімпійського медаліста пана Номури (про що радісно писав колись отут), надихався і думав, що майбутнє - світле, а Японія - ну просто ідеальна країна.
Але минулого року, наприклад, виявилося, що секція дзюдо в університеті Тенрі здавна мала неписану практику “ідзіме” - знущання, переважно над особами молодшого від тебе віку або нижчого статусу. І гордість країни, капітан і просто молодець Номура теж активно брав у цьому участь.
Що я хотів сказати, написавши так багато літер? Що дорослішати треба вчасно, життя жорстоке, найпривабливіша суспільна система може виявитися зі своєю специфікою, а дволітрова пляшка шьотю на десятьох - зрештою, не найгірший початок дорослого життя. Не таке вже це шьотю погане.