Перша у місті Мінамі-Санріку протягом 30 хвилин після землетрусу закликала мешканців евакуюватися на високе місце, бо очікується цунамі до 6 метрів висотою, тоді повідомила, що коло берега рівень води понизився, а через 27 хвилин після землетрусу тривожним голосом повідомляла, що висота цунамі вже буде до 10 метрів. Тоді хвиля наблизилася до будівлі, в якій перебували вона і ще більше 40 колег, і вони почали їй кричати, аби піднімалася на дах (висота будівлі 12 метрів). Запис обривається на її заклику евакуюватися на високе місце. Дівчина на дах піднятися не встигла, їй було 24 роки. Мама через рік після трагедії нарешті почула запис із її голосом.
Друга на рік старша, з Тайваню, приїхала до Японії 5 років тому вивчати мову, зрозуміло яку. Минулого року влаштувалася на роботу у звукозаписуючій компанії в Токіо, і спочатку приїжджала як волонтер тільки на вихідні, а тоді покинула роботу, переїхала в префектуру Івате, живе в волонтерському центрі і щодня відвідує тимчасові будинки, спілкуючись переважно із бабцями та дідусями. Кажуть старенькі, що 「Тайвань-сан」 дуже допомагає в усьому: ходить за покупками, прибирає, допомагає по дому. Живе на накопичені на депозиті гроші, каже, що незнання мови компенсується розумінням на рівні сердець. Збиралася колись повертатися додому, але тепер минулого місяця отримала робочу візу. Дуже схожа на мою колишню дівчину, майже як у
цьому есеї Муракамі.