Сніжинка
Десь на полюсі далекім
Серед криги і снігів,
Там жила Сніжинка біла
У палаці з айсбергів.
Вся сіяла наче срібло,
Красна була, осяйна,
Та не мала в грудях серця,
Була зимною вона.
Та якось в краї ті сніжні
Буйний Вітер завітав,
І в Сніжинки у палаці
Кілька днів погостював.
Все розказував принцесі
Про краї, де побував,
Що він видів на цім світі,
Що цікавого чував.
Розповів принцесі сніжній
Він про вдячність і любов,
Від яких є згода в світі
І пульсує в серці кров.
Слухала сніжна принцеса,
І як Вітер відлітав,
Попросила, аби в мандри
Він з собою її взяв.
І поніс Сніжинку Вітер
Понад гори в ті краї,
Де сміється сонце щиро
І співають солов'ї.
І неслись у купці, разом,
Над горами і верхами,
Та й із Місяцем сміялись,
Розмовляли із зірками.
Слухали концерти літні,
Співи слухали птахів,
І як грають хвилі моря,
Й шепіт ніжний пелюстків.
Бачила сніжна принцеса,
Як чарівні ніжні квіти
Зустрічають Сонце рано,
Наче маму малі діти...
І як голуб і голубка
Разом взялися обоє,
Наносили гіллячок,
І будують гніздо своє...
І подався Вітер далі,
Через гори і моря,
І світив їм Місяць ясний,
Посміхалася Зоря...
Слухала Сніжинка біла
Шепіт хвильок океанських,
Гру припливів і відпливів,
Подих джунґлів африканських...
А в лісах, тих амазонських,
Бачила принцеса сніжна,
Як колібрі п'є нектар,
Й обіймає квітку ніжно...
А в савані африканській
Буйволи шляхи там б'ють,
Лев левиці щось муркоче,
Зебри мирно воду п'ють...
І поніс Сніжинку Вітер
Через океан і море,
В край, де небо підпирають
Гімалайські білі гори...
І в печерах гімалайських,
Де розгадка всіх питань,
Там дізналася принцеса
Загадкове "Інь і Янь"...
Щось змінилася принцеса
На обличчі своїм білім,
Вітер ж взяв її за руку
Й вони дальше полетіли...
Пронеслися диким степом,
Понад тундру і сніги,
Ось вже близько, ось вже видко,
Рідні білі айсберги...
Вітер глянув на принцесу
І відчув у серці щем -
Що Сніжинка аж сіяє,
Наче зайнялась вогнем...
А принцеса посміхнулась,
Й таке відказала:
"Завдяки тобі я, Вітре,
Іншою теперки стала...
І уже мені байдуже,
Що горю я й таю,
Важливіше ж бо для мене,
Що тепер я серце маю!"
Зникла раптом княжна біла,
Хмаркою вона зробилась,
Розтопила всі сніги,
Дощиком рясним розлилась...
Де колись там був мороз,
Де колись сніги біліли,
Враз прийшла весна барвиста,
Там квітки красні зацвіли...
Посміхнувся буйний Вітер,
Взяв за ручку Хмарку білу,
Й дарувати всім весну
Разом полетіли...
осінь 2008
Борис Явір Іскра
"Натхненний Сонцем Ясним"
Серед криги і снігів,
Там жила Сніжинка біла
У палаці з айсбергів.
Вся сіяла наче срібло,
Красна була, осяйна,
Та не мала в грудях серця,
Була зимною вона.
Та якось в краї ті сніжні
Буйний Вітер завітав,
І в Сніжинки у палаці
Кілька днів погостював.
Все розказував принцесі
Про краї, де побував,
Що він видів на цім світі,
Що цікавого чував.
Розповів принцесі сніжній
Він про вдячність і любов,
Від яких є згода в світі
І пульсує в серці кров.
Слухала сніжна принцеса,
І як Вітер відлітав,
Попросила, аби в мандри
Він з собою її взяв.
І поніс Сніжинку Вітер
Понад гори в ті краї,
Де сміється сонце щиро
І співають солов'ї.
І неслись у купці, разом,
Над горами і верхами,
Та й із Місяцем сміялись,
Розмовляли із зірками.
Слухали концерти літні,
Співи слухали птахів,
І як грають хвилі моря,
Й шепіт ніжний пелюстків.
Бачила сніжна принцеса,
Як чарівні ніжні квіти
Зустрічають Сонце рано,
Наче маму малі діти...
І як голуб і голубка
Разом взялися обоє,
Наносили гіллячок,
І будують гніздо своє...
І подався Вітер далі,
Через гори і моря,
І світив їм Місяць ясний,
Посміхалася Зоря...
Слухала Сніжинка біла
Шепіт хвильок океанських,
Гру припливів і відпливів,
Подих джунґлів африканських...
А в лісах, тих амазонських,
Бачила принцеса сніжна,
Як колібрі п'є нектар,
Й обіймає квітку ніжно...
А в савані африканській
Буйволи шляхи там б'ють,
Лев левиці щось муркоче,
Зебри мирно воду п'ють...
І поніс Сніжинку Вітер
Через океан і море,
В край, де небо підпирають
Гімалайські білі гори...
І в печерах гімалайських,
Де розгадка всіх питань,
Там дізналася принцеса
Загадкове "Інь і Янь"...
Щось змінилася принцеса
На обличчі своїм білім,
Вітер ж взяв її за руку
Й вони дальше полетіли...
Пронеслися диким степом,
Понад тундру і сніги,
Ось вже близько, ось вже видко,
Рідні білі айсберги...
Вітер глянув на принцесу
І відчув у серці щем -
Що Сніжинка аж сіяє,
Наче зайнялась вогнем...
А принцеса посміхнулась,
Й таке відказала:
"Завдяки тобі я, Вітре,
Іншою теперки стала...
І уже мені байдуже,
Що горю я й таю,
Важливіше ж бо для мене,
Що тепер я серце маю!"
Зникла раптом княжна біла,
Хмаркою вона зробилась,
Розтопила всі сніги,
Дощиком рясним розлилась...
Де колись там був мороз,
Де колись сніги біліли,
Враз прийшла весна барвиста,
Там квітки красні зацвіли...
Посміхнувся буйний Вітер,
Взяв за ручку Хмарку білу,
Й дарувати всім весну
Разом полетіли...
осінь 2008
Борис Явір Іскра
"Натхненний Сонцем Ясним"