Мій вибір...
а ти знаєш, чим оберне сє для тебе твій вибір?..
Лежу у лазареті. Вчора поранило в редутах. Ніч. Нова доба. Лежу. Певно, маю горєчку. Лежу і так ми сє здає, же наді мном зоряне небо, світит місяць і я у травах. Нічна прохолода гейби проймає мене всього. Падає зоря і я, як та наївна дитина, загадую бажання... Всьо так, наче у дитинстві...
Пригадую, у школі на уроці історії сє загоріла суперечка. Предмет спору забув им, но точно памнітаю, же сє висловив на рахунок патріотизму рішуче і твердо, чим заслужив похвалу. Но єден однокласник сказав, же такі як я не йдут на войну, же такі, як я лиш гарно говорят...
Коли я сє вчив в університеті, то був залучений до роботи одної організації. Частина з хлопців сє захоплювали військовов справов, правда, ніхто з них у військо так і не пішов - “закосили”. Але, вояки були вправні... На словах, певно...
Вони часом косо на мене поглядали і вважали, же моя любов до рідного краю сє закінчує на кінчику мого язика. А мені все було цікаво, що саме вони для свого народу зробили...
А потім почув им за войну. Я не думав довго. Склав свій наплічник і пішов...
Сотник мене попросив показати повістку, а я сказав им, же я - доброволець. Він довго мовчав, а тогди сє посміхнув і сказав, же є ще надія...
Наді мном гейби зоряне небо. Пролітає зоря. Я загадую бажання... То є так по-дитячому...
Мене трохи морозит. Спокійно лежу. Чую і відчуваю стукіт свого серця...
Я жодного разу не жалів, же пішов добровольцем... Я йшов свідомо, то був мій вибір...
_ _ _
2011-02-20
Борис Явір Іскра
Лежу у лазареті. Вчора поранило в редутах. Ніч. Нова доба. Лежу. Певно, маю горєчку. Лежу і так ми сє здає, же наді мном зоряне небо, світит місяць і я у травах. Нічна прохолода гейби проймає мене всього. Падає зоря і я, як та наївна дитина, загадую бажання... Всьо так, наче у дитинстві...
Пригадую, у школі на уроці історії сє загоріла суперечка. Предмет спору забув им, но точно памнітаю, же сє висловив на рахунок патріотизму рішуче і твердо, чим заслужив похвалу. Но єден однокласник сказав, же такі як я не йдут на войну, же такі, як я лиш гарно говорят...
Коли я сє вчив в університеті, то був залучений до роботи одної організації. Частина з хлопців сє захоплювали військовов справов, правда, ніхто з них у військо так і не пішов - “закосили”. Але, вояки були вправні... На словах, певно...
Вони часом косо на мене поглядали і вважали, же моя любов до рідного краю сє закінчує на кінчику мого язика. А мені все було цікаво, що саме вони для свого народу зробили...
А потім почув им за войну. Я не думав довго. Склав свій наплічник і пішов...
Сотник мене попросив показати повістку, а я сказав им, же я - доброволець. Він довго мовчав, а тогди сє посміхнув і сказав, же є ще надія...
Наді мном гейби зоряне небо. Пролітає зоря. Я загадую бажання... То є так по-дитячому...
Мене трохи морозит. Спокійно лежу. Чую і відчуваю стукіт свого серця...
Я жодного разу не жалів, же пішов добровольцем... Я йшов свідомо, то був мій вибір...
_ _ _
2011-02-20
Борис Явір Іскра