Що приносять в дар Богам і чи дозволені одностатеві стосунки | te.20minut.ua
Що приносять в дар Богам і чи дозволені одностатеві стосунки: як живуть язичники в Тернополі | te.20minut.ua
• Вони славлять кілька Богів, приносять їм дари і вважають, що християнство - насильно насаджена релігія в Україні.
• Язичники в Тернополі - малочисельна та колоритна релігійна меншина, про яку відомо досить небагато. В цьому матеріалі ви дізнаєтеся про них більше.
Героєм нашої став тернополянин Борис Явір. Він народився в християнській (греко-католицькій) родині, однак ще в підлітковому віці змінив свої погляди на християнство та захопився язичництвом. Більше про цю релігію та побут язичників розповів журналісту «20 хвилин».
Багато сучасних свят - язичницькі
Як пояснив наш співрозмовник, язичництво - загальний термін, що описує різноманітні релігії та філософські течії, котрі виникли в межах одного народу в ході його становлення, історичного розвитку “природним шляхом”.
- Язичництво - це слов’янська калька з грецького слова, що означає «народ»: старослов’янською мовою «язик» - означав «народ». Так воно є і досі - людей, котрі говорять однією мовою на певній території називають народом, - каже пан Явір.
Ця релігія не має таких чітких догм, як християнство чи іслам, а тому навіть в різних сім’ях традиції, обряди можуть відрізнятися.
- Багато людей ототожнюють поняття «язичництво» та «рідновір’я». Другий - новіший, створений, щоб наголосити про приналежність віри до того чи іншого народу. Однак я позиціоную і називаю свою віру як язичництво, - продовжує співрозмовник. - Це більш загальний термін.
Борис Явір народився у звичайній християнській галицькій родині. Ще змалку він як і його предки відзначав усі традиційні свята, а у ранньому підлітковому віці зрозумів, що багато з них мають язичницьке коріння.
- Християни перейняли багато звичаїв у язичників і доповнили своїми. Пізніше я це зрозумів, коли почав більше цікавитися язичництвом. Адже в християнських святах збереглися ті ж звичаї, тільки Богів згадували інших, - розповідає чоловік.
Пізніше він почав підлаштовувати народні обряди під своє світорозуміння. Наприклад, святкування Коляди у чоловіка практично не відрізняється від народного традиційного святкування. На столі так само знаходиться 12 страв, господар будинку заносить у будинок дідух, запалює свічку, говорить святкові побажання тощо.
- Дідух - також пішов від язичництва. В селі до слова, на Різдво є ще один звичай. В будинок заносили солому, діти сідали в неї, вили гнізда і імітували звуки домашньої живності. Такий звичай мав би привернути збільшення домашніх тварин у господарстві - така побутова «магія». Багато інших свят, що відзначають зараз, насправді мають язичницьке коріння: весняне рівнодення - Великдень, літнє сонцестояння - Купалії тощо.
Про побут
В побуті, пояснив пан Явір, язичники ведуть практично таке ж життя, що і християни. Вживають таку ж їжу та напої, виховують дітей - язичники ж звичайні люди. Тільки мають більше свобод, адже їм не заборонено, наприклад, вживати алкоголь чи м'ясо, бо нема посту як такого.
- Хоча це не означає, що ми зловживаємо цим і вживаємо багато шкідливого, якраз часто і навпаки. Тіло відіграє не останню роль у нашій вірі і потрібно вдосконалювати його. До слова, вислів: «В здоровому тілі - здоровий дух» також язичницького походження - зародився у язичницькому суспільстві стародавньої Еллади.
В одязі також не має обмежень. Хіба що на свята він повинен бути в першу чергу «народним» (вишивані сорочки, прості штани у чоловіків, спідниці у жінок, все, бажано з натуральної тканини).
Якщо в християнстві забороняється оголення деяких частин тіла, особливо у жінок, то в язичництві навпаки людське тіло вважають частиною природи і воно не є чимось соромітним. Але це не означає, що все має бути напоказ, просто оголеність як така не вважається гріховною.
Як стати язичником
Якщо, щоб стати християнином, потрібно пройти обряд хрещення, то для того, аби стати язичником потрібно пройти кілька етапів посвячення.
- Перш за все, якщо людина була хрещеною, людина має пройти зворотнє хрещення - розхрещення. Якщо християни при хрещенні поливають людину водою, то язичники балто-слов’янського регіону проводили подібний ритуал, спрямований на зворотнє. Тобто поливали себе водою та говорили: «знімаю з себе хрещення. Як воно з водою прийшло, так воно з водою піде». Сучасні язичники також дотримуються цього стародавнього звичаю, однак не завжди. Головною ж умовою є несповідування християнської віри, неучасть у християнських обрядах, - продовжує Борис Явір.
Про одностатеві стосунки, пошук пари і роль жінки
У представників язичництва жінка та чоловік засадничо рівноправні. Вони можуть вільно сходитися між собою, можуть вільно розлучатися навіть за заявою тільки однієї зі сторін. Жінка наділена такими ж правами, що і чоловік.
- Шлюб - це поєднання людей. Та й слово це пішло від поняття «злюба», тобто любов. А як нема любові, то й нема шлюбу.
Одностатеві стосунки в язичництві не схвалюються, однак чіткої заборони немає.
- Тут можна навести приклад давньої Греції, де також були чоловіки, які мали стосунки з чоловіками, однак для продовження роду мали одружитися з жінками та дати потомство. Тобто, в першу чергу, має бути продовження роду, а цього не зробиш з особою своєї статі без спеціальних технологій, тому відповідні відносини у традиційних язичницьких громадах не схвалюються, але і за такі стосунки якогось «потрапляння у пекло» не передбачається.
Щодо обраниці, або обранця, то цей вибір, будучи язичником, ви приймаєте самі. Та небажано, аби ваша половинка була іншої віри, тобто сповідувала іслам чи християнство чи іншу релігію семітського походження.
- Навіть з абсолютно протилежною за духом та звичаями людиною можна щасливо прожити все життя, та як правило, нам комфортніше із людиною, сповідує ту ж саму віру, має схожі звички. В такому випадку у майбутньому просто виникатиме менше конфліктних ситуацій, - додає пан Явір.
Де збираються і як відзначають свята
Язичників різних спрямувань у Тернополі небагато, орієнтовно 150-250 людей. Громадські святкування у зимовий період проводять у різних закладах харчування. А в літній період, чи коли ж свята потребують певних обрядів на природі, наприклад, Купалії, проводять їх на природі на завчасно обумовленому місці.
Чітко обумовлених місць для молитви чи приношення дарів Богам в Тернополі немає. Та частіше за все це парки міста чи пагорби, ліси за містом. Наприклад, іноді збираються біля дерев’яних ідолів у парку «Топільче». Однак це не єдине місця.
Кровопролиття тварин чи, тим більше, людей, для Богів не практикують, як може багато хто уявити. Під дарами розуміються різні продукти природного походження: хліб, квас, узвар, фрукти, овочі, горіхи тощо.
- Коли я іду з дітьми класти, наприклад, той самий хліб, то пояснюю їм, це не означає, що дійсно прийде один із Богів і з’їсть його. Символізм цього звичаю в тому, що ми віддаємо природі те, що вона нам дала. І продукти ці не пропадуть даремно, їх обов’язково з’їдять пташечки чи інші тварини. Це те саме, що на святковий стіл класти тарілку для померлих родичів і відкладати в неї кутю чи інші страви зі столу, - пояснює співрозмовник. - Вважаю, що найбільша видима різниця між так званими "народним християнством" та язичництвом в тому, що язичники у своїх обрядах не вживають християнських нашарувань, зокрема імен бога та різних святих, виконуючи в той же час, проводячи звичні народні ритуали, забави, тощо.
А що ви думаєте про язичницьку віру в Україні? Пишіть в коментарях.
В тему:
• Галицькі Різдва
• Тернополянин Борис Явір відзначає Різдво за язичницькими звичаями
• Свято пробудження природи: рідновір із Тернопільщини відзначає весняне рівнодення
• Священник & язичник: що святкувати - Іонна Хрестителя чи Купала?
• Тернополянин Борис Явір дітей назвав за давнім язичницьким звичаєм
• ПРО ГОЛОВНЕ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ, ПРО РЕГІОНАЛЬНЕ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ТА ПРО ДОТРИМАННЯ ЗВИЧАЇВ
• ПРО ПРИРОДУ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ
• Вони славлять кілька Богів, приносять їм дари і вважають, що християнство - насильно насаджена релігія в Україні.
• Язичники в Тернополі - малочисельна та колоритна релігійна меншина, про яку відомо досить небагато. В цьому матеріалі ви дізнаєтеся про них більше.
Героєм нашої став тернополянин Борис Явір. Він народився в християнській (греко-католицькій) родині, однак ще в підлітковому віці змінив свої погляди на християнство та захопився язичництвом. Більше про цю релігію та побут язичників розповів журналісту «20 хвилин».
Багато сучасних свят - язичницькі
Як пояснив наш співрозмовник, язичництво - загальний термін, що описує різноманітні релігії та філософські течії, котрі виникли в межах одного народу в ході його становлення, історичного розвитку “природним шляхом”.
- Язичництво - це слов’янська калька з грецького слова, що означає «народ»: старослов’янською мовою «язик» - означав «народ». Так воно є і досі - людей, котрі говорять однією мовою на певній території називають народом, - каже пан Явір.
Ця релігія не має таких чітких догм, як християнство чи іслам, а тому навіть в різних сім’ях традиції, обряди можуть відрізнятися.
- Багато людей ототожнюють поняття «язичництво» та «рідновір’я». Другий - новіший, створений, щоб наголосити про приналежність віри до того чи іншого народу. Однак я позиціоную і називаю свою віру як язичництво, - продовжує співрозмовник. - Це більш загальний термін.
Борис Явір народився у звичайній християнській галицькій родині. Ще змалку він як і його предки відзначав усі традиційні свята, а у ранньому підлітковому віці зрозумів, що багато з них мають язичницьке коріння.
- Християни перейняли багато звичаїв у язичників і доповнили своїми. Пізніше я це зрозумів, коли почав більше цікавитися язичництвом. Адже в християнських святах збереглися ті ж звичаї, тільки Богів згадували інших, - розповідає чоловік.
Пізніше він почав підлаштовувати народні обряди під своє світорозуміння. Наприклад, святкування Коляди у чоловіка практично не відрізняється від народного традиційного святкування. На столі так само знаходиться 12 страв, господар будинку заносить у будинок дідух, запалює свічку, говорить святкові побажання тощо.
- Дідух - також пішов від язичництва. В селі до слова, на Різдво є ще один звичай. В будинок заносили солому, діти сідали в неї, вили гнізда і імітували звуки домашньої живності. Такий звичай мав би привернути збільшення домашніх тварин у господарстві - така побутова «магія». Багато інших свят, що відзначають зараз, насправді мають язичницьке коріння: весняне рівнодення - Великдень, літнє сонцестояння - Купалії тощо.
Про побут
В побуті, пояснив пан Явір, язичники ведуть практично таке ж життя, що і християни. Вживають таку ж їжу та напої, виховують дітей - язичники ж звичайні люди. Тільки мають більше свобод, адже їм не заборонено, наприклад, вживати алкоголь чи м'ясо, бо нема посту як такого.
- Хоча це не означає, що ми зловживаємо цим і вживаємо багато шкідливого, якраз часто і навпаки. Тіло відіграє не останню роль у нашій вірі і потрібно вдосконалювати його. До слова, вислів: «В здоровому тілі - здоровий дух» також язичницького походження - зародився у язичницькому суспільстві стародавньої Еллади.
В одязі також не має обмежень. Хіба що на свята він повинен бути в першу чергу «народним» (вишивані сорочки, прості штани у чоловіків, спідниці у жінок, все, бажано з натуральної тканини).
Якщо в християнстві забороняється оголення деяких частин тіла, особливо у жінок, то в язичництві навпаки людське тіло вважають частиною природи і воно не є чимось соромітним. Але це не означає, що все має бути напоказ, просто оголеність як така не вважається гріховною.
Як стати язичником
Якщо, щоб стати християнином, потрібно пройти обряд хрещення, то для того, аби стати язичником потрібно пройти кілька етапів посвячення.
- Перш за все, якщо людина була хрещеною, людина має пройти зворотнє хрещення - розхрещення. Якщо християни при хрещенні поливають людину водою, то язичники балто-слов’янського регіону проводили подібний ритуал, спрямований на зворотнє. Тобто поливали себе водою та говорили: «знімаю з себе хрещення. Як воно з водою прийшло, так воно з водою піде». Сучасні язичники також дотримуються цього стародавнього звичаю, однак не завжди. Головною ж умовою є несповідування християнської віри, неучасть у християнських обрядах, - продовжує Борис Явір.
Про одностатеві стосунки, пошук пари і роль жінки
У представників язичництва жінка та чоловік засадничо рівноправні. Вони можуть вільно сходитися між собою, можуть вільно розлучатися навіть за заявою тільки однієї зі сторін. Жінка наділена такими ж правами, що і чоловік.
- Шлюб - це поєднання людей. Та й слово це пішло від поняття «злюба», тобто любов. А як нема любові, то й нема шлюбу.
Одностатеві стосунки в язичництві не схвалюються, однак чіткої заборони немає.
- Тут можна навести приклад давньої Греції, де також були чоловіки, які мали стосунки з чоловіками, однак для продовження роду мали одружитися з жінками та дати потомство. Тобто, в першу чергу, має бути продовження роду, а цього не зробиш з особою своєї статі без спеціальних технологій, тому відповідні відносини у традиційних язичницьких громадах не схвалюються, але і за такі стосунки якогось «потрапляння у пекло» не передбачається.
Щодо обраниці, або обранця, то цей вибір, будучи язичником, ви приймаєте самі. Та небажано, аби ваша половинка була іншої віри, тобто сповідувала іслам чи християнство чи іншу релігію семітського походження.
- Навіть з абсолютно протилежною за духом та звичаями людиною можна щасливо прожити все життя, та як правило, нам комфортніше із людиною, сповідує ту ж саму віру, має схожі звички. В такому випадку у майбутньому просто виникатиме менше конфліктних ситуацій, - додає пан Явір.
Де збираються і як відзначають свята
Язичників різних спрямувань у Тернополі небагато, орієнтовно 150-250 людей. Громадські святкування у зимовий період проводять у різних закладах харчування. А в літній період, чи коли ж свята потребують певних обрядів на природі, наприклад, Купалії, проводять їх на природі на завчасно обумовленому місці.
Чітко обумовлених місць для молитви чи приношення дарів Богам в Тернополі немає. Та частіше за все це парки міста чи пагорби, ліси за містом. Наприклад, іноді збираються біля дерев’яних ідолів у парку «Топільче». Однак це не єдине місця.
Кровопролиття тварин чи, тим більше, людей, для Богів не практикують, як може багато хто уявити. Під дарами розуміються різні продукти природного походження: хліб, квас, узвар, фрукти, овочі, горіхи тощо.
- Коли я іду з дітьми класти, наприклад, той самий хліб, то пояснюю їм, це не означає, що дійсно прийде один із Богів і з’їсть його. Символізм цього звичаю в тому, що ми віддаємо природі те, що вона нам дала. І продукти ці не пропадуть даремно, їх обов’язково з’їдять пташечки чи інші тварини. Це те саме, що на святковий стіл класти тарілку для померлих родичів і відкладати в неї кутю чи інші страви зі столу, - пояснює співрозмовник. - Вважаю, що найбільша видима різниця між так званими "народним християнством" та язичництвом в тому, що язичники у своїх обрядах не вживають християнських нашарувань, зокрема імен бога та різних святих, виконуючи в той же час, проводячи звичні народні ритуали, забави, тощо.
А що ви думаєте про язичницьку віру в Україні? Пишіть в коментарях.
В тему:
• Галицькі Різдва
• Тернополянин Борис Явір відзначає Різдво за язичницькими звичаями
• Свято пробудження природи: рідновір із Тернопільщини відзначає весняне рівнодення
• Священник & язичник: що святкувати - Іонна Хрестителя чи Купала?
• Тернополянин Борис Явір дітей назвав за давнім язичницьким звичаєм
• ПРО ГОЛОВНЕ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ, ПРО РЕГІОНАЛЬНЕ У ПОВСЯКДЕННОМУ ЖИТТІ ТА ПРО ДОТРИМАННЯ ЗВИЧАЇВ
• ПРО ПРИРОДУ В ОСОБИСТОМУ ЯЗИЧНИЦТВІ