Фортеця...
усім фортецям присвячується...
...на нас двох одна й та сама купа каміння...
різниця лиш в тім, що я будую міст, а ти - стіну...
Усе починалося так романтично... погляди... твої дзвінки і моя симпатія... твоя симпатія і твої вагання... і мої признання... побажання чарівних снів і цьомки на ніч в перемішку із моїми віршами... твої вагання і мої признання...
Час від часу ти гралася у фортецю... ти закривалася і достукатися до твого доброго серця було неможливо... ти ставала інакшою... іншою людиною, просто дзеркально інакшою... я не сприймав таких змін, адже я був постійно до тебе добрий...
N: ...це я так будую свої високі мури!
BJ: ти хоч пилюкою свого ненадійного пісковика засипати мої окопи? ха, наївна!
ти хоч там своїм мулярам скажи, де пісок, де цемент, а то бідні не будуть знати, що з чим змішувати...
і скажи, аби до розчину води дали - а то сухим будуть перекладати...
забудувалася?
чи розгубилася у виборі підходящого каменя, яким би в мене кинути? :)
а... зайнята... ну, будуй, будуй...
N: та ні, я просто-на-просто пішла шити свій прапор!
BJ: а... ну, так, аби у мене було більше задоволення, коли візьму фортецю - хоч шось в руки попадеться? :))
N: чому ти такий впевнений шо її візьмеш?
BJ: та всі колись фортеці валяться... :))
N: вот як закінчу з мурами, то візьмусь з нову фортецю
BJ: а... ту, яку я маю взяти приступом? :))
N: ти не зможеш її взяти
BJ: не будь така впевнена...
N: ти теж
BJ: в житті буває всяке...
я багато шо зможу... і можу...
тому ти не зарікайся..
Але такі часи проходили... інколи... і... ми ходили “за ручку” чи тримаючись за мізинчики... так мило... я вірив у спільне майбутнє... а ти “мала на мене плани”... ти казала, що у мене гарне прізвище і ти б хотіла таке мати... ти казала “так, я вийду за тебе”... але...
Тобі подобалося мене провокувати і “тримати в тонусі”, як ти говорила своїм подружкам, з якими постійно гралася у конкуренцію... зі мною ж гралася в образи і мовчанки... не брала слухавки, бо так хотілося... плакала, читаючи мої, присвячені тобі, вірші... і далі гордо мовчала... розказувала сестрі, що мріяла про мене віддавна, а зі мною гралася у байдужу... я тебе постійно мусів завойовувати...
Прийшов момент, коли ти занадто перейшла межу у своїх провокаціях та своїй фортечності... я терпів роками, а тут зірвався... мабуть, вперше сказав тобі лихе слово...
Я зняв облогу твоєї фортеці... А ти так і не зняла захисту... Я пішов воювати у інші краї, а твої воїни так і стоять на високих стінах, понищених роками наших воєн... Їхні стріли вбивають усіх моїх поштових голубів... Ти так і не здогадуєшся, що вони несуть листи про те, що війну завершено...
У цій війні нема переможців... Лиш переможені - ти і я... Переможені нашою дурістю... Ти і я...
_ _ _
2010-12-08
Борис Явір Іскра