Соупадєніє?
Іноді бувають такі збіги обставин, коли здається, якийсь небесний сценарист спеціально написав сюжет, щоб душа почувала себе щасливою від того як все красиво склалось. Бодай на мить)
================================
Після молдовських печер ми з Ольою планували заїхати в Адєссу. Вона понапрягала знайомих і один з них дав телефон свого друга - Вадима. Ми йому написали і він погодився нас прийняти. Після того ми поїхали в печери, де були просто чудесні молдовські спелеологи, але це тема для окремої історії:) І от, в один з дощових днів, коли ми разом з ними гуляли по Кишинеу, вони вирішили заїхати в гості до старшого дядька - Шуні. Він нас тричі вгостив запашною наливкою - дівчат з пониженим градусом, пацанів з стандартним і так між іншим розказав історію, як один спелеолог з України забув в наметі телефон, а він його знайшов, коли розкладав намет наступного року. Я поцікавився чи телефон віддали господарю. Він відповів - ні. Замьотано - веземо телефон в Адєссу до друга Шуні Веки, який передасть його власнику. А Шуня такий продовжує - ну взагалі-то Века водить екскурсії в Одеські катакомби і можете в нього спитати - а раптом і вам підфартить.
На кордоні з Україною дзвонимо Веці, а він бідкається, що не може нас зводити в катакомби, але дасть телефон свого друга, який постарається нам щось зорганізувати.
І от сидимо ми ввечері вдома у Вадима в Адєссі - він готує рапанів на газовому пальнику, паралельно розказуючи історії про дайверів, реконструкторів та спелеологів, а я розумію, що це вже мабуть час подзвонити до друга Веки. Набираю номер - тисну кнопку виклику - і на кухонному столі лунає рінгтон:)
================================
Рідко коли у потязі їде іноземець, та ще й без знання мови. Наші купейно-плацкартні поїзди явище саме по собі не для боязких, та й, як показує практика, рідко хто з пасажирыв може зв*язати докупи два англійських слова. От і на цей раз я мілотно дивився, як провідник намагався пояснити бородатому чуваку в інтилігєнтних окулярах, що треба розстеляти постіль. Думаю: втрутитись-не втрутись, познайомитись-не познайомитись. Врешті вирішив мовчати...
Стою в черзі в туалет - відкриваються двері і виходить цей іноземець, усміхається і йде далі. Я заходжу в туалет, не витримую і кидаю йому навздогін:
-Is it your first-time train in Ukraine?
-Ya..can you help me? I can't open the water...
Ну ще би - в українских поїздах супер юзер-френдлі крани для води, просто вершина інтуітивно зрозумілого дизайну. Особливо доставляють круглі ручки крану, які крутяться, але вода литись від того аж ніяк не починає:)
Слово-за слово - розговорились - чуваня з штату Вошинґтон, закінчив political studies і поїхав подорожувати світом, бо де ще вивчати політику, як не на живому прикладі. А ще ходить по горах, сноубордить і рок клаймбить:)
Я побажав йому надобраніч, повернувся, щоб піти в купе, але тут не витримав він:
-Alex, can I ask you...? Do u have a couchsurfing profile? 'Cause I wrote to one guy from Lviv, he refused to take me, but recommended to write to his friend Alex
-What's his name?
-Volodya
-Fuck my life. It's my friend.
І так - я познайомився і їду в один час, в одному поїзді і в одному купе з мужиком з США, який написав мені тиждень назад прохання прийняти його у Львові, але я його не побачив, бо був у Молдові. В одному купе, Карл!
================================
Після молдовських печер ми з Ольою планували заїхати в Адєссу. Вона понапрягала знайомих і один з них дав телефон свого друга - Вадима. Ми йому написали і він погодився нас прийняти. Після того ми поїхали в печери, де були просто чудесні молдовські спелеологи, але це тема для окремої історії:) І от, в один з дощових днів, коли ми разом з ними гуляли по Кишинеу, вони вирішили заїхати в гості до старшого дядька - Шуні. Він нас тричі вгостив запашною наливкою - дівчат з пониженим градусом, пацанів з стандартним і так між іншим розказав історію, як один спелеолог з України забув в наметі телефон, а він його знайшов, коли розкладав намет наступного року. Я поцікавився чи телефон віддали господарю. Він відповів - ні. Замьотано - веземо телефон в Адєссу до друга Шуні Веки, який передасть його власнику. А Шуня такий продовжує - ну взагалі-то Века водить екскурсії в Одеські катакомби і можете в нього спитати - а раптом і вам підфартить.
На кордоні з Україною дзвонимо Веці, а він бідкається, що не може нас зводити в катакомби, але дасть телефон свого друга, який постарається нам щось зорганізувати.
І от сидимо ми ввечері вдома у Вадима в Адєссі - він готує рапанів на газовому пальнику, паралельно розказуючи історії про дайверів, реконструкторів та спелеологів, а я розумію, що це вже мабуть час подзвонити до друга Веки. Набираю номер - тисну кнопку виклику - і на кухонному столі лунає рінгтон:)
================================
Рідко коли у потязі їде іноземець, та ще й без знання мови. Наші купейно-плацкартні поїзди явище саме по собі не для боязких, та й, як показує практика, рідко хто з пасажирыв може зв*язати докупи два англійських слова. От і на цей раз я мілотно дивився, як провідник намагався пояснити бородатому чуваку в інтилігєнтних окулярах, що треба розстеляти постіль. Думаю: втрутитись-не втрутись, познайомитись-не познайомитись. Врешті вирішив мовчати...
Стою в черзі в туалет - відкриваються двері і виходить цей іноземець, усміхається і йде далі. Я заходжу в туалет, не витримую і кидаю йому навздогін:
-Is it your first-time train in Ukraine?
-Ya..can you help me? I can't open the water...
Ну ще би - в українских поїздах супер юзер-френдлі крани для води, просто вершина інтуітивно зрозумілого дизайну. Особливо доставляють круглі ручки крану, які крутяться, але вода литись від того аж ніяк не починає:)
Слово-за слово - розговорились - чуваня з штату Вошинґтон, закінчив political studies і поїхав подорожувати світом, бо де ще вивчати політику, як не на живому прикладі. А ще ходить по горах, сноубордить і рок клаймбить:)
Я побажав йому надобраніч, повернувся, щоб піти в купе, але тут не витримав він:
-Alex, can I ask you...? Do u have a couchsurfing profile? 'Cause I wrote to one guy from Lviv, he refused to take me, but recommended to write to his friend Alex
-What's his name?
-Volodya
-Fuck my life. It's my friend.
І так - я познайомився і їду в один час, в одному поїзді і в одному купе з мужиком з США, який написав мені тиждень назад прохання прийняти його у Львові, але я його не побачив, бо був у Молдові. В одному купе, Карл!