Еще Жадан, любимое
***
Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
їхню вогку динаміку і переплетіння,
маленькі будинки з димами,
засипані снігом узбіччя,
неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.
Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,
стежить за цими деревами, мов за тваринами,
за їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,
за тонкими руками, за збитими в кров колінами.
Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає сіті,
стрічками прив’язує собі до зап’ястя.
А чорні порожні озера, кригою вкриті,
постійно віщують їй усілякі нещастя.
Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,
до смерті будуть тепер іти за тобою.
Будеш їм віддавати усе, що маєш,
будеш ділитися з ними вином і водою.
Але вона говорить: все, що я справді маю -
це стрічки, щоб триматися поруч із ними,
і їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,
і постійно раню уста їхніми голосними.
Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,
ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.
Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?
Це вони все почули,
і тепер заперечують.
Сергiй Жадан
Женщина, что фотографирует январские деревья,
тяжелую их динамику, сплетение веток сладкое,
обочины и сугробы,
занесенную снегом деревню,
неба тяжелые простыни с большими темными складками.
Вот она стоит, как за ширмой, за воздухом,
следит за этими деревьями, как за непугаными оленями,
за их детским шепотом, за птичьей поступью,
за тонкими руками, за сбитыми в кровь коленями.
Вот она ловит их, сравнявшись с птицеловами,
лентами привязывает себе к запястью.
А черные пустые озера, в лед закованные,
постоянно предрекают ей разные несчастья.
Говорят: все, кого ты себе поймаешь,
до самой смерти будут идти за тобою.
Отдашь им все, что есть, расскажешь все, что знаешь,
будешь делиться с ними вином и водою.
А она в ответ: все, чем я владею и что знаю -
это ленты, чтоб с ними оставаться ночами долгими,
и их слова, которые я все время забываю
и режу в кровь губы их гласными и предлогами.
Те, что идут за тобой, к тебе с этим не обращаются,
сам же себя привязываешь нежностью и тревогой.
Вот сейчас, видите, как они надо мной качаются?
Это они всё услышали,
и согласиться не могут.
Сергей Жадан
Перевод Игоря Белова
Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
їхню вогку динаміку і переплетіння,
маленькі будинки з димами,
засипані снігом узбіччя,
неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.
Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,
стежить за цими деревами, мов за тваринами,
за їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,
за тонкими руками, за збитими в кров колінами.
Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає сіті,
стрічками прив’язує собі до зап’ястя.
А чорні порожні озера, кригою вкриті,
постійно віщують їй усілякі нещастя.
Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,
до смерті будуть тепер іти за тобою.
Будеш їм віддавати усе, що маєш,
будеш ділитися з ними вином і водою.
Але вона говорить: все, що я справді маю -
це стрічки, щоб триматися поруч із ними,
і їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,
і постійно раню уста їхніми голосними.
Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,
ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.
Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?
Це вони все почули,
і тепер заперечують.
Сергiй Жадан
Женщина, что фотографирует январские деревья,
тяжелую их динамику, сплетение веток сладкое,
обочины и сугробы,
занесенную снегом деревню,
неба тяжелые простыни с большими темными складками.
Вот она стоит, как за ширмой, за воздухом,
следит за этими деревьями, как за непугаными оленями,
за их детским шепотом, за птичьей поступью,
за тонкими руками, за сбитыми в кровь коленями.
Вот она ловит их, сравнявшись с птицеловами,
лентами привязывает себе к запястью.
А черные пустые озера, в лед закованные,
постоянно предрекают ей разные несчастья.
Говорят: все, кого ты себе поймаешь,
до самой смерти будут идти за тобою.
Отдашь им все, что есть, расскажешь все, что знаешь,
будешь делиться с ними вином и водою.
А она в ответ: все, чем я владею и что знаю -
это ленты, чтоб с ними оставаться ночами долгими,
и их слова, которые я все время забываю
и режу в кровь губы их гласными и предлогами.
Те, что идут за тобой, к тебе с этим не обращаются,
сам же себя привязываешь нежностью и тревогой.
Вот сейчас, видите, как они надо мной качаются?
Это они всё услышали,
и согласиться не могут.
Сергей Жадан
Перевод Игоря Белова