Have a nice B.D.
Як все ж таки приємно повертатися до свого маленького світу. Під ранок. Зачинитися там і слухати Бреговича, повільно видихаючи дим. Закритися і забути про день, що минув. Забути навіть про те, що це був день мого народження.
Просто собі абстрагуватись і довго писати. Таку щедалеко незавершену історію.Вишукувати пояснення моїй байдужості до всього, що відбувається. Пошепки дякувати тим, хто надихнув і порадував мене цього дня.
І я знаю напевне, що значення мають лише відчуття.
І навіть один телефонний дзвінок, який не чім не різниться з десятками інших, може навіїти от те бажане відчуття свята. Просто тому, що він особливий. Для мене.
Цього дня - це рахується за переконливе
І просто чемність, така ніби притаманна нормальності, проте нетипова, може змінити думку про когось.
І я знову матиму два колеса.
І я знову відчуватиму щось, за чим дуже скучила.
А у кімнаті стало зовсім порожньо. Залишилось лише ліжко. І, на підлозі, я.
Лежу, вдивляючись у стелю і рахую до ста. А потім у зворотному.
Ні, я не намагаюсь заснути. Я просто марную хвилини.
Це, чомусь, здається таким кримінальним.
А коли перші сонячні промені зазирали у вікно, я нарешті відчула, що стала трошки старшою.
Дякую всім, хто подарував мені відчуття свята!
Мені радісно і весняно. Я хочу бульбашкової води і солодощів.
А ще гуляти довго весняними вулицями.
