Безсоння.

[bl4k]

  Вдивляючисьу у сторінку книги, я розумію, що не бачу літер. Вони пливуть перед очима і я, здається, абсолютно не в змозі сфокусуватись на них.
  Крізь відчінене вікно у кімнату вічливо вривається запах Київської ночі і зимовий вітер.
  Сірим пухнастим чимось у ногах затишно вмостився кіт. Його чомусь також не лякає відчинене вікно і вітер.
  Ми лежимо і мріємо. Кожен про своє.
  А серед суміші нічних запахів промайнув, майже довершений, аромат кориці. Звідки він тут?
 Якби я жила поблизу аеропорту, то мабуть щоночі сиділа би на підвіконні, рахуючи літачки, що злітають у небо.
  Звуків майже нема. Цю тишу порушуть хіба що автівки, що подекуди проїздять моєю вулицею і аритмія власного серця.
Чомусь здається, що це не вада, не втома, не серцева недостатність. Мені чомусь здається, що це просто настукування якоїсь мелодії. якої саме я так і не можу розібратись. Так от, що воно таке прислухатися до власного сердця. Виявляється все значно простіше.
  Уривки думок, чиїхось віршів, спогади про літо, мрії про весну, необхідність у горах... І муркотіння сіро-кошачого створіння у мене в ногах.
 А до ранку знову зовсім мало.

Пс: мабуть безсоння також пояснюється значно простіше.
Просто тобі нема кому розповідати свої сни.