Milagro Latino.
Отримую я такий мейл:
"hello my name is nico... i am in Kiev at the moment trying to get enroll with the circus school here in kiev. i am from mexico so i don't speak much russian. i have to wait for like 3 days to find confirmation of the school so no much to do. let me know maybe you can help me coz i find out no much people speak english in kiev.
will be nice to meet you. nico"
Цікаво що ми зовсім незнайомі. У нас є лише спільна знайома з Бразилії. Але він чув про мене і 2wheels4change.
Я, звісно ж, відписую, залишаю свій номер, пишу. що з радістю допоможу чим зможу і що ідея з Циркус Школою в Україні - це супер! бо тут люди до такого не звикли, для них це щось незрозуміле, дивне, подекуди просто дурня якась. А показати їм як і чим живуть творчі люди у всьому іншому світі і навчити їх тому, що вмієш сам - це чудово.
На наступний ранок дзвонить телефон. Ми домовляємось зустрітись на Золотих воротах.
Їду в маршрутці і так мені якось радісно. З обличчя не сходить ідіотська посмішка.
Я радію як дитина в очікуванні різдва.
"Ня-ня-ня! Ще один шматочок казки! Цього разу мексиканський:)) цікаво який він... Чи на довго сюди... А куди дотім... мабуть він теж вміє жанглювати:)) Нарешті! Мені страшенно не вистачає спілкування з казковими персонажами, поки я тут перечикую зиму...."
Купа змішаних думок в голові. І рааадісно!
Ми зустрілись і пішли гуляти містом.
Боже, яке ж воно миле. Мексиканське диво!
Ми гуляємо вулицями. Дуже багато розмовляємо. Я розказую про свій прект і плани на наступний рік, він про свої подорожі, про циркові фестивалі у Франції, Мексиці де він брав участь...
У нас обох склалося відчуття. що ми знайомі вже тисячу років. І так легко поряд, цікаво, радісно., весело. ми дуже багато сміємось, жартуємо. У нас виявилося так багато спільного. Так ніби знову зустрічаєш споріднену душу. Часточку казки, таку ж як і ти:)
Потім мені вже треба було додому, бо час спливав, а матеріал, який мені треба було надіслати цього ж дня я навіть не починала писати.
Ми попрощались, домовились обов*язково зустрітись наступного дня, обійнялись і я поїхала.
Вдома сіла писати і злилась з комп*ютером до самої ночі, а судячи з об*єму матеріалу цілком вирогідно, що і до ранку.
Очі боліли. Мозок болів. Ідеї закінчувалися (а писати ще лишалося більше половини)...
Аж тут дзвінок. Мексиканське диво вирішило приїхати до мене. Було вже темно, піздно. Я пояснила як їхати і пообіцяла зустріти Ніко на площі.
І от ми сидимо вдома я пишу, а він валяється на моєму ліжку і дивится якийсь тупий французький фільм на ноуті. але від цієї присутності мені якось затишніше. Хочеться швидче все дописати і вирубити нафіг комп. Він розказує як пройшов залишок дня. Я запиваю його розповіді кавою. і от уже дві години ночі. Я нарешті дописала і відправила все що мала. Відчувши себе переможцем, але настільки втомленим, я пішла на кухню покурити.
І нарешті ми вляглися спати.
Зранку, звісно ж , все проспали,. бо лягли піздно.
А йому треба було вже сьогодні їхали викладати. ми швидко підірвались, поснідали, попили кави і він поїхав.
Завтра маємо зустрітись знову.
Шматочки казки, що розкидані по всьому світу. люди, які ніколи не бачили одне одного, але їх обєднує щось спільне. Спільна казковість. Натхнення.
І дійсно не варто називати минулим те, що триває.
Адже казка не закінчилась.
Мексиканське диво:)
"hello my name is nico... i am in Kiev at the moment trying to get enroll with the circus school here in kiev. i am from mexico so i don't speak much russian. i have to wait for like 3 days to find confirmation of the school so no much to do. let me know maybe you can help me coz i find out no much people speak english in kiev.
will be nice to meet you. nico"
Цікаво що ми зовсім незнайомі. У нас є лише спільна знайома з Бразилії. Але він чув про мене і 2wheels4change.
Я, звісно ж, відписую, залишаю свій номер, пишу. що з радістю допоможу чим зможу і що ідея з Циркус Школою в Україні - це супер! бо тут люди до такого не звикли, для них це щось незрозуміле, дивне, подекуди просто дурня якась. А показати їм як і чим живуть творчі люди у всьому іншому світі і навчити їх тому, що вмієш сам - це чудово.
На наступний ранок дзвонить телефон. Ми домовляємось зустрітись на Золотих воротах.
Їду в маршрутці і так мені якось радісно. З обличчя не сходить ідіотська посмішка.
Я радію як дитина в очікуванні різдва.
"Ня-ня-ня! Ще один шматочок казки! Цього разу мексиканський:)) цікаво який він... Чи на довго сюди... А куди дотім... мабуть він теж вміє жанглювати:)) Нарешті! Мені страшенно не вистачає спілкування з казковими персонажами, поки я тут перечикую зиму...."
Купа змішаних думок в голові. І рааадісно!
Ми зустрілись і пішли гуляти містом.
Боже, яке ж воно миле. Мексиканське диво!
Ми гуляємо вулицями. Дуже багато розмовляємо. Я розказую про свій прект і плани на наступний рік, він про свої подорожі, про циркові фестивалі у Франції, Мексиці де він брав участь...
У нас обох склалося відчуття. що ми знайомі вже тисячу років. І так легко поряд, цікаво, радісно., весело. ми дуже багато сміємось, жартуємо. У нас виявилося так багато спільного. Так ніби знову зустрічаєш споріднену душу. Часточку казки, таку ж як і ти:)
Потім мені вже треба було додому, бо час спливав, а матеріал, який мені треба було надіслати цього ж дня я навіть не починала писати.
Ми попрощались, домовились обов*язково зустрітись наступного дня, обійнялись і я поїхала.
Вдома сіла писати і злилась з комп*ютером до самої ночі, а судячи з об*єму матеріалу цілком вирогідно, що і до ранку.
Очі боліли. Мозок болів. Ідеї закінчувалися (а писати ще лишалося більше половини)...
Аж тут дзвінок. Мексиканське диво вирішило приїхати до мене. Було вже темно, піздно. Я пояснила як їхати і пообіцяла зустріти Ніко на площі.
І от ми сидимо вдома я пишу, а він валяється на моєму ліжку і дивится якийсь тупий французький фільм на ноуті. але від цієї присутності мені якось затишніше. Хочеться швидче все дописати і вирубити нафіг комп. Він розказує як пройшов залишок дня. Я запиваю його розповіді кавою. і от уже дві години ночі. Я нарешті дописала і відправила все що мала. Відчувши себе переможцем, але настільки втомленим, я пішла на кухню покурити.
І нарешті ми вляглися спати.
Зранку, звісно ж , все проспали,. бо лягли піздно.
А йому треба було вже сьогодні їхали викладати. ми швидко підірвались, поснідали, попили кави і він поїхав.
Завтра маємо зустрітись знову.
Шматочки казки, що розкидані по всьому світу. люди, які ніколи не бачили одне одного, але їх обєднує щось спільне. Спільна казковість. Натхнення.
І дійсно не варто називати минулим те, що триває.
Адже казка не закінчилась.
Мексиканське диво:)