записи на серветках.
Історії, що живуть на сераетках - найщиріші.
Ці цифри, які у купі утворюють номери телефонів, які в свою чергу стають каталізаторами не випадкових повідомленннь у стилі "привіт-як-справи", які мають можливість стати початком чиєїсь історії. Красивої чи дешевої; швидкоплинної чи назавждишньої; сурогатної чи чесної...
Серветки у барах можуть бути гачком для взаємообміну емоціями. Хоча, так само, вони можуть бути суто платформою для чиїхось шмарклів, або клінінгом чиїхось губ опісля соусу на вечерю.
Мені завжди подобались серветки. Паперові. Вафельні за фактурою. Ті, що розрізані на чотири частини у буфетах приміських вокзалів. Ті, на яких залишають відбитки червоної помади на ранок. Ті самі серветки у які загортають вуличні хот-доги. Паперові шматки історій. Деталі, на які не прийнято звертати увагу.
Я будую паперовий кораблик із серветки і відпускаю його в плавання по калюжах. І я навмисне відмовляюсь спостерігати за цим його маршрутом. Напевне, тому що не хочу бачити крах свого маленького корабля. Напевне, тому що мені просто хочеться відпустити цю історію, написану затупленим олівцем на серветці.
А в місті вже давно осінь - ідеальний час для дощових калюж та паперових корабликів.
Всі історії, написані на серветках, зберігають у собі атмосферу моментів. Вони зберігають навіть запахи всього випитого та викуреного за певний вечір у певному місці. Їх потім знаходять на ранок десь у сумочці чи задній кишені, і своєю наявністю вони доводять реалістичність нічних відчуттів. Це як місток. Між вчорашнім та сьогоднішнім. Це як привіт від себе тамтешньої собі теперешній.
Мені правда подобаються серветки. Особливо написані на них повідомлення, які ховаються у задню кишеню джинсів.
А на ранок, знаходиш там зіжмаканий шматок паперової серветки, на якому написано щось. Щось, що ще вночі здавалося важливим (бо інакше ти б не сховала це у задню кишеню). Щось, що напевне мало значення, але зараз вже і не розгадаєш.
Так, мені подобаються серветки і ці написані на них меседжи. Меседжи собі ранковій від себе вчорашньої.
А вчорашня я, здається щось знала. Але яким чином розгадати цей шифр - невідомо. Знає лише серветка. І чорт, здається вона знає більше за мене...
Ці цифри, які у купі утворюють номери телефонів, які в свою чергу стають каталізаторами не випадкових повідомленннь у стилі "привіт-як-справи", які мають можливість стати початком чиєїсь історії. Красивої чи дешевої; швидкоплинної чи назавждишньої; сурогатної чи чесної...
Серветки у барах можуть бути гачком для взаємообміну емоціями. Хоча, так само, вони можуть бути суто платформою для чиїхось шмарклів, або клінінгом чиїхось губ опісля соусу на вечерю.
Мені завжди подобались серветки. Паперові. Вафельні за фактурою. Ті, що розрізані на чотири частини у буфетах приміських вокзалів. Ті, на яких залишають відбитки червоної помади на ранок. Ті самі серветки у які загортають вуличні хот-доги. Паперові шматки історій. Деталі, на які не прийнято звертати увагу.
Я будую паперовий кораблик із серветки і відпускаю його в плавання по калюжах. І я навмисне відмовляюсь спостерігати за цим його маршрутом. Напевне, тому що не хочу бачити крах свого маленького корабля. Напевне, тому що мені просто хочеться відпустити цю історію, написану затупленим олівцем на серветці.
А в місті вже давно осінь - ідеальний час для дощових калюж та паперових корабликів.
Всі історії, написані на серветках, зберігають у собі атмосферу моментів. Вони зберігають навіть запахи всього випитого та викуреного за певний вечір у певному місці. Їх потім знаходять на ранок десь у сумочці чи задній кишені, і своєю наявністю вони доводять реалістичність нічних відчуттів. Це як місток. Між вчорашнім та сьогоднішнім. Це як привіт від себе тамтешньої собі теперешній.
Мені правда подобаються серветки. Особливо написані на них повідомлення, які ховаються у задню кишеню джинсів.
А на ранок, знаходиш там зіжмаканий шматок паперової серветки, на якому написано щось. Щось, що ще вночі здавалося важливим (бо інакше ти б не сховала це у задню кишеню). Щось, що напевне мало значення, але зараз вже і не розгадаєш.
Так, мені подобаються серветки і ці написані на них меседжи. Меседжи собі ранковій від себе вчорашньої.
А вчорашня я, здається щось знала. Але яким чином розгадати цей шифр - невідомо. Знає лише серветка. І чорт, здається вона знає більше за мене...