Відлуння осінніх мелодій.
Once you want to free your mind about a concept of harmony and music being correct, you can do whatever you want. (c.) Giovanni Giorgio Moroder
Розчинятися у світлі вуличних київських ліхтарів та губитися у павутинні заплутаних вулиць. У задвірках цього міста залишати написи на стінах. І всіма можливими способами закохувати себе в цю осінь. Бо інакше нічого не вийде. Лише на відчуттях. Так щоб чесно, не ставлячи "лапки". Іншого шляху немає, бо ви всеодно нікуди не подінетесь одна від одної. Ви приречені на симбіоз. Так само, як і місто. Воно як і ти приречене на осінь. Вам є про що поговорити у своїх вечірньо-інтимних діалогах.
А осінь, тим часом, вже задала свою атмосферу. Так плавно, що ніхто з нас навіть не помітив, коли саме вона почалась. Просто в один момент затамовуєш подих і розумієш, що вона вже тут. Легкими імпульсами осінь вже розтікається всередині. Вона проростає в тобі новими відчуттями, сприйняттями, ритмами. І ти просто мусиш закохати себе в неї, бо вона і так вже в тобі.
Осінній Київ він інший. В ньому додається затишку і романтизму, який ввижається навіть у сміттєвих баках.
Осінь вона скрізь. Вона в останньому трамваі, що їде з Подолу, вона у бруківці старокиївських вулиць, у парках та мостах, у вікнах спальних районів... І особливо у тих самих вуличних ліхтарях.
Ви з містом гармонійні у цій осені. З вас вийшов би непоганий дует.
Ви би зіграли мелодійно-досконалу осінь.
Вона звучить дуже м'яко і розливається теплотою по тілу. Місто задає їі ритм. Біт глухий але незмінний. Вечірніми автівками по мокрому асфальту, дощовими краплями по підвіконнях, трамваями по іржавих коліях... А ти народжуєш мелодію дотиком пальців по монохрому. Клавіші самі ведуть твої пальці. Вони підхоплюють ритми міста і виливаються з тебе шаленим піано-блюзом.
І вітер підхоплює це своїм соулом. Ваша осінь має ідеальну драматургію.
І всі недокурені тобою цигарки раптом стають трубами органу, з яких нерівномірними потоками виходить дим. Це дуже красиво. Аж до мурашок. Ці звуки здаються пастельними. Не від того, що глухі, а від того, - що до божевілля ніжні.
Поєднатись з містом і звучати. Так щиро, так по-осінньому рафіновано. З гармонійним вкарбуванням космічно-синтетичних семплів. Під пожовклим світлом вуличних ліхтарів.
І губитися у цих звуках і цих вулицях. І з кожним тактом все глибше відчувати цю осінь. Відчувати кожною клітиною.
Закохатися в неї щиро і дуже тендітно.
Так, щоб звучати ідеально. Так щоб дрібнитися на метеликів і розлітатися ними над осінніьо-затишним містом. Так, щоб розчинитися у цій осені. Так само плавно і мелодійно.