Все буде. Тепер я не можу дозволити собі сумніви.
По-моему, творческая искра никогда не гаснет. Чем чаще черпаешь из колодца вдохновения, тем полнее он становится. Чем больше я работаю, тем больше у меня появляется идей. Откуда они появляются, из моего подсознания или извне, неважно. Важно то, что я вкладываю в свои истории. (с)
Я не знаю як вона це робить. Я не знаю що саме вона робить, але це не має жодного значення. Вона просто є. Вона просто в мені. Весна народилась всередині мене та розповсюдилась на інших. І це найцінніше.
Весна народилась новою історією. І якось так вчасно. Якось так календарно ідеально. Всі події, весь калейдоскоп такий кіношний. Такий, як пишуть у книгах, такий безтурботливо правиьний...
Те що почало відбуватись здається мені початком красивої довгої (я так сподіваюсь, не швидкоплинної) Історії.
Я нарешті відчуваю, що я не сама. Мої натхнення, мої ідеї взаємодіять з іншими натхненнями. І разом ми створюємо щось дуже сильне. Це правда.
Мені кажуть, що десь собі існували одиниці талановитих людей, але це було як механізм вибухівки. Кожна з них лежала у землі і чекала запалу. А потім з*явилася я. І як вогник запалила їх. І стався вибух. І це так цінно для мене.
Я готова запалювати вогонь у цих очах. Я дивлюсь на їх очі і бачу, що вони горять.
Для мене це і є абсолютним щастям. Бачити очі, що палають.
І мені навіть не страшно. Зовсім не страшно. Я розумію яка на мені тепер відповідальність, але я не боюсь. І не важливо чи за тобою йдуть сотні, тисячі, чи всього дві пари палаючих очей. Ти несеш за це відповідальність. За це натхнення, за ці очі. Вони вірять мені. А я вірю в них. Я вірю в нас. Я вірю, що це лише початок.
А далі буде більше. Буде натхнення, буде процес, буде результат.. І все це засноване на теплоті та радості від того, що робимо. Я просто не можу їх підвести.
Я зможу. Я все зможу. Ці очі, які так натхненно палають роблять з мене безсмертну. Мої очі від цього палають ще більше.
І я вирішила, що цієї весни здійснюються мрії. Про це говорять події останньогго тижня і моє внутрішнє переконання, що все буде. Добре чи погано, складно чи надто просто... Як саме я не знаю. Але точно знаю що все буде.
В кишені квиток до Берліну. Моє місто. Моя мрія.
А далі буде Париж. А за ним Амстердам...
Я думала, що вигадаю собі тріп, аби відволіктись. Аби забути та переключитись від своєї Зимової Історії.
А за останній тиждень сталося стільки всього хорошого... Стільки всього, що тепер передує подіям, діям і відчуттям. І виходить так, що тепер я їду не тому що тікаю. не тому, що тут у Моємукоханомупеклі надто задушливо для мене. Я їду за натхненням, за новими їдеями.
А потім ми всі зустрічаємось у Львові. Моя знімальна група мої хлопці вирушають з Києву, а я з Амстердаму. Ми всі зустрічаємось у Львові, знімаємо крутий кліп, і всі разом повертаємось до столиці.
Це не історя. Це епілог. Історія почнеться тоді, коли завтра я сяду на потяг до Львову. Я писатиму тут. Але не так, як завжди. Я не писатиму пости. Я писатиму листи. Писатиму й публікуватиму їх тут.
Завтра в мене почнеться нова історія..
