Недопоезія.
У продовження циклу "Мегаполісно-модивікованих казок":
У місті казок
Я дихаю містом, воно дихає нами.
Твоїми словами, моїми віршами.
Сурогатом вівторків та похміллям субот.
Все дуже просто жодних турбот.
Все на інстинктах, що хочеш - те маєш.
Один лише натяк, а далі сам знаєш.
Нічого не бійся, це така гра
Сховайся в мені і рахуй до трьохста.
Мегаполіс перетворює нас на повій.
Просто змирись. Сьогодні - ти мій.
Нафантазуємо взаємне кохання.
А що буде потім - подумаєм зрання.
Пластик будення. Швидкоплинність подій.
Навмисно-старанне позбавлення мрій.
Неоново-штучно палаючі очі.
Сказала б кохаю, та кажу просто «хочу…»
Казка зі смаком великого міста.
Валютні принцеси, королі-егоїсти.
Любовні сюжети з вульгарним підтекстом.
І хепіендів не буває без сексу.
Справжність лише в цигарковому димі.
Все інше навіяне нами і ними.
У цьому коханні забагато сарказмів.
Допінгів та позашлюбних оргазмів.
Ми в ритмі міста, аміго, ми в темі.
Лиш не питай хто ми і де ми?
У нас є щось спільне, напевне бажання,
Дотики, подихи, все… крім кохання.
