Згадати, але не себе #10. Літературознавство
Передмова
«Этот триумф зла, при всей своей внезапности, очень совпал с временем показа. С самим ощущением от девяносто третьего года за окном. Лично я не мог осознать то, что увидел, мне тогда было всего одиннадцать. Только такой опыт и без понимания остаётся в памяти как бомба с часовым механизмом, ожидая подходящего момента для взрыва воспоминания / ассоциации» ( звідси)
в жовтні буде річниця як московські монархісти, фошисти, комуністи, лімоновци й придністровці врятували Україну від розгортання сепарно-гібридного сценарію, своїм вибриком відбивши моду на усю побідобісну повісточку "вернуть есесесер взад". Звісно, «ніхто там не був другом України»(як сказано не можу знайти де;), але спонтанний вибух імперськи й антиамериканськи настроєнного народу різних політичних спектрів був зоряним часом усіх шукаючих війни пасіонаріїв що мали досвід та натхнення, бо гарячі точки вже були, бої важкої техніки в Молдові вже були, грузинську авіацію дотискали, а головне - ніхто всерйоз не розглядав українську самостійність, бо люди й офіцери же повсюду були ще совецькі. Якщо московські пасіонарії (монархісти-фашисти-комуністи) настільки були впевнені у власних силах що зі зброєю взялися свєргать Єльцина, очікуючи переходу на свою сторону військчастин - то що б вони зробили з урядовими військами в Україні, якби очолили шахтарів й силовиків? А так, весь гартований з кінця 80-х запал проти демократів й "американських підстилок" - пішов буквально під ніж, від чого О.С.Т.А.Н.К.І.Н.О. ще довго топило рейтинг популярності совкових ідей у народі. Довелось повернутись до пропаганди комунізму лише через десять років, коли еліти вже собі статки закордоном зробили і були рукопожаті після всього що наробили в Чечні [мода на антитерор й боротьбу з ісламськими фанатиками на той час із сша пішла]
Гелий Коржев - Триумфатор, 1996
автономність донбасу вже проголошували, бракувало лише крові жертв й підкинутої зброї та диверсантів: Стрєлков за плечима Боснію на той час мав, Бородай-Придністров'я, чечени на стороні росіян воювали в абхазії проти грузин з українськими добровольцями, а після вторгнення сербів у Словенію й Хорватію весь світ дивився на Україну як на щось потенційно"югославське", на відміну від прекрасної росії, якій всяке можна пробачити заради "миру в регіоні", як тогоріч папа римський і антирептилоїдщики не сумнівалися що у Грозному погана енергетика, а отже, які претензії до росіян у Чечні? Дивіцця, і в Odessa така сама погана енергетика, і ДугінаДаша правдоборчиня! Антидіпстейщики не можуть помилляця, вся росія передовий антидіптейст, як до того борець із рептилоїдами і канібалами- Новоросія!)
Але повернемось до історичних сценаріїв. Що ми мали доки у світі на Україну дивились як на щось підозріле:
Цитати зі статті про історію сепаратизму (тут було « Згадати себе »#05)
«...процитувати слова І. Плюща: "Твердження про те, що перетворення областей в державно-територіальні одиниці призведе до загострення місцевого сепаратизму, автономізації та федералізації України, що не сприятиме її соборності, навряд чи обґрунтовані". І додав від себе: "Цим самим з нашої області та ряду інших, які домагаються більшої економічної самостійності, знімається ярлик сепаратистів ..."
(...)
У квітні 1993 року позачергова сесія Донецької облради доручила обласній державній адміністрації ввести тимчасові нормативи відрахувань до розгляду "федеративного" питання на черговій сесії, де також мав розглядатися і новий бюджет області.
А 8 червня 1993 року почалася шахтарський страйк, спровокований "червоними директорами". У ньому брали участь 157 шахт і 17 шахтобудівних управлінь. До страйку приєдналися інші галузі. У той же день В. Чупрун зібрав колегію Донецької облради. Депутати підтримали вимоги шахтарів і винесли на XV сесію питання про автономію Донецької області.
Тоді ж з'явилося так зване звернення до виборців. Його варто процитувати. "Єдино можливою мірою стабілізації ситуації в регіоні, - говорить звернення, - є негайне, до 14 червня, прийняття Президентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України вимог обласної Ради про встановлення для бюджету області нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на рівні середніх показників по Україні, тобто не менше 70%, і режиму функціонування суб'єктів підприємницької діяльності та органів державної та місцевої влади, що визначається пакетом документів про економічно-правовий експеримент, запропонованому Радою та адміністраціями Донецької, Дніпропетровської, Запорізької та Луганської областей". Сєвєродонецьк-2004, як бачимо, виник не на голому місці. Його ідеї наполегливо і системно закладав Донецька обласна Рада під керівництвом Вадима Чупруна ще в 1993 році.
Тоді на шляху ідей сепаратизму повстала Незалежна профспілка гірняків України, у той час керована Олександром Мрілем. "Я розумію, - заявив Мріль, - що українці не дозволять розчленувати країну, і тому мене лякає кровопролиття". У підсумку ідеї сепаратизму підтримали всього два вугільних об'єднання з більш ніж 10. Але вже восени 1993 року з'явилося рішення чотирьох областей про створення "регіонального економічного самоврядування" (РЕЗ). Крім того, кардинально змінилася позиція шахтарів. Перший крок до автономії був зроблений.
"У жовтні 1993 року, - пише інтернет-видання "Острів", - в разі опору центру донецьким ініціативам шахтарі обіцяли вдатися, в тому числі, і до крайніх заходів: припиненню відвантаження за межі області продукції, що випускається за держзамовленням, блокування банківських рахунків, пікетування транспортних магістралей. І, як писала газета "Город", "відкидаючи геть всі підозри щодо сепаратизму, шахтарі не приховують, що розглядають РЕЗ як першу сходинку до "федеративно-земельного устрою України".
(..)
Лише президентські вибори призупинили донецький сепаратизм. Леонід Кучма 6 серпня 1994 року видав Наказ, яким підпорядкував собі всіх раніше обраних всенародно голів обласних, міських і районних Рад. Унітарна модель поділу влади в Україні знайшла своє відображення спочатку в Конституційній угоді, а потім і в Конституції України 1996 року. Здавалося, з сепаратизмом на Донеччині назавжди покінчено. Але це тільки здавалося. »"
пісня 1994-ого й карикатурка десь тих же часів
А що випало із колективної пам'яті що українців, що росіян, не кажучи вже про іноземців які чогось Росію до 2022 уявляли ідеалом боротьби з терористами й ЦРУшниками (да, є така мода в усьому світі на боріння системи...). Цитати з Вікіпедії й супровідні матеріали:
«...Отступление милиции и военнослужащих внутренних войск приобрело характер панического бегства. Они бросали технику и снаряжение, в том числе дубинки ПР-73 и щиты, часть которых перешла в руки манифестантов в ходе столкновений. Факт бегства своих сотрудников и сдачи ими оружия, спецсредств и техники руководство МВД впоследствии отрицало(..)
По приказу своего руководства сотрудники милиции и ОМОН открыли по демонстрантам беспорядочный огонь из пистолетов и автоматов. Стреляли также из карабинов для стрельбы гранатами со слезоточивым газом. Была предпринята попытка рассеять прорвавшихся манифестантов, атаковав их от мэрии цепочкой сотрудников милиции, стрелявших очередями из автоматов. Над головами демонстрантов была произведена очередь из крупнокалиберного пулемёта БТРа, стоявшего у мэрии. Среди подвергшихся обстрелу демонстрантов возникла паника. Некоторые стали разбегаться. Сотрудники милиции активно применяли против них спецсредства. В результате обстрела и применения спецсредств получили ранения и травмы различной степени тяжести не менее 6 гражданских лиц и двое сотрудников милиции, пострадавших от случайных, по мнению комиссии Госдумы, выстрелов своих сослуживцев.
Два сотрудника милиции (Александр Бойко и Иван Шишаев) были убиты у здания мэрии случайными, по мнению комиссии Госдумы, выстрелами своих сослуживцев(..)
Услышав, что у находившихся перед входом в телецентр есть гранатомёт, Макашов предупредил военнослужащих, что в случае открытия ими огня они будут подавлены из гранатомёта. В подтверждение своих слов Макашов вслух отдал команду: «Гранатомётчику, подготовиться!» Одновременно он приказал своей охране и группе «Север» оттеснить в сторону митингующих, журналистов и любопытствующих. Его распоряжение было выполнено.
В это время гранатомёт РПГ-7 В-1 и одна граната к нему находились у демонстранта Николая Абраменкова. Услышав команду Макашова, Абраменков взял гранатомёт на плечо и присел на одно колено. Являясь сугубо гражданским человеком, никогда не служившим в армии, он не мог взвести гранатомёт и зарядить гранату. Из толпы ему начали кричать, что нужно снять колпачок гранаты, а также давать другие советы.
Подошедший к Абраменкову, участковый из Санкт-Петербурга, сторонник Верховного Совета Михаил Смирнов, после короткого спора, взял у него гранатомёт и одну гранату к нему, а затем демонстративно произвёл перед входом в здание телецентра манипуляции, имитирующие подготовку к прицельной стрельбе из гранатомёта.
Увидев гранатомёт, офицер «Витязя» Игорь Чекулаев приказал снайперам своей группы держать Смирнова на прицеле. Он получил также приказ командира отряда подполковника Лысюка в случае штурма оказать сопротивление. Военнослужащие «Витязя» поднялись из вестибюля на первый этаж и укрылись за бетонным парапетом внутреннего балкона.
Через несколько минут после того, как Макашов покинул площадку перед входом в АСК-3, выстрелом с внутреннего балкона 1-го этажа указанного здания через разбитое окно был ранен один из членов охраны Макашова Николай Крестинин, одетый в гражданскую одежду. Затем, когда раненого Крестинина донесли до машины скорой помощи, раздалось два или три почти одновременных взрыва у пролома на месте дверей (осколками были ранены стоявшие рядом демонстранты), и одновременно внутри здания среди бойцов «Витязя» произошёл взрыв неустановленного взрывного устройства, от которого погиб рядовой спецназа Николай Ситников(..)
Но основное содержимое аудиозаписей - радиопереговоры, которые вели между собой сотрудники милиции и другие анонимные участники вооружённого противостояния, оказавшиеся по разные стороны конфликта, где они обмениваются краткими агрессивными репликами в адрес друг друга, используя угрозы и ненормативную лексику.
В ночь на 4 октября в Московской области старший лейтенант одной из войсковых частей Игорь Остапенко самовольно взял оружие и в компании 21 морского пехотинца отправился в Москву, чтобы принять участие в событиях на стороне Верховного Совета. По некоторым данным, на 30 километре Щёлковского шоссе он был убит в перестрелке с сотрудниками ОМОН. По данным Генеральной прокуратуры, он совершил самоубийство(..)
Утром в районе стадиона «Красная Пресня» из-за несогласованности действий произошли вооружённые стычки между «таманцами» и БТРами «дзержинцев» (ОМСДОН МВД России, бывшая Дивизия Особого Назначения им. Дзержинского), между «дзержинцами» и вооружёнными людьми из «Союза ветеранов Афганистана», также принимавшими участие в конфликте на стороне Ельцина. Были погибшие и раненые, как среди солдат, так и среди случайных прохожих(..)
По указанию Павла Грачёва заместитель министра обороны Георгий Кондратьев приказал разместить на БТРах Таманской дивизии одетых в гражданскую одежду членов «Союза ветеранов Афганистана» и передать им оружие личного состава дивизии. Так, к пулемёту БТР № 170 7-й мотострелковой роты был допущен и вёл из него огонь Николай Бурбыга, работавший корреспондентом газеты «Известия». При этом учёт этих членов Союза ветеранов Афганистана не вёлся. Оружие было выдано незаконно. По данным комиссии Госдумы всего в операции на стороне Ельцина участвовало свыше 100 членов «Союза ветеранов Афганистана»(..)
Началась «снайперская война». Засевшие на верхних этажах высотных зданий снайперы открыли огонь по сотрудникам милиции и мирным жителям. Спецподразделения внутренних войск и ОМОН ГУВД Москвы метались с крыши на крышу, явно не успевая подавлять сопротивление одиночных стрелков. Несколько снайперов засели в здании на углу Садового кольца и Нового Арбата. Их выстрелами были ранены двое военнослужащих внутренних войск, два журналиста и убита женщиНа центральных улицах Москвы, за исключением тех, что прилегают к зданию парламента, обстановка спокойная. Большинство москвичей заняты повседневными делами(..)
Около 17 часов через окно квартиры дома № 64 по улице 1905 года неустановленным снайпером была застрелена 17-летняя школьница Марина Курышева, пытавшаяся закрыться от выстрела рукой(..)
Расследование событий не было завершено, следственная группа была распущена после того, как в феврале 1994 года. Госдума приняла решение об амнистии для лиц, участвовавших в событиях 21 сентября - 4 октября 1993 года, связанных с изданием Указа № 1400, и противодействовавших его реализации, независимо от квалификации действий по статьям УК РСФСР(..)
невірно зрозумілий наказ чи імітація бойових дій
роль Шойгу:
невідомий файерболл
"По версии следственной группы, выстрел из единственного гранатомёта, имевшегося у демонстрантов, не производился. Следствие посчитало доказанным, что на месте гибели рядового взрыва боевой части гранаты не было, так как разрыв тандемного кумулятивного заряда противотанкового гранатомёта РПГ-7 не мог не оставить следов на стене. Следы использованного взрывчатого вещества найдены не были. В связи с этим, экспертами и следователями высказывалось предположение, что взорвано было одно из не оставляющих следов спецсредств, имевшихся в распоряжении «Витязя», либо случайно, либо намеренно, с целью мобилизовать бойцов на открытие огня по толпе.
В 2003 году в интервью газете «Московский Комсомолец» Леонид Прошкин заявил: «В частных беседах с командованием „Витязя“ я не раз задавал вопрос, чем и почему убили Ситникова. Многие признавали, что солдат был убит средствами спецназа, но что именно использовали для убийства, мы вряд ли уже узнаём.»
По мнению комиссии Госдумы, возможной причиной гибели Ситникова стал случайный выстрел из гранатомёта одного из находившихся в здании АСК-3 военнослужащих.
В 2005 году в программе «Чистосердечное признание» телеканала НТВ была показана видеозапись, из которой следует, что взрыв у входа АСК-3 произошёл после того, как был сделан выстрел из гранатомёта со стороны противоположного здания телецентра - АСК-1 (куда сторонники Верховного Совета не проникали). По данным Прошкина и по данным комиссии Госдумы в здании АСК-1 находились военнослужащие внутренних войск и сотрудники милиции. По данным Марата Мусина, в момент взрыва у входа АСК-3 в здании АСК-1 находилось 95 автоматчиков ОСН «Витязь»
В докладе комиссии Госдумы говорится, что два взрыва у входа АСК-3 были вызваны разрывами гранат, выпущенных из подствольных гранатомётов кем-то из военнослужащих внутренних войск. Одним из этих выстрелов была разбита бетонная цветочная клумба перед входом в здание АСК-3"
з літератури можу порадити Шаргунова (фрагмент), а також третю трилогію «Ока Сили» Валентинова-Шмалька, написану «в стіл» ще до тих подій. Хоч і фантастика, зате там в попаданській реальності громадянської війни в Росії початку ХХ ст. описано затяте протистояння хронодобровольців з Росії початку 90х: єльцинісістів проти комуністів, які разом з сучасними зразками бронетехніки гасають у альтернативну хронореальність відновлювати справедливість в зародку на стороні «білих» чи «червоних». [фрагмент]Чим не «дух епохи», де православні отряди гіркінців з кізяками помагали далеким браттям-сербам щоб ті вільно могли палити мусульманські домівки («куча» - наводив Стрєлков у виданих спогадах югославське слівце на позначення дому), лишаючи бездомними тварин, і все тільки тому що місцеві слов'яни мають різну віру й ідентифікацію? Згодом, як і багато з ким в СНГ, пасіонарські ряди прорідили конфлікти з міліцією, наркоманія і бандицькі розборки (в тому числі кізяків з кізяками), а на початок 2000х вже мало хто задумувався якої долі тоді уникнула Україна, приспана «Блакитними вогниками» та новорічними промовами створенного телебаченням російського президента. Всілякі знавці українських слів у санскриті в 2000х планували якийсь глобальний перехід на 2012, що відкриє та покаже, але всі вже позабули що під боком росія з багатим досвідом давати раду усіляким народо-піднесенням та прометействам.
бонус: Народний Рух Петриненка на Макса Барського (посередині)
У Москві тоді перемогло більш хитровиєбане зло, яке українське питання взялось вирішувати «м'якою силою», але вже з 2004, побачивши і оцінивши Майдан, пішов відлік ...
Twin Peaks саундтрек накладено (сам серіал не дивився)