Місто Снів, Р. Кіплінґ

[biocherv]

Там, де зажевріє небокрай,
Світить самотній ліхтарик твій.
В лагідне місто свій шлях шукай,
На березі моря Мрій.
Тут і бідняк - багатій на час,
Тут і недужий свій біль зцілив.
Та ми, бідолахи, ми
Прокидаємось ті ж самі...
То День-поліцай проганяє нас
З привітного міста Снів.

Люди роботу свою складуть,
Плуг і соху відкладуть убік -
В лагідне місто спочити йдуть
До замкнених брам Повік.
І їх оповиє пора нічна,
Тіло й душа відпочине в ній...
Та ми, бідолахи, ми
Прокидаємось ті ж самі,
Бо День-поліцай проганяє нас
З привітного міста Снів.

Там, де зажевріє небокрай
В мреві тремкому побачиш ти
Лагідне місто! Та як не шукай,
Нам туди не ввійти!
Нам на шляху вироста стіна,
Зась нам до міста, тобі й мені,
Бо ж ми, бідолахи, ми
Прокидаємось ті ж самі,
Як День-поліцай проганяє нас
З привітного міста Снів...

Оригінал: http://www.poetryfoundation.org/poem/239784