В Ужгороді відбувся баркемп для блогерів (фото)
4 липня 2013 року в Ужгороді відбувся баркемп для блогерів, куди з'їхалися доповідачі з усієї України, зокрема, автор цих рядків.
Було дуже цікаво, але, самі розумієте, не настільки, як у Врадіївці. Якби я знала, що станеться Врадіївка, не пообіцяла б приїхати на баркемп.
Мій потяг прибув до Ужгороду о десятій з чимось, коли захід уже почався. Потрапила я вже на другу доповідь. Це була Наталя ЗОТОВА, власкор 1+1 на Закарпатті, вона розповідала про те, як журналісти, де факто виконуючи роль громадських організацій, допомагають селянам вирішувати їхні проблеми. Селяни роблять мітинг з одного питання, де одразу починають казати про все інше, що наболіло. Досі не знають, що мають право переобрати голову села, мають велетенський пієтет до чиновників тощо.
Далі був Вахтанг КІПІАНІ, головред проекту "Історична правда". Його тема - "Власний блог. Чому одні пишуть, а другі читають".
Розповідав про те, як зараз спокійно відбувається те, що іще нещодавно було сенсацією: інформагентства посилаються на персоніфіковані блоги на ЖЖ і ФБ.
Якщо ви політичний журналіст, ви маєте зафрендити сторінки у соцмережах політиків (в першу чергу тих, хто пише сам, а не з допомогою прес-служби), бо ці політики є зараз найпершими ньюсмейкерами. Так, світ дізнався про переобрання Обами з його твіттера. Якщо ви пишете про гламур - маєте зафрендити твіттер Вєри Брєжнєвої, у якої вже більше мільйона фолловерів.
Кількість френдів не грає вирішальної ролі, бо в Тигіпка, наприклад, їх більше, ніж у Гриценка, а коментарів у нього мало, бо за нього працює прес-служба.
Як і що писати, можна зорієнтуватися, дивлячись на кращих блогерів.
Українська блогосфера зараз переживає стагнацію. Пан Вахтанг вже років зо два не пише до ЖЖ, однак залишається у п'ятірці кращих :) Однак цікаві українські блогери є, і, що характерно, серед них немає топових політиків.
Далі В.Кіпіані розглянув найцікавіші, на його думку, сторінки української ЖЖ-блогосфери і їхні ноу-хау, те, чим вони не схожі на інших - ibigdan (блогер №1 Рунету не з Москви чи Пітера, а з Кременчука), jesfor ("головний пуританин української блогосфери"+український націоналіст), bilozerska (політичне життя вулиці), frankensstein (обов'язково треба читати, щоб дізнатися, як живе Донбас), otar, ledilid (сімейний блог журналістів Дмитра і Лесі), joanerges (історичний блог, величезний обсяг праці проробляє автор).
Російський ЖЖ краще розвинутий, ніж український, бо у них менше свободи для преси, і ЖЖ остається чи не останнім острівцем свободи. А українські ЖЖ-користувачі повтікали на Фейсбук. Однак ФБ ще мало розвинений. Україномовний ФБ - це всього-навсього 30-35 тис. користувачів.
На ФБ В.Кіпіані відзначив сторінку "Таблеточки", яку веде дівчина-ентузіастка, якій вже вдалося зібрати мільйони гривень на допомогу хворим дітям. Серед особистих сторінок журналістів - сторінки Лещенка, Найєма, Портнікова, Кіпіані.
Андрій МАШТАКОВ, експерт з нових медіа Інтерньюз-Україна. "Як міняється цивілізація завдяки Інтернету. Нові соціальні формації. Як реагувати на зміни користувачу"
Називати себе блогером - тимчасова ситуація, бо блог - це технологія. Інтернет - технологія, яка дозволяє повернутися в ситуацію, коли люди знову можуть спілкуватися один з одним, створивши віртуальне тісне коло біля вогнища, де всі свої, але не обмежене географічно.
На зміну інформаційній диктатурі йде цифровий комунізм. Кожна людина, що має бажання висловитися, матиме таку можливість. Кожному по потребах.
Молоді здається дикою ідея платити за газету, ще не знаючи, що в ній написано.
Люди відучилися від діалогу. Будь-яка група однодумців вимагає модератора, який вчасно висмикуватиме мікрофон.
Завдання Інтернету - скинути всесильного модератора, який вирішує за нас, які коментарі нам писати і читати. Хто розумний, а хто дурний (кого мені читати) має вирішувати статистика.
У людей, що народилися у ХХ столітті, шок, що хлопчик може побачити всіх колишніх своєї дівчинки, просто тому, що усі вони є в контакті. Інша межа приватності. У цього нового покоління є від народження телефон та Інтернет, йому ніколи не буває сумно, він не буває один, не може бути такого, що у нього 30 км до райцентру лише він і коник.
Майбутнє - нуль приватності і постійний контакт. "Великий Брат" неминучий, і ми його переможемо його ж зброєю. Лише йому вигідно усіх нас підключити до Інтернету і примусити викладати усі свої фото та інші дані. Тільки йому це під силу. Але він нам дарує інфраструктуру, за допомогою якої ми спостерігаємо за ним. Усім людям доступна вся інформація - це і є перемога над Великим Братом.
У майбутньому буде фабрика по переробці коментарів. Будуть показувати людям не усі +1, а лише ті коментарі, від яких найбільше ковбасить.
Переможуть ті, хто здатні творити, решта - роботи, що мислять за матрицею. Бо рано чи пізно за кермо матриці сяде злий "тато Карло". А творці не підвладні цьому. Вони зроблять щось нове, що потім повторюватиме 3Д-принтер.
Закликав не гратися у масовий продукт, бо це кінцеве явище, а довга перспектива - це робота з тими, за ким майбутнє.
Ілона ДОВГАНЬ, журналіст, телеведуча. "Блогосфера і медіа: Взаємопов'язані чи взаємозамінні?"
Розповідала про те, що користувачі соціальних мереж першими реагують на різні форс-мажорні події (типу проблем у метро, снігові замети тощо), інформують про це інших людей, в тому числі ЗМІ, і можуть потім давати коментарі ЗМІ.
Через соцмережі можна, наприклад, збирати питання для персони, яка з'явиться в телеефірі. При цьому, коли журналісти озвучують питання, які просять задати політику користувачі, журналістів можуть звинуватити у заангажованості тощо.
Події у Стамбулі, події у Врадіївці чи навіть концерт Депеш Мод - все, що стосується цього, збирається під єдиним хештегом, що є дуже зручно.
Блоги і медіа пані Ілона вважає взаємозалежними. Блогери дають інформацію журналістам (в тому числі знявши на мобілку і виклавши на ЮТуб, при цьому вони відчувають, що їм не треба писати 100 листів президенту, вони можуть передати інформацію і їх почують), публікації у медіа обговорюються у ЗМІ.
Взаємозамінними блоги і медіа не є. Оперативність блогосфери не замінює журналістів.
17-річний хлопчик, сфотографувавши величезну купу сміття і виклавши фото у блозі, домігся того, щоб її нарешті прибрали. До цього працівник СБУ запрошував туди журналістів - не допомогло.
Кіпіані розказував про чувака, який випускає газетку "Новини під'їзду". Хто смітить, хто перегородив вхід велосипедом, хто посадив квіти, хто прибрав... За кілька років у під'їзді все налагодилось.
Моя тема називалась "Як стати відомим блогером і захиститися від тиску влади". Ну, про що я розповідала, ви й так добре знаєте :)
Сергій ПІШКОВЦІЙ, головний редактор Inspired, розповідав про те, де межа між блогосферою і журналістикою.
Почав з короткої історії ЗМІ, тобто, виробництва контенту. Тепер замість ранкових газет все частіше читають стрічку Фейсбук або Твіттер.
Далі Сергій трохи розповів про сайт Inspired. Цьому проекту вже три роки, принципом його наповнення є відсутність негативу, а також матеріалів про політику і релігію.
Журналістика, вважає С.Пішковцій, закінчується там, де слабішають основні принципи журналістики: об'єктивність, достовірність і подача.
Блогер на це все може закрити очі. Блогер може поїхати у прес-тур, написати про це відгук зі смайликами, не надаючи значення джерелам тощо. Але для читача, на жаль, це не дуже важливо.
Якісна журналістика повинна бути платною (досвід Нью-Йорк Таймс). Значна частина людей пішла, але саме завдяки платі за контент видання зможуть втриматись на плаву.
Остання доповідь - Тарас ВОЗНЯК, редактор культурологічного часопису "Ї", "Блогерство як форма здійснення політики".
Він простою, дотепною мовою розповів, як древні політики маніпулювали свідомістю виборців за допомогою мас-медіа.
Наприклад, імператор Октавіан наказав виготовити кілька тисяч своїх подобизн (скульптурних зображень), де він був зображений як воїн, але босий і з немовлям біля ніг ("Я воїн, я сильний, але я топтати вас не буду"). Потім - обличчя друкувалися на монетах. З появою і розповсюдженням радіо зробив собі кар'єру Адольф Гітлер. Коли з'явилося ТБ, з його допомогою президентом США був обраний красунчик Кеннеді.
Перший президент, обраний за допомогою соцмереж - Барак Обама. Причому двічі.
Якби не було відеомагнітофонів, не розвалився б СРСР. Якби не було мобільного телефону, не було б Помаранчевої революції.
Зараз реальне спілкування з жінкою заміняється лайком. Те саме відбувається і в політичному житті. Сьогодні Помаранчева закінчилася б трьома мільйонами лайків і 15 людьми на Майдані. Відбувається віртуалізація політичного життя. Якби по наших тілах не гуляли гормони, ми б і розмножуватися б припинили.
Ми починаємо жити симулякрами, замінниками.
Тому є велике запитання, чи справді подальший технічний прогрес може бути інструментом для подальшого політичного розвитку. З одного боку - так (арабські революції), але воно ще повинно накладатися на менталітет. В Україні і Білорусі щось нічого не відбувається.
Наші політики ще мають ілюзії і намагаються достукатися до людей за допомогою соцмереж. Гриценко і Луценко потроху перетворюються у віртуальних політиків.
Перша хвороба - віртуалізація, друга імітація. Блогери Яценюка і Тягнибока - пишуть не вони, тобто - це брехня (цікаво, чому пан Возняк так вважає? Я впевнена, що Леся Оробець, а також нардепи-свободівці, яких я знаю, пишуть самі :) - О.Б.)
Наш львівський досвід показує, що свободу слова затискає не лише влада, але й свободівці. Нещодавно вони подали на когось до суду, хто назвав їх тупими. Тепер, певно, він має у судовому порядку заявити, що вони гострі :)
Поступово ми перетворюємось у додаток до техніки.
Кіпіані: Якщо завтра голосувати на виборах можна буде через Інтернет, то активний у соцмережах політик, умовний Гриценко, отримає шанси на перемогу, мобілізує прихильників, щоб вони замість лайків поставили свій цифровий підпис.
Далі ми всі пішли на обід, який відбувся у спорт-ресторані "Лабда" (якщо не помиляюся, це угорською означає "м'яч").
Після обіду відбулися ще підсумки конкурсу «Найкращий блогер» та проекту «Найдовший закарпатський блог». Але я туди не пішла, бо мій потяг був о шостій з копійками, а я хотіла ще трохи подивитися місто...
Про те, що побачила (певніше, побачу, бо зараз же тільки піду дивитися) - у наступному пості.
