Тернопільські кнайпи (фото)
Основний фотозвіт з моєї поїздки у Тернопіль тут: http://bilozerska.livejournal.com/736087.html
А в цьому пості я хочу розповісти про місцеві кнайпи.
Кнайпи в Тернополі - це витвори мистецтва, у Києві таких не побачиш. Фантазія їхніх власників необмежена. Їх слід відвідувати, як місцеві визначні місця - нарівні з парками і пам’ятниками. (Російською є гарне слово "достопримечательности" - це якраз і є ці кнайпи, бо "пам’ятки" чи "визначні місця" - це все-таки трошки не те).
Власники кнайп, разом з місцевими депутатами, журналістами, громадськими діячами складають прошарок "публічних осіб" міста. Вони всі знайомі між собою і раді один одного бачити. Спілкування найчастіше відбувається у тих-таки кнайпах, куди водять гостей, як на екскурсію до музеїв. Власне, це і є музеї.
Ціни - такі, мабуть, як всюди. На мій погляд киянки, середні - не дуже низькі, але й не надвисокі. Втім, вдома я практично не ходжу по кнайпах і погано знаю київські ціни :)
Це - просто "ШИНОК" на березі Тернопільського озера. Там ми обідали, і мені ще й на думку не спадало, що кнайпи можуть заслуговувати на окрему зйомку і взагалі увагу.
Це - "Пивоварна ресторація "Ковчег". Формою вона й справді нагадує корабель, а навколо неї розташовані майстерно зроблені фігури тварин - слона (чи, скоріше, мамонта), жирафа, носорога, верблюда, страуса, удава...
Тварини у "Ковчегу" не тільки штучно-рукотворні. За ресторацією у клітках і загончиках живуть справжні тварини - радість дітей-відвідувачів.
Дитяча гойдалка у вигляді сонечок - божих корівок
Стежка зі "слідами тварин" веде до озера
Подивившись на його поверхню, я у першу мить вирішила, що йде дощ:
Але з’ясувалося, що це "чудить" риб’яча малеча, якої в цьому озерці сила-силенна.
Ось вони. Плавають так близько до поверхні, що спалах пробиває воду
Вид на ресторацію "Ковчег" з місточку над озером
Всередині "Ковчегу". Тут варять пиво
А це - "Коза-бар" у самому центрі міста, на Театральному майдані
Люди приносять сюди свої книжки і журнали
Цікаве нововведення - отут, де стіл з друкарською машинкою, знаходиться корпункт місцевої газети. Тут у певні години чергує журналіст, люди розповідають йому цікаві новинки з життя міста і скаржаться на проблеми.
Портрет Євгена Коновальця на стіні
Мельниківський тризуб...
"Музейна ресторація "Старий Млин". У неї той самий власник, що і в "Ковчегу", і за стилем це відчувається.
Це справжнісінький музей народного побуту. Чотириповерховий, хоч це й не зразу побачиш - насиченість "експонатів" трохи спантеличує.
З вікна махає рукою Катя Калуш. Вона вже зайняла для нас місце
На ложці напис: "Все перемелеться, мука буде"
"Бережись поїзда"
"Жаба дусить". Кажуть, так власник ресторації відповів своїм недоброзичливцям, коли на нього почали тиснути.
Сходи нагору. Без декору у "Старому млині" нема взагалі нічого
Сюди кидають монетки, щоб повернутися
"Хроніка м. Тернополя"
"Млин та його власник". Колись на цьому місці був млин, що належав підприємцю Даніелю Штекелю. Це - музейний куточок, де можна прочитати про нього і побачити речі, що йому належали.
На другому, здається, поверсі, постійно сидить і шиє жінка
Подбали про дітей
Самовари
Меню. Чого варті одні слова, які на наших теренах не почуєш - "мармуляда", "зупка"...
А це в тому куточку, де сиділи ми. Народна вишивка - "Розлука".
Ми з Катею Калуш
Одна зі страву, яку ми замовили - "Карасики без прибамбасиків" :) На передньому плані - кнопка виклику офіціанта.
Втомлена й задоволена я в кінці екскурсійного дня :)