У суботу 8 червня була я в Тернополі, проводила там семінар, а потім до вечора мені показували місто. Отримала купу вражень і відзняла купу фото, якими хочу і з вами поділитися.
Приймали мене як дорогого гостя, всюди водили і все показували - начальниця відділу зв’язків з громадськістю Тернопільської міськради Катерина Калуш, депутат міської ради Михайло Окаринський і Григорій Бурбеза, який, власне, і організовує в Тернополі різноманітні зустрічі-семінари. Долучився до прогулянки і мій старий френд Ігор Аркуша (
a_ingwar). Усім їм величезна подяка.
Тернопіль - особливе місто. Якщо Львів навіть зовні європейський, а міста східної України - промислово-радянські, то про Тернопіль не скажеш ні те, ні інше.
Він був дуже сильно зруйнований радянськими військами під час війни, оскільки в місті засів і затято боронився німецький гарнізон. Через війну нема старої Європи. Через менталітет нема застарілого совку.
Маленьке місто, як для обласного центру. Якщо об’їхати Тернопіль по колу, то це буде лише 35 кілометрів, а якщо по прямій, то 7,5 км, розповіли мені. І дуже-дуже зелене. Чотири великі парки. Величезні озера, де проводяться чемпіонати Європи з водно-моторного спорту.
Люди тут особливі. Вони все роблять спокійно і неквапно. Вони дуже правильні - височезний рівень безробіття, але при цьому, як мені розповіли, найнижчий в Україні рівень злочинності. «Чому? Бо люди в Бога вірять. На Великдень у хресній ході бере участь по 15 тисяч чоловік».
Височезний рівень безробіття - однак обабіч вулиць, де не проїдь, стоять не хатки-розвалюшки, а гарненькі такі котеджі. Крутяться люди, як уміють. Нікому нічого не кажуть - роблять. Європі цього не зрозуміти. Совку теж. І це є Тернопіль.
У місті є вулиця Вояків Дивізії «Галичина». Просто спокійно так є, без рвання на грудях сорочки, виривання серця і кидання його під ноги катам. На пам’ятнику Бандері написано: «Герой України Степан Бандера». Мені пояснюють, що напис «Герой України» з’явився одразу після того, як чивокуні позбавили Бандеру звання Героя. І теж просто так - з’явився і з’явився, без рвання сорочки і виривання серця.
Наскільки високий рівень підтримки у мера-свободівця Сергія Надала - судити не візьмусь. Всі, з ким я спілкувалася у місті - але це переважно люди однакових поглядів - принаймні, не мають нічого проти «нацистської влади» і навіть постійно жартують на цю тему. Однак у потязі додому моїм сусідом був немолодий тернополянин, який пристрасно казав, що гіршого мера, ніж Надал, Тернопіль ще не бачив. «А що він поганого робить?» - «Та нічого він не робить, у тому й річ. Тільки краде. А ще - вони заборонили святкувати Перемогу. Це нормально?».
Одна з головних проблем сьогоднішнього міста - розбиті дороги. «Щоб поремонтувати всі дороги в Тернополі, треба 600 млн. гривень. Місто знайшло 30 млн. - це 5%», - каже Михайло Окаринський.
Міське «публічне життя» відбувається навколо кнайп. Кнайпи тут особливі - не такі, як в Києві. Принаймні, ніде в столиці я не бачила ганделиків, оформлених, як цільні мистецькі витвори. Якщо в народному стилі - то поставлять десь у кутку віз, або й колесо від воза, повісять пару рушників, і все - «атмосферу створено». А в Тернополі у власників кнайп, вочевидь, окрім бізнесових, є неабиякі творчі здібності.
Але до кнайп ми з вами ще дійдемо, про них буде окремий пост :)
Отже, спочатку був семінар, потім мене трохи покатали містом (фото через скло машини, як водиться, дуже неякісні), а потім ми добре погуляли центром міста.
Семінар відбувся у Фундації Патріарха Йосипа Сліпого
Фото Ігоря Аркуші
Фото Ігоря Аркуші
(Фото збільшується по кліку)
(Фото збільшується по кліку)
(Фото збільшується по кліку)
Біля міської ради - прапор Євросоюзу. Щоб зробити цей кадр, довелося вилізти на підвіконня прокуратури :)
Далі - екскурсія до самої міськради
Ян Тарновський, засновник Тернополя
Володимир Лучаківський - перший український бургомістр Тернополя (портрет висить у сесійній залі)
Він же
Сесійна зала
У Тернополя - новий міський голова :)
Прокуратура (вид з балкону міськради)
Стоянка для велосипедів біля міськради
300-літня липа - найстаріший природний об’єкт міста. Десь неподалік від неї є вхід у підземелля. Взагалі, під містом дуже багато недосліджених підземель.
Тернопільський замок. Вулиця, на якій він стоїть, називається Замкова, у радянські часи вона була Суворова, а до цього теж Замкова.
Із Замкової повернули на вулицю Руську. Проїздимо повз медичний університет, який носить ім’я академіка Івана Горбачевського - найпершого в світі міністра охорони здоров’я. Вперше ця посада була введена в Австро-Угорщині, і її обійняв українець, виходець з Тернополя.
Попереду - гребля, отут колись закінчувався Тернопіль.
Справа - старенька церква, колись вона була греко-католицька, тепер православна. Коли за панування Польщі польський гарнізон стояв у замку, українців - греко-католиків, що служили у ньому, водили до цієї церкви.
UPD. У коментарях пишуть, що вона була збудована ще до Унії, до 1570 року, і на самих початках свого існування (близько 100 років) була православною.
Тернопільське озеро. У ньому і купаються, і рибу ловлять.
Там, де закінчувався Тернопіль, за греблею, починалося село Загребля. Зараз це мікрорайон «Дружба».
Це місце в Тернополі називається «Біля маяка». Там, де стовп стоїть, раніше стояв маяк, який блимав.
Тернопільський національний економічний університет, де вчився Ющенко. Зліва (не встигла сфотографувати) - районна рада Тернопільського району.
Далі - вулиця Бережанська, дорога до славетного містечка Бережани («Як з Бережан до кадри»), з якого походить багато українських діячів. У ньому, наприклад, працював два роки в прокуратурі Рафаель Лемкін - єврей, який придумав термін «геноцид» і визначив його як юридичний термін. Він чітко кваліфікував Голодомор як геноцид українців.
«Бідні галичани» люблять будувати на кожному подвір’ї капличку - приватну церкву. (На жаль, не сфотографувала, бо швидко їхали).
Це не приватна, це просто якась церква
Приміське село Петриків
Будівництво в Тернополі ведеться дуже активно.
«Оце - найнижче місце Тернополя...
Тут протікає річка Серет, яка впадає у Дністер».
Десь тут поруч раніше було велике промислове підприємство «Ватра». Воно виробляло світильники, якими освітлювались всі великі заходи в СРСР, типу Олімпіади.
Старий Микулинецький цвинтар - аналог Личаківського цвинтаря у Львові.
Греко-католицька церква Успення Пресвятої Богородиці. Її було підірвано комуністами у 1962 році, під час так званої "хрущовської відлиги". А потім, у 1991 році, відразу після проголошення Незалежності України, її було відбудовано з нуля, у дещо модернізованому вигляді.
Ззаду стоїть будинок, побудований на старому римо-католицькому цвинтарі. Кажуть, що люди у ньому сильно хворіють.
«Горбатий міст» - маленький, але стратегічний для Тернополя, пояснює Михайло Окаринський.
Там поруч раніше був офіс КПУ, з будівлі якого систематично зрізали червоний прапор.
Вулиця Дівоча - старий Тернопіль. Такі будинки були раніше у місті.
Масив «Східний», вулиця Лесі Українки. Спальний район - житлові будинки, школи. Абсолютно безликий, кажуть хлопці. Далі йде сумна розмова про наркоторгівлю. Місцеві мешканці кажуть, що наркотики продають дітям - між школами їздить "копійка", яка приторговує наркотою, і мєнти підозріло закривають на це очі - простіше кажучи, кришують.
Проспект Степана Бандери (початок).
Парк Національного відродження. Раніше називався Комсомольський парк. У ньому проходили масові мітинги, коли їх не дозволяли проводити на центральних площах.
Зліва - велика церква (фото не вийшло), справа - радянський літак. Біля нього два прапори - державний і червоно-чорний.
- Останній пам’ятник тоталітаризму, який я добиваюся, щоб його зняли, - каже Григорій Бурбеза. - Але є люди, які його захищають.
- Я за те, щоб його помалювати у фіолетовий колір, - каже Михайло Окаринський.
На вулиці Коновальця по один бік - церква УПЦ МП, по другий - римо-католицька церква. «Тут у нас цивілізаційний кордон», - жартує Михайло Окаринський. Хрест костелу - найвища точка Тернополя. До нього ходять іноземні студенти і багато українців.
«А у церкву УПЦ МП постійно ходять усі колишні менти, кадебісти, колишні партійні діячі. Які усвідомили себе великими християнами - всі вони тут».
Пам’ятник Папі Римському Івану Павлу ІІ біля костелу
«Усіх толерують, крім язичників», - журиться голова рідновірської громади міста Ігор Аркуша. Окаринський і Бурбеза розповідають, як вночі рідновіри встановили у місті свого ідола, але міська влада швиденько його прибрала. На що Аркуша відповів, що все, насправді, було вранці (рідновіри справи не роблять вночі, вночі справи роблять злодії).
Є поблизу масив, який називається «Канада». «Бо люди отримували посилки з Канади і купували кооперативні квартири у цьому районі».
Служба Безпеки України. У них тут не одна ця будівля, а цілий квартал.
Проспект Степана Бандери. Ліворуч - вулиця Генерала Шухевича
Розмальована військова техніка - у рамках акції з «демілітаризації міста». Комуністи дуже ображалися :) «Це «Свобода» все придумала». - «Це Олександр Смик придумав, начальник управління культури».
Місцева Батьківщина-Мати, а далі - лемківська церква, побудована коштом приватних осіб - однієї родини на прізвище Шинке.
Пагорб Слави - місце, де завжди відбуваються бійки з комуністами :) Нагадаю, що все це знаходиться на вулиці Генерала Шухевича.
Вулиця Вояків Дивізії «Галичина». Назву свою вона отримала у 2004 році, перед президентськими виборами. За часів СРСР називалась Куйбишева, а до СРСР і одразу після - Довга.
Бруківка на ній - стара-престара, як на Личаківській вулиці у Львові.
- Цей міст у Тернополі є серйозною транспортною проблемою. Він вцілів з довоєнних часів, але краще б його розбомбили і побудували новий, бо дуже вузькі арки.
Податкова
Пивзавод «Опілля» (володіє ним Ярослав Джоджик)
Тернопільське озеро. «Поки не поставили отих парапетів, сюди молодь приїздила пізно ввечері на машинах і займалася сексом».
Агенти ЦРУ приїхали
Тернопільська обласна рада.
Пам’ятник Степану Бандері. Через контр-світло взагалі неможливо було сфотографувати. А парк називається парк Шевченка.
Площа рішенням сесії міської ради отримала назву Площа Степана Бандери.
Озеро і парк
Тут проводяться чемпіонати Європи з водно-моторного спорту
Острів Закоханих. Тут завжди багато весіль, а на місточку закохані вішають замки і викидають ключі у воду.
У тернопільських парках - вільний вай-фай
На березі озера будується ще один дитячий майданчик. А цей "дядя Стьопа" стоїть тут вже давно, його пам’ятають кілька поколінь тернополян, як ще самі дітьми бавилися в цьому місці.
"ШИНОК", в якому ми пообідали
Григорій Бурбеза і Михайло Окаринський
Ліхтарі у Тернополі прикрашені гербом міста
Цей фонтан "Каскад", який зараз реконструюється, називається в народі "Сльози Гронського" - бо його автора, колишнього головного архітектора міста Едуарда Гронського, невдовзі після відкриття фонтану арештували. Це було на початку 1970-х років.
Тернопільський замок
Покажчик для туристів
«У дарунок місту від сім’ї Заставних». "Скульптуру розміщено недалеко пологового будинку і молоді люди завжди приходять покласти якісь дрібні гроші до гнізда, потриматися за дитинку, що у гнізді, творення нової тернопільської традиції - закликання зачаття, вдалих пологів, здоров’я для новонародженого. Це відгук давніх дохристиянських традицій - принесення пожертв і прохання кращого у вищих сил. До речі, в Тернополі, чи не у єдиному місті в Україні - в пологових будинках, за давнім дохристиянським звичаєм, в халатах у породіль розпороті кишені, розв"язані всі вузлики, де вони мали би бути - для швидких і вдалих пологів", - коментує Ігор Аркуша.
Кафедральний собор непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії УГКЦ. Збудований 1779, реставрований 1959 року. Резиденція архієпископа.
Праворуч від входу Діва Марія з Немовлям,
ліворуч - свята Текля, покровителька Тернополя.
Ліворуч від храму - пам’ятник патріарху Йосипу Сліпому.
Праворуч - пам’ятний хрест «З нагоди святкування 10-річчя створення Тернопільської єпархії УГКЦ. Жовтень 2003 р.».
Навпроти - кінний пам’ятник королю Данилу Галицькому. Раніше на цьому місці стояв Ленін, але його зі скандалом зняли ще до того, як розвалився Союз.
Вулиця Сагайдачного - одна з найстаріших вулиць міста. (Праворуч від собору). За радянських часів називалася «Першого травня», а за польських часів - «Третього травня», бо 3 травня день польської конституції.
Площа, де стоїть Данило Галицький, за СРСР називалася площа Свободи, а тепер - Майдан Волі.
Цей пам’ятник Данилу від початку був недобудованим пам’ятником князю Васильку Теребовлянському, який не доробили і не встановили через те, що, як кажуть у народі, розікрали кошти. Після того, як зняли Леніна, площа довго стояла порожньою, і тодішній мер, колишній комуніст, дуже боявся, щоб на цьому місці не поставили Бандеру - і вирішив терміново встановити тут Данила Галицького. Так «Василько» став «Данилом». Це відбулося приблизно у 1999-2000 році.
Вдалині видно пам’ятник Тарасу Шевченку
Самісінький центр міста. Театральний майдан. Він закритий для в’їзду транспорту.
З одного боку - театр,
з іншого - монумент незалежності України.
Дівчата торгують солодощами
Пам’ятник Пушкіну. Ігор Аркуша: "За совітів в нас казали, що Пушкін і Тернополі - найсміливіша людина, оскільки він обернений спиною до КГБ ( будинок позаду Пушкіна колись займав КГБ. Там ще досі збереглися в підвальному приміщення камери і катівні, у яких зараз музей)".
За монументом Незалежності - алея з фонтанами, де гуляють мешканці міста
На зеленій табличці написано, що вигул собак заборонено, але песик не вміє читати :)
Дідусь грає на сопілці
Зверніть увагу на даму у правому верхньому куточку. Вона ще з’явиться
Невелика фотосесія зі мною на тлі фонтанів та іншої місцевої краси (знімала Катя Калуш, за що їй щира подяка):
А ось і дама, про яку йшлося вище. Раніше тут сиділи дві дами. Їх подарував Тернополю американець, нині вже покійний. Вони мило спілкувалися, допоки одну з них не вкрали (незважаючи на те, що навпроти - міліція). Відтепер тернополяни і гості міста залюбки складають другій, самотній, компанію.
Український дім "Перемога" - культурний центр. Назва "Український дім" з’явилася вже за нинішнього мера.
Пам’ятник Соломії Крушельницькій
Ігор Аркуша: "На цьому місці колись стояв високий костел. Його підірвали "визволителі" десь у 50-их. І на його місці вбахали одоробало Універмагу".
Тернополяни на зупинці
Дорогою до вокзалу бачила й таку вивіску
Ось такі цікаві потяги - купе на 6 сидячих місць, зі скляними дверима - їздять тепер до Тернополя. Таким я їхала туди і таким самим верталася назад. Але туди їхала вдень, а назад вночі. Сидіти всю ніч було б важко, але людей було мало - у моєму купе, крім мене, лише одна людина, отже, я майже всю дорогу спала, лежачи на трьох сидіннях, як в електричці :)
P.S. Кнайпи сюди не влізли, про них буде окремий пост :)