"Музика для дорослих" з Марією Бурмакою. Трошки про Інтернет і про клоунаду
Була сьогодні у студії TVi на записі ток-шоу Марії Бурмаки "Музика для дорослих". Зараз ділитимуся з вами враженнями. Сумбурно, мабуть, бо дуже втомлена, але не хочу відкладати, хочу записати все по-свіжому.
Фотоапарат не брала, так що дивитиметеся фото з мобільного. А по TVi це все покажуть приблизно за тиждень.
Я уперше була на цій передачі. Сподобалось. У Марії як ведучої особливий стиль, який створює атмосферу теплоти і невимушеності. Коли з технічних причин деякі моменти доводилося переписувати, вона повторювала свої репліки щоразу трохи по-іншому. Я звернула на це увагу, бо звикла до типових сцен: журналістка з мікрофоном в руках дивиться у камеру, позаду якісь прапори чи якісь кулуари, дівчина рівним професійним тоном розповідає, де знаходиться і що тут відбувається. У разі, якщо робиться другий або третій дубль, вона завжди каже дослівно те саме, з тими самими інтонаціями.
Темою передачі був Інтернет, певніше, діячі (переважно музичні виконавці), які стали відомими завдяки Інтернету. Гостями були гурт "Валентин Стрикало", Василь Васильців і "Шпилясті кобзарі". А також кліпмейкери, продюсери гуртів тощо. І в якості слухачів - молодь, переважно дівчата, прихильниці Стрикала, які знали напам’ять слова всіх його пісень.
Ще була Яна Комарова, яка вручну розмальовує футболки і продає їх через Інтернет. Майже весь час, поки тривала передача, вона малювала, і процес створення спочатку шалика, а потім футболки було видно на великому екрані за спинами музикантів. Особливо на мене справив враження процес виробництва шалика: тканина була закручена якимсь особливим способом, розмальована, потім, коли підсохла трохи, її розгорнули, і вийшли хімерні різнокольорові, але абсолютно симетричні візерунки.
У паузах між виступами музикантів гості обговорювали їхню творчість і можливості Інтернету. Я казала щось про те, яким треба бути, щоб тебе читали, і про те, що Інтернет дає молодим митцям можливість уникнути принижень. Якщо раніше треба було запобігати перед зірками, щоб дозволили, припустимо, пограти у них на розігріві - то тепер виклав ролик на ютуб і все.
Першим був гурт "Валентин Стрикало". Я про них дізналася зовсім нещодавно і лише на сьогоднішній передачі зрозуміла, у чому їхній секрет. Якщо хтось не знає - справжнє ім’я лідера гурту Юрій Каплан, це молодий хлопець родом із Запоріжжя. Чотири роки тому він записав своє перше відеозвернення - до В’ячеслава Малежика, де назвався Валентином Стрикалом з села Бурильцеве, що на Житомирщині (насправді такого села немає), і запропонував йому свою пісню. Описувати марно, цей віртуозний тролінг треба бачити:
Click to viewНа питання Марії Бурмаки, як йому таке спало на думку, хлопець відповів: "П’яний був". Але після того, як ролик набрав шалену кількість переглядів, хлопець, вже вдаючи п’яного, записав ще кілька подібних відеозвернень - до Потапа і Насті Камєнскіх, Тіматі, Сергєя Звєрєва тощо, присвятивши кожному пісню. Коротше, з почуттям гумору у хлопця все ОК. Ось як він зазиває глядачів на свої концерти:
Юра каже, що все це вигадує сам. "У тому зверненні ти, кажучи відверто, наговорив дурниць, - казала Марія. - Чи означає це, що будь-хто може наговорити в Інтернеті дурниць і стати знаменитим? Чи, може, це була не зовсім дурниця?". Один із гостей зауважив на це, що всі діячі мистецтва, які на сцені відверто клеять дурня, як і цей Юра-Валентин, є насправді дуже освіченими й обдарованими людьми.
Я це все слухала і починала розуміти, що саме є у цьому Юрі. Оцінювати якість його композицій і вокальних даних я, звісно, не можу, бо не розуміюся у цьому. Як на мене - так, гарний голос, цікаві іронічні тексти, достатньо симпатичне обличчя, вроджена, вочевидь, артистичність - але таких хлопців і таких гуртів не так вже й мало на цілу державу - тим більше, якщо рахувати не лише Україну, але й Росію, бо Юрині пісні російськомовні і його все частіше запрошують виступати у сусідній державі.
У цього хлопчини, цілком окремо від музичних здібностей, є талант креативу. Не дивіться, що його креативи дуже прості - все геніальне завжди просто. Ексклюзивна, впізнавана іронія його пісень - це не поезія, це теж креатив! Принаймні, зараз це називається так.
Далі дві пісні виконав Василь Васильців, і всі довго сперечалися, що в ньому є, якщо він, маючи музичну освіту і, вочевидь, неабиякий інтелект, співає відверто примітивні пісні, часто потрапляючи повз ноти, а люди слухають, ще й як слухають! Чесно кажучи, якщо Стрикало мене зачепив, то Васильців - ні, і я цього "чогось" у його творчості впритул не бачу.
Далі був гурт "Шпилясті кобзарі" - шестеро (насправді їх семеро) молодих хлопців з бандурами і у вишиванках (один - з ірокезом!), які виконували українські кавери на відомі світові хіти. Було класно і стьобно. Це теж треба гуглити і слухати. Третя пісня - відома українська "Ой служив же я у пана" - це було взагалі щось. На початку вони виключно голосами, без музичних інструментів, зімітували звуки сільської вулиці - коров’яче мукання, гавкіт маленької підзаборної шавки, кудкудакання курей... Коли це відео з’явиться в Інтернеті, обов’язково викладу у себе.
Побачене і почуте навело мене на роздуми. У студії були два музичні колективи і один виконавець, яких об’єднує те, що вони "розкрутилися" за допомогою Інтернету. Але їх об’єднує не тільки це. Знаєте, що ще?
Гумор. Клоунада.
Вживаю це слово, на відміну від "політичний клоун", зовсім не як образливе, адже у професії циркового клоуна нема нічого ганебного. Але факт лишається фактом - вочевидь, у наш час ролики на ЮТубі (якщо на них, звісно, художня творчість, а не якась резонансна подія) набирають тисячі переглядів, якщо вони стьобні.
Час зараз такий, вочевидь - не для серйозної творчості. Смаки мас примушують митців займатися клоунадою.
Підкажіть мені - може, хто знає якусь серйозну творчість, яка набрала велику кількість переглядів на тому ж ЮТубі? Пісні вже відомих музикантів, звісно ж, не рахуються. Чи розкрутився взагалі хтось в Інтернеті із серйозною творчістю, без гумору - байдуже хто: поет, співак, музикант, кліпмейкер, режисер-початківець?
Цікаво мені це.
З одного боку, це добре, коли людям хочеться сміятись, з іншого - це ж оте саме неправильне "ги-ги-ги", яке не залишає місця для чогось серйозного.
Що скажете?
