Чому ми не дочекалися спалення Януковича
9 лютого активісти Всеукраїнської профспілки "Народна солідарність" на чолі з О.Кляшторним мали намір на знак протесту проти підвищення тарифів публічно спалити на Банковій портрет Януковича.
Захід мав початися, якщо не помиляюся, о третій. Журналісти простояли на морозі 20 хвилин, але активісти не з"явилися. Телефон Кляшторного не відповідав, і журналісти пішли.
Я чекала довше за всіх, майже годину, а потім теж пішла. Крім мене, там знаходилися працівники міліції та СБУ, зокрема, майор Оніщенко, вони казали, що активісти "Народної солідарності" вже не вперше "сачкують" оголошені заздалегідь власні акції.
Згодом з"ясувалося, що весь цей час Кляшторний просидів у міліції. І не де-небудь, а на допиті у тих самих слідчих Цуркана і Войтюка, які допитували мене і вилучали техніку. Йому влаштували примусовий привід до міліції з тієї самої справи про підпал офісу ПР, щоб зірвати спалення Януковича.
Пише Олексій Кляшторний:
"...До "Народної солідарності" зателефонував заступник начальника ВОГП Печерського райуправління міліції Дмитро Леонідович Семеренко та попрохав про зустріч для вручення нам "Застереження від здійснення будь-яких протиправних дій".
Зустріч відбулась десь о пів- на четверту на метро “Театральна” де, в супроводі двох міліціонерів, Дмитро Леонідович несподівано вручив мені, також, повістку з викликом до Печерського РУ ГУ на 11.00 середи, 09 лютого, в якості свідка...
...я зателефонував слідчому Цуркану та попрохав допитати мене в якийсь інший час: наприклад увечері того ж дня, або на наступний день. Але Дмитро Володимирович був невблаганний: "11.00 - або я змушений буду винести постанову про привід". "Не можу вам у цьому перешкодити, хоч і вважаю, що жодних підстав для здійснення мого примусового приводу наразі нема", - відповів на те я.
Скоротка, коли 09 лютого десь о 14.45 ми з рухались маленькою колоною від виходу з метро “Хрещатик” на вул. Інститутську до вулиці Банкової, дорогу нам знову перетнули міліція та СБУ (присутність якої я помітив за обличчами, відомими з часу підготовки до відзначення Першотравеня 2010 року). Кількість людей “у формі та цивілі” - не менше 30 осіб - знову перевищувала будь-які межі здорового глузду.
“Ось постанова про Ваш привід, пройдемте в машину!” - урочисто сказав найбільш статурний міліцонер.
“Добре, хвилинку, ось тільки Януковича спалимо...” - відповів йому я.
"Ніякої "хвилинки", беріть його" , - мовив на те міліцейський начальник, після чого двоє хлопців підійшли до мене впритул з явним наміром вести під білі ручки у бобік. Оцінивши ситуацію, я віддав іншим учасникам акції портрет Януковича та добровільно направився у загратовану машину, попередньо запропонувавши проводити акцію без мене - якщо не пустять на Банкову, то прямо на Інститутській.
Втім, опинившись у слідчого Цуркана я зрозумів, що зробити цього їм не вдалось: усі наші плакати, включаючи надзвичайно пом’ятий та розірваний надвоє портрет Януковича, уже лежали в нього на столі, поруч із покресленою блакитним маркером копією нашого повідомлення про проведення акції, адресованого Київському міському голові Л.Черновецькому. Люб’язно привітавши мене у відділку, Дмитро Володимирович, який виявився напрочуд милою людиною, чемно запропонував мені кави та зник, посилаючись на необхідність терміново виїжджати на огляд квартирної крадіжки.
Я ж був залишений (без телефона, який у мене вилучили ще по дорозі) в одному з сусідніх кабінетів, де мав нагоду протягом двох наступних годин ознайомлюватися зі свіжою періодикою під наглядом іншого слідчого, старшого лейтенанта міліції Антона Войтюка. - Втім, без будь-якого зеленого уявлення про те, в якій-такій справі я формально доставлений у міліцію та що, зрештою, на мене чекає далі.
Нарешті, приблизно о 17.00 (через дві з невеликим години після мого затримання) я був запрошений до слідчої Наталі Миколаївни Колісник, якавельми ретельно опитала мене... по справі про пожежу, яка сталася у новорічну ніч в офісі Печерської районної організації Партії регіонів (нормально, мабуть, хлопці погуляли), після чого десь близько шостої я, нарешті, опинився на волі.
Де з’ясував, що доблесна міліція майже весь цей час успішно “водила за ніс” як мого адвоката, так і двох добросердних народних депутатів та ще певну кількість “небайдужих представників громадськості”, заявляючи, що “затриманого на прізвище Кляшторний у нас нема”. І то правда: “по бумажках” затриманим я ніколи й не був. Виникає лише питання: що саме я робив у райвідділі приблизно з 15.00 до 17.00, тобто у проміжку між моментом, коли я був туди доставлений для дачі свідчень, та часом, коли мій допит фактично розпочавсь? Добровільно використовував “мусарню” як хату-читальню?"
Уся історія в подробицях тут:
http://narsolidarnist.livejournal.com/10163.html
Захід мав початися, якщо не помиляюся, о третій. Журналісти простояли на морозі 20 хвилин, але активісти не з"явилися. Телефон Кляшторного не відповідав, і журналісти пішли.
Я чекала довше за всіх, майже годину, а потім теж пішла. Крім мене, там знаходилися працівники міліції та СБУ, зокрема, майор Оніщенко, вони казали, що активісти "Народної солідарності" вже не вперше "сачкують" оголошені заздалегідь власні акції.
Згодом з"ясувалося, що весь цей час Кляшторний просидів у міліції. І не де-небудь, а на допиті у тих самих слідчих Цуркана і Войтюка, які допитували мене і вилучали техніку. Йому влаштували примусовий привід до міліції з тієї самої справи про підпал офісу ПР, щоб зірвати спалення Януковича.
Пише Олексій Кляшторний:
"...До "Народної солідарності" зателефонував заступник начальника ВОГП Печерського райуправління міліції Дмитро Леонідович Семеренко та попрохав про зустріч для вручення нам "Застереження від здійснення будь-яких протиправних дій".
Зустріч відбулась десь о пів- на четверту на метро “Театральна” де, в супроводі двох міліціонерів, Дмитро Леонідович несподівано вручив мені, також, повістку з викликом до Печерського РУ ГУ на 11.00 середи, 09 лютого, в якості свідка...
...я зателефонував слідчому Цуркану та попрохав допитати мене в якийсь інший час: наприклад увечері того ж дня, або на наступний день. Але Дмитро Володимирович був невблаганний: "11.00 - або я змушений буду винести постанову про привід". "Не можу вам у цьому перешкодити, хоч і вважаю, що жодних підстав для здійснення мого примусового приводу наразі нема", - відповів на те я.
Скоротка, коли 09 лютого десь о 14.45 ми з рухались маленькою колоною від виходу з метро “Хрещатик” на вул. Інститутську до вулиці Банкової, дорогу нам знову перетнули міліція та СБУ (присутність якої я помітив за обличчами, відомими з часу підготовки до відзначення Першотравеня 2010 року). Кількість людей “у формі та цивілі” - не менше 30 осіб - знову перевищувала будь-які межі здорового глузду.
“Ось постанова про Ваш привід, пройдемте в машину!” - урочисто сказав найбільш статурний міліцонер.
“Добре, хвилинку, ось тільки Януковича спалимо...” - відповів йому я.
"Ніякої "хвилинки", беріть його" , - мовив на те міліцейський начальник, після чого двоє хлопців підійшли до мене впритул з явним наміром вести під білі ручки у бобік. Оцінивши ситуацію, я віддав іншим учасникам акції портрет Януковича та добровільно направився у загратовану машину, попередньо запропонувавши проводити акцію без мене - якщо не пустять на Банкову, то прямо на Інститутській.
Втім, опинившись у слідчого Цуркана я зрозумів, що зробити цього їм не вдалось: усі наші плакати, включаючи надзвичайно пом’ятий та розірваний надвоє портрет Януковича, уже лежали в нього на столі, поруч із покресленою блакитним маркером копією нашого повідомлення про проведення акції, адресованого Київському міському голові Л.Черновецькому. Люб’язно привітавши мене у відділку, Дмитро Володимирович, який виявився напрочуд милою людиною, чемно запропонував мені кави та зник, посилаючись на необхідність терміново виїжджати на огляд квартирної крадіжки.
Я ж був залишений (без телефона, який у мене вилучили ще по дорозі) в одному з сусідніх кабінетів, де мав нагоду протягом двох наступних годин ознайомлюватися зі свіжою періодикою під наглядом іншого слідчого, старшого лейтенанта міліції Антона Войтюка. - Втім, без будь-якого зеленого уявлення про те, в якій-такій справі я формально доставлений у міліцію та що, зрештою, на мене чекає далі.
Нарешті, приблизно о 17.00 (через дві з невеликим години після мого затримання) я був запрошений до слідчої Наталі Миколаївни Колісник, якавельми ретельно опитала мене... по справі про пожежу, яка сталася у новорічну ніч в офісі Печерської районної організації Партії регіонів (нормально, мабуть, хлопці погуляли), після чого десь близько шостої я, нарешті, опинився на волі.
Де з’ясував, що доблесна міліція майже весь цей час успішно “водила за ніс” як мого адвоката, так і двох добросердних народних депутатів та ще певну кількість “небайдужих представників громадськості”, заявляючи, що “затриманого на прізвище Кляшторний у нас нема”. І то правда: “по бумажках” затриманим я ніколи й не був. Виникає лише питання: що саме я робив у райвідділі приблизно з 15.00 до 17.00, тобто у проміжку між моментом, коли я був туди доставлений для дачі свідчень, та часом, коли мій допит фактично розпочавсь? Добровільно використовував “мусарню” як хату-читальню?"
Уся історія в подробицях тут:
http://narsolidarnist.livejournal.com/10163.html