як той дощ і травневі вечори...
інколи мені хочеться.
якби я мала своє помешкання і свій час.
я б гуляла до опівночі. і вертала б додому пішки.
я б забирала до себе друзів.
забирала жити на тиждень.
кожного ранку б я будила б когось, заварювала б йому чай, мастила б булку медом чи джемом.
а весною я б годувала когось сонного напівницями і трускавками.
а в вечері б ми дивилися разом якесь відео. мультики чи фільми. читали б уголос казки одне одному. і розмовляли б до самої ночі.
і кожного тижня то б була інша людина.
бо страшно подумати, що це все може вміститися у комусь одному.
як добре просто читати книгу, коли поруч у кімнаті хтось є.
хтось усміхнений і тихий.
мабуть мають біти мрії, які ніколи, ніколи, НІКОЛИ....не можуть здійснитися...