Варта у грі
Хто тільки не радив мені почитати книжки Наталії Матолінець: одна літературна блогерка, одна моя знайома косплеєрка. Ці книжки потрапляли на очі в крамницях і на онлайн-продажах. Власне, це припало на моє зацікавлення українським фентезі, то ж я вирішив собі придбати кілька книг. Так на поличку потрапила дилогія (на 2020 рік це саме дилогія) «Варта у грі». А також «Гессі», але мова зараз не про цю книгу, хоча я її пару раз згадуватиму.
Отже, що ми маємо на старті. Ми маємо дівчину на ім’я Варта, котра мешкає у Львові. Вона є темною чарівницею і тусить собі у компанії таких же темних особистостей. Вся суть її темності полягає в тому, що вона живиться негативними почуттями людей. Як мені здалося, темні від світлих загалом відрізняються більше декларативністю висловлювань, ніж діями. А в житті так ще й іноді допомагають одне одному, а часом і в середині сторони можуть поцапатися. Тобто поділ фактично лише за тим, якими саме емоціями та почуттями живлять свою магічну енергію ті чи інші маги.
Маги? Взагалі, в книгах їх не дуже так називають. Чарівники? Авторка навмисне уникає загальновживаних термінів для тих, хто має силу. От відьми - є. Алхіміки і алхімеї (влучний винахід) є. Магів немає. Є просто світлі і просто темні. Загалом, це, мабуть, і добре, бо оті загальновживані терміни таки набили оскомину. А так навіть вийшло не тільки оригінально, але і … трохи моторошно і загадково.
Вік Варти згадується лише один раз - щось близько 25, хоча загалом вона мені здавалася дещо молодшою, щось середнє між фінальною стадією підліткового віку та дорослістю - 18-20 років. Взагалі, всі герої схожі на студентів третьо- чи п’ятикурсників більшою мірою, ніж дорослих людей, але це, повторююся, моє особисте відчуття. Надто вони всі якісь рвучкі, але в їх рвучкості вже немає дурнуватої імпульсивності, притаманної 15-річним. Зазвичай в 25-30 років вже більше зважують свої вчинки і поводять себе обережніше. Можливо, це особисте сприйняття, котре загалом не псує картини. Можливо, якісь риси образу світлого Евереста, темного Тайфуна та Дикорослої мене навели на такі висновки…
До речі, окрема історія з іменами. Всі герої мають як цивільні імена, так і прізвиська. У алхіміків вони зазвичай пов’язані із якимись мінералами чи речовинами, як от Молібден. У відьом - з рослинами, на приклад, Ромашка та Ружичка. В другій частині зустрічається більше чеських імен та посилань до празьких топонімів, таких як Брусінка (в даному випадку - гідронімів). Не можу точно сказати, звідки взялося ім’я угорського судді Бертока і що воно значить - було б цікаво почути від авторки, а от помічник і заразом онук чеського судді Златан має доволі світле ім’я. Котре досить добре акцентує роль головного героя.
На відміну від «Гессі», дія обох книжок відбувається у нашому світі. Перша - у Львові, друга - у Празі. Але що є спільного з «Гессі» - це симпатії письменниці до Австро-Угорщини. Міста вибрані не дарма: Львів- це рідне місто пані Наталії, воно має багату історію, і ще більший легендаріум, а Прага, з того, що я чув, є одним з улюблених міст, і тому не дивно, що дія другої книжки переноситься саме до міста над Влтавою. Загалом, ідея мені надзвичайно сподобалася, міста в обох книгах добре пізнаються, щоправда, Львів, здається прописаний дещо краще, ніби очима мешканки, натомість у «Артефактах Праги» ми дивимося очима туристки, хай навіть вона і приїхала у справах. Та й так воно і є, ми ж бо дивимося на події очами головної героїні Варти Тарновецької.
Щоправда, можна було б більше скористатися легендаріумом обох міст, як передісторією подій, як тим історичним тлом, на котрому формувалися спільноти темних та світлих чарівників. Втім, це не аж так критично, бо світ цих спільнот є цілком самодостатнім і може функціонувати сам по собі. Хоча ідея розділити чарівників на два табори не нова, у пані Наталії це виглядає досить цікаво, адже фактично це ті самі молоді люди, котрих ми можемо бачити поряд щодня, котрі не цураються сучасних технологій і не живуть у своєму замкнутому світі. І при цьому їх світ все ж існує, в ньому діють алхіміки і алхімеї, відьми, чий шабаш збирається в старовинних кам’яницях - цілком вірю, що в давні часи це теж могло мати місце, так само, як і зараз. У повісті немає невтаємничених, і звичайні люди, здається, так само не підозрюють про існування паралельного світу чарівників, як маґли у Роулінг.
Безумовно, мені, як трохи знавцю Праги, хотілось би більше побачити улюбленого міста, більше відчути його подиху. Хоча, я чесно визнаю, надихатися що Прагою, що Львовом не можливо, і скільки б ви там не бували, скільки б не шастали, ці міста здатні здивувати вас чимсь новим, цікавим, хоча минулого разу ви проходили повз і не помічали нововідкритої цікавинки. І саме тому під час прочитання я ловив кожний опис міста, кожний згаданий камінець так чи інакше асоціювався з власним досвідом відкриття Львова та Праги. Не обійшлося, при цьому, без неточності. Процитую дослівно: «Опісля Златан і Варта піднімалися вузькою вулицею до трамвайної колії». Вони піднімалися від Чернінського палацу. І єдина вулиця, котра провадить до трамваю - це Погожелець, котрий фактично являє собою досить широку площу. Чисто теоретично, вони могли піти через Nový Svět до зупинки «Brusnice» (Брусінка та ця трамвайна станція отримали ім’я від старовинного потоку, частину котрого і досі можна знайти неподалік), але це не дуже оптимальна і швидка дорога, і там скоріш спочатку спуск, потім підйом, котрий йде парком.
Безумовно, Чернинський палац вражає своєю величиною, як на палац маґнатів, але назвати його «найбільшим бароковим дивом столиці» - гм… дещо сміливо. Навіть сусідня Лоретта могла б посперечатися, або і королівський палац, та його частина, зведена за часів Марії Терезії. Чи храм святого Мікулаша на Малій Страні… Однак, якщо малось на увазі саме «найбільше», то так. Воно дійсно вражаючи величезне, і не дивно, що статки графа Черніна дуже швидко випарувалися та так, що майстрам довелося витягати привида з того світу, аби він підписався під рахунком. До речі, на мапі на форзаці книги він зображений абсолютно в невірному місці, там приблизно розташоване посольство США. А «До Нового Світу» та «До Граду» - це взагалі… якось художниця, що малювала мапу, в цій частині надто сильно все стисла. Ну і Народний Театр дещо вище за Новоміську ратушу. Коротше кажучи, я б на місці письменниці цю мапу не прийняв би!
Хоча, коли я відкрив мапу на першій книзі, то теж побачив певні неточності. То ж, можливо, це такий художній хід?..
Цікаво, що більшість подій другої книги відбуваються на Малій Страні. Ця частина Праги справді має багацько тихих і затишних вуличок, котрі тягнуться до гори, до Замкових сходів, до в’їзду до Замку, а то й взагалі ведуть кудись вбік. Далеко не всі з них запхані туристами, а більшість з них просто не знає про існування численних садів (хіба що про надто і справедливо розрекламовані Вальдштейнські). То ж дана локація для помешкання Златана - цілком слушна ідея. Старе Місто надто гамірне, та й частина його перебудована в XIX-XX століттях. Нове Місто надто далеко, та й старовинні цікавинки там сильно розкидані, надто вже сховані поміж рядами сецесійних кам’яниць. Хоча певні дії відбуваються в кожній частині міста, що не може не радувати серденько любителя Праги.
Ляльки шукають будинок Златана.
Цікава й мова книг, в котрих досить легко пізнається легкий слід львівської говірки. Слово, котре затрималося в моїй пам’яті - це прикметник «жаска», досить часто вживане в книгах. Це придає мові певну виразність та своєрідність, відмінність від клішованого загальнолітературного мовлення. Та й взагалі, обидві частини читаються досить легко і швидко (особливо, коли читаєш «Артефакти Праги» на набережній Влтави, потягуючи пивце). Єдине що - це розтягнутий фінал. Розв’язка після кульмінації має бути дещо коротшою, і, чесно кажучи, я б сцени у Чернінському палаці в кінці трохи підскоротив, бо вони… ну, надто вже розхолоджують, коли і так все розв’язано, і так все вже вирішено.
Отже, підсумовуючи, ми маємо чудову дилогію, котра, можливо, матиме своє продовження. Чи воно буде в Празі, чи де інде, може в Києві чи Відні - побачимо, як і взагалі, чи буде (а хотілося б). Хоча дилогія вважається підлітковим фентезі, бо багато речей не подані аж надто складно, але сподіваюся, що в майбутньому все ж ми побачимо більше подробиць в описах книг, можливо будуть задіяні цікаві старовинні механізми тощо. Безумовно, я бачу в творах авторки тенденцію до появи таких загадок, і хотілося б прочитати про подальші пригоди Златана і Варти.
P.S. У написанні огляду мені допомагали Клара і Луна.
Отже, що ми маємо на старті. Ми маємо дівчину на ім’я Варта, котра мешкає у Львові. Вона є темною чарівницею і тусить собі у компанії таких же темних особистостей. Вся суть її темності полягає в тому, що вона живиться негативними почуттями людей. Як мені здалося, темні від світлих загалом відрізняються більше декларативністю висловлювань, ніж діями. А в житті так ще й іноді допомагають одне одному, а часом і в середині сторони можуть поцапатися. Тобто поділ фактично лише за тим, якими саме емоціями та почуттями живлять свою магічну енергію ті чи інші маги.
Маги? Взагалі, в книгах їх не дуже так називають. Чарівники? Авторка навмисне уникає загальновживаних термінів для тих, хто має силу. От відьми - є. Алхіміки і алхімеї (влучний винахід) є. Магів немає. Є просто світлі і просто темні. Загалом, це, мабуть, і добре, бо оті загальновживані терміни таки набили оскомину. А так навіть вийшло не тільки оригінально, але і … трохи моторошно і загадково.
Вік Варти згадується лише один раз - щось близько 25, хоча загалом вона мені здавалася дещо молодшою, щось середнє між фінальною стадією підліткового віку та дорослістю - 18-20 років. Взагалі, всі герої схожі на студентів третьо- чи п’ятикурсників більшою мірою, ніж дорослих людей, але це, повторююся, моє особисте відчуття. Надто вони всі якісь рвучкі, але в їх рвучкості вже немає дурнуватої імпульсивності, притаманної 15-річним. Зазвичай в 25-30 років вже більше зважують свої вчинки і поводять себе обережніше. Можливо, це особисте сприйняття, котре загалом не псує картини. Можливо, якісь риси образу світлого Евереста, темного Тайфуна та Дикорослої мене навели на такі висновки…
До речі, окрема історія з іменами. Всі герої мають як цивільні імена, так і прізвиська. У алхіміків вони зазвичай пов’язані із якимись мінералами чи речовинами, як от Молібден. У відьом - з рослинами, на приклад, Ромашка та Ружичка. В другій частині зустрічається більше чеських імен та посилань до празьких топонімів, таких як Брусінка (в даному випадку - гідронімів). Не можу точно сказати, звідки взялося ім’я угорського судді Бертока і що воно значить - було б цікаво почути від авторки, а от помічник і заразом онук чеського судді Златан має доволі світле ім’я. Котре досить добре акцентує роль головного героя.
На відміну від «Гессі», дія обох книжок відбувається у нашому світі. Перша - у Львові, друга - у Празі. Але що є спільного з «Гессі» - це симпатії письменниці до Австро-Угорщини. Міста вибрані не дарма: Львів- це рідне місто пані Наталії, воно має багату історію, і ще більший легендаріум, а Прага, з того, що я чув, є одним з улюблених міст, і тому не дивно, що дія другої книжки переноситься саме до міста над Влтавою. Загалом, ідея мені надзвичайно сподобалася, міста в обох книгах добре пізнаються, щоправда, Львів, здається прописаний дещо краще, ніби очима мешканки, натомість у «Артефактах Праги» ми дивимося очима туристки, хай навіть вона і приїхала у справах. Та й так воно і є, ми ж бо дивимося на події очами головної героїні Варти Тарновецької.
Щоправда, можна було б більше скористатися легендаріумом обох міст, як передісторією подій, як тим історичним тлом, на котрому формувалися спільноти темних та світлих чарівників. Втім, це не аж так критично, бо світ цих спільнот є цілком самодостатнім і може функціонувати сам по собі. Хоча ідея розділити чарівників на два табори не нова, у пані Наталії це виглядає досить цікаво, адже фактично це ті самі молоді люди, котрих ми можемо бачити поряд щодня, котрі не цураються сучасних технологій і не живуть у своєму замкнутому світі. І при цьому їх світ все ж існує, в ньому діють алхіміки і алхімеї, відьми, чий шабаш збирається в старовинних кам’яницях - цілком вірю, що в давні часи це теж могло мати місце, так само, як і зараз. У повісті немає невтаємничених, і звичайні люди, здається, так само не підозрюють про існування паралельного світу чарівників, як маґли у Роулінг.
Безумовно, мені, як трохи знавцю Праги, хотілось би більше побачити улюбленого міста, більше відчути його подиху. Хоча, я чесно визнаю, надихатися що Прагою, що Львовом не можливо, і скільки б ви там не бували, скільки б не шастали, ці міста здатні здивувати вас чимсь новим, цікавим, хоча минулого разу ви проходили повз і не помічали нововідкритої цікавинки. І саме тому під час прочитання я ловив кожний опис міста, кожний згаданий камінець так чи інакше асоціювався з власним досвідом відкриття Львова та Праги. Не обійшлося, при цьому, без неточності. Процитую дослівно: «Опісля Златан і Варта піднімалися вузькою вулицею до трамвайної колії». Вони піднімалися від Чернінського палацу. І єдина вулиця, котра провадить до трамваю - це Погожелець, котрий фактично являє собою досить широку площу. Чисто теоретично, вони могли піти через Nový Svět до зупинки «Brusnice» (Брусінка та ця трамвайна станція отримали ім’я від старовинного потоку, частину котрого і досі можна знайти неподалік), але це не дуже оптимальна і швидка дорога, і там скоріш спочатку спуск, потім підйом, котрий йде парком.
Безумовно, Чернинський палац вражає своєю величиною, як на палац маґнатів, але назвати його «найбільшим бароковим дивом столиці» - гм… дещо сміливо. Навіть сусідня Лоретта могла б посперечатися, або і королівський палац, та його частина, зведена за часів Марії Терезії. Чи храм святого Мікулаша на Малій Страні… Однак, якщо малось на увазі саме «найбільше», то так. Воно дійсно вражаючи величезне, і не дивно, що статки графа Черніна дуже швидко випарувалися та так, що майстрам довелося витягати привида з того світу, аби він підписався під рахунком. До речі, на мапі на форзаці книги він зображений абсолютно в невірному місці, там приблизно розташоване посольство США. А «До Нового Світу» та «До Граду» - це взагалі… якось художниця, що малювала мапу, в цій частині надто сильно все стисла. Ну і Народний Театр дещо вище за Новоміську ратушу. Коротше кажучи, я б на місці письменниці цю мапу не прийняв би!
Хоча, коли я відкрив мапу на першій книзі, то теж побачив певні неточності. То ж, можливо, це такий художній хід?..
Цікаво, що більшість подій другої книги відбуваються на Малій Страні. Ця частина Праги справді має багацько тихих і затишних вуличок, котрі тягнуться до гори, до Замкових сходів, до в’їзду до Замку, а то й взагалі ведуть кудись вбік. Далеко не всі з них запхані туристами, а більшість з них просто не знає про існування численних садів (хіба що про надто і справедливо розрекламовані Вальдштейнські). То ж дана локація для помешкання Златана - цілком слушна ідея. Старе Місто надто гамірне, та й частина його перебудована в XIX-XX століттях. Нове Місто надто далеко, та й старовинні цікавинки там сильно розкидані, надто вже сховані поміж рядами сецесійних кам’яниць. Хоча певні дії відбуваються в кожній частині міста, що не може не радувати серденько любителя Праги.
Ляльки шукають будинок Златана.
Цікава й мова книг, в котрих досить легко пізнається легкий слід львівської говірки. Слово, котре затрималося в моїй пам’яті - це прикметник «жаска», досить часто вживане в книгах. Це придає мові певну виразність та своєрідність, відмінність від клішованого загальнолітературного мовлення. Та й взагалі, обидві частини читаються досить легко і швидко (особливо, коли читаєш «Артефакти Праги» на набережній Влтави, потягуючи пивце). Єдине що - це розтягнутий фінал. Розв’язка після кульмінації має бути дещо коротшою, і, чесно кажучи, я б сцени у Чернінському палаці в кінці трохи підскоротив, бо вони… ну, надто вже розхолоджують, коли і так все розв’язано, і так все вже вирішено.
Отже, підсумовуючи, ми маємо чудову дилогію, котра, можливо, матиме своє продовження. Чи воно буде в Празі, чи де інде, може в Києві чи Відні - побачимо, як і взагалі, чи буде (а хотілося б). Хоча дилогія вважається підлітковим фентезі, бо багато речей не подані аж надто складно, але сподіваюся, що в майбутньому все ж ми побачимо більше подробиць в описах книг, можливо будуть задіяні цікаві старовинні механізми тощо. Безумовно, я бачу в творах авторки тенденцію до появи таких загадок, і хотілося б прочитати про подальші пригоди Златана і Варти.
P.S. У написанні огляду мені допомагали Клара і Луна.