Празькі легенди. Клементіум
Колись орден єзуїтів, покликаний австрійськими Габсбургами боротися з єрессю, отримав у своє розпорядження в Празі костел св. Клімента, спалений гуситами. Славився орден не тільки релігійною боротьбою, але і просвітницькою діяльністю. І в 1552 році збудували латинський колегіум, названий Клементіумом.
До його складу входили костел св. Клімента і св. Сальвадора, який виходить акурат до Карлового мосту.
Над містом вони звели ще одну вежу - астрономічну вежу, з неї провадив свої дослідження запрошений до Праги астроном Тіхо Браге. Його мають згадувати не тільки астрономи, але й метрологи. Завдяки приладам пана Браге Європа вперше обійшла схід за точністю вимірювання. Вдячні йому мають бути і математики та всі ті, хто використовував таблиці сінусів.
Кліментіум. Астрономічна вежа
Поряд, на Карловій вулиці мешкав Ян Кеплер, який відкрив три закони руху планет. На ідею еліптичності орбіт планет надихнула овальна Влашська каплиця Клементіума. І хоча Кеплер був протестантом, єзуїти мали надію навернути його до католицизму. Вони часто проводили з ним наукові бесіди.
Про діяльність обох вчених польский читач добре знайомий за повістю Збігнєва Ненацького «Пан Самоходик і таємниця таємниць», а також фільмом за мотивами повісті. Нажаль, ця книга не видавалася українською.
За 70 років від заснування в 1622 р. в цей славетний заклад перевели празьку бібліотеку. І ось в ній знайшлася одна книга. Ніхто в ній нічого не зрозумів і відправили до Риму пану Кірхеру, славетному вченому та енциклопедисту. Це був той манускрипт Войніча. Названий був на честь антиквара, в якого віднайшовся на початку ХХ ст. Вчені досі не змогли розгадати, якою з мовою написана та книга, про що там йдеться. Одні вважають, що то буда книга якогось шарлатана, за допомогою якої той надавав собі більш поважного вигляду. Інші - що це книга алхіміка чи травника. Деталі малюнків та орнаменти вказують, що її створили десь в XV-XVI ст. Можливими авторами тої книги були празькі та англійські алхімікі Джон Ді та Едвард Келлі. Джон Ді міг продати Рудольфу ІІ, представляючи твором Френсіса Бекона. Міг цей шедевр криптографії створити і сам Войніч, аби нажитися на колекціонерах.
Старі люди розказали пану Борхесу про Бібліотекаря, що блукав ночами коридорами бібліотеки.
- Що шукаєш? - спитав він якось письменника Яроміра Хладіка.
- Бога.
- Я шукав тут Бога роками. Кажуть, він є в одній з літер чотирьохсот тисяч книг. Я шукав, аж поки не осліп, - і показав Хладіку порожні мертві очі.
Празькі студенти приймали участь у Тридцятирічній війні, коли шведи зайняли одну половину Праги, а війська імператора - другу. Героям встановили пам’ятник.
Але часи змінювалися. Європейські релігійні війни йшли в минуле. Ордени втрачали свою актуальність. В 1775 році Марія Терезія скасувала ряд орденів, і віднині єзуїти мусіли полишити Кліментіум. На той час він був другим за величиною комплексом після Граду.
В ті часи на берегу Влтави жив собі каменяр. Не з тих, які заплітають змови у масонських ложах, а звичайний каменяр. Дружина, велика родина, донька на виданні - треба якось годувати всіх. Сидів він якось дома ввечері і думи думав. Аж ось хтось постукав у двері. На порозі стояли троє в масках.
- Є для тебе робота. Не пожалкуєш.
Каменяра посадили в карету, зав’язали очі та повезли вулицями в невідомому напрямку. Возили довгенько, аж поки по звукам каменяр не почув, що потрапили вони на якесь подвір’я.
Карета зупинилась, каменяра вивели і повели приміщеннями, і все вниз і вниз. Зупинилися. Зняли пов’язку. В бліде слабке світло освітлювало готичне склепіння, цегляні стіні. Поряд виднілася купа каміння і цегли.
- Ось ту нішу, - вказав один з конвоїрів, - треба закласти. - Тут є розчин, мій слуга тобі допоможе. Справишся до ранку - отримаєш добру нагороду.
Що робити, мусів каменяр взятися до справи. Він був добрим майстром, тому нішу, в глибині якої виднілися якісь ящики, заклав за кілька годин. Заклав добре, на вікі. Відійшов, подивився - навіть не помітно, що ця стінка нова.
- Добре, добре, - до підземелля спустився той самий конвоїр. - Тримай, тут тобі п’ять золотих. Твоя праця стільки не коштує, але це плата за мовчання. Хоч слово десь комусь скажеш - ми тебе знайдемо.
Каменяра відвезли так само конспіративно додому і він тут же звалився спати. На ранок вся родина раділа: грошей вистачало цілком на скромне весілля, і на деякий час можна було забути про голод.
А тим часом містом поповзли слухи. Начебто єзуїти здали всі свої скарби до міської скарбниці. Але щось там було замало як на таким багатий орден. Перевірки та інспекції пішли одна за одною: всі почали говорити про приховані єзуїтами скарби. І тоді каменяр зрозумів, хто були ті нічні візітери. Він пішов до спорожнілого Кліментіуму. Обійшов усі закутки, всі підвали, але пошуки виявилися марними. Свою стінку він так і не віднайшов.
Джерела:
http://www.prahafx.ru/starapraha/krejci/krejci4.htm
http://prahafx.ru/life/klementinum/klementinum2.htm
http://www.rulit.me/books/tajnoe-chudo-read-56949-1.html
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C_%D0%92%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B0
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%BC
До його складу входили костел св. Клімента і св. Сальвадора, який виходить акурат до Карлового мосту.
Над містом вони звели ще одну вежу - астрономічну вежу, з неї провадив свої дослідження запрошений до Праги астроном Тіхо Браге. Його мають згадувати не тільки астрономи, але й метрологи. Завдяки приладам пана Браге Європа вперше обійшла схід за точністю вимірювання. Вдячні йому мають бути і математики та всі ті, хто використовував таблиці сінусів.
Кліментіум. Астрономічна вежа
Поряд, на Карловій вулиці мешкав Ян Кеплер, який відкрив три закони руху планет. На ідею еліптичності орбіт планет надихнула овальна Влашська каплиця Клементіума. І хоча Кеплер був протестантом, єзуїти мали надію навернути його до католицизму. Вони часто проводили з ним наукові бесіди.
Про діяльність обох вчених польский читач добре знайомий за повістю Збігнєва Ненацького «Пан Самоходик і таємниця таємниць», а також фільмом за мотивами повісті. Нажаль, ця книга не видавалася українською.
За 70 років від заснування в 1622 р. в цей славетний заклад перевели празьку бібліотеку. І ось в ній знайшлася одна книга. Ніхто в ній нічого не зрозумів і відправили до Риму пану Кірхеру, славетному вченому та енциклопедисту. Це був той манускрипт Войніча. Названий був на честь антиквара, в якого віднайшовся на початку ХХ ст. Вчені досі не змогли розгадати, якою з мовою написана та книга, про що там йдеться. Одні вважають, що то буда книга якогось шарлатана, за допомогою якої той надавав собі більш поважного вигляду. Інші - що це книга алхіміка чи травника. Деталі малюнків та орнаменти вказують, що її створили десь в XV-XVI ст. Можливими авторами тої книги були празькі та англійські алхімікі Джон Ді та Едвард Келлі. Джон Ді міг продати Рудольфу ІІ, представляючи твором Френсіса Бекона. Міг цей шедевр криптографії створити і сам Войніч, аби нажитися на колекціонерах.
Старі люди розказали пану Борхесу про Бібліотекаря, що блукав ночами коридорами бібліотеки.
- Що шукаєш? - спитав він якось письменника Яроміра Хладіка.
- Бога.
- Я шукав тут Бога роками. Кажуть, він є в одній з літер чотирьохсот тисяч книг. Я шукав, аж поки не осліп, - і показав Хладіку порожні мертві очі.
Празькі студенти приймали участь у Тридцятирічній війні, коли шведи зайняли одну половину Праги, а війська імператора - другу. Героям встановили пам’ятник.
Але часи змінювалися. Європейські релігійні війни йшли в минуле. Ордени втрачали свою актуальність. В 1775 році Марія Терезія скасувала ряд орденів, і віднині єзуїти мусіли полишити Кліментіум. На той час він був другим за величиною комплексом після Граду.
В ті часи на берегу Влтави жив собі каменяр. Не з тих, які заплітають змови у масонських ложах, а звичайний каменяр. Дружина, велика родина, донька на виданні - треба якось годувати всіх. Сидів він якось дома ввечері і думи думав. Аж ось хтось постукав у двері. На порозі стояли троє в масках.
- Є для тебе робота. Не пожалкуєш.
Каменяра посадили в карету, зав’язали очі та повезли вулицями в невідомому напрямку. Возили довгенько, аж поки по звукам каменяр не почув, що потрапили вони на якесь подвір’я.
Карета зупинилась, каменяра вивели і повели приміщеннями, і все вниз і вниз. Зупинилися. Зняли пов’язку. В бліде слабке світло освітлювало готичне склепіння, цегляні стіні. Поряд виднілася купа каміння і цегли.
- Ось ту нішу, - вказав один з конвоїрів, - треба закласти. - Тут є розчин, мій слуга тобі допоможе. Справишся до ранку - отримаєш добру нагороду.
Що робити, мусів каменяр взятися до справи. Він був добрим майстром, тому нішу, в глибині якої виднілися якісь ящики, заклав за кілька годин. Заклав добре, на вікі. Відійшов, подивився - навіть не помітно, що ця стінка нова.
- Добре, добре, - до підземелля спустився той самий конвоїр. - Тримай, тут тобі п’ять золотих. Твоя праця стільки не коштує, але це плата за мовчання. Хоч слово десь комусь скажеш - ми тебе знайдемо.
Каменяра відвезли так само конспіративно додому і він тут же звалився спати. На ранок вся родина раділа: грошей вистачало цілком на скромне весілля, і на деякий час можна було забути про голод.
А тим часом містом поповзли слухи. Начебто єзуїти здали всі свої скарби до міської скарбниці. Але щось там було замало як на таким багатий орден. Перевірки та інспекції пішли одна за одною: всі почали говорити про приховані єзуїтами скарби. І тоді каменяр зрозумів, хто були ті нічні візітери. Він пішов до спорожнілого Кліментіуму. Обійшов усі закутки, всі підвали, але пошуки виявилися марними. Свою стінку він так і не віднайшов.
Джерела:
http://www.prahafx.ru/starapraha/krejci/krejci4.htm
http://prahafx.ru/life/klementinum/klementinum2.htm
http://www.rulit.me/books/tajnoe-chudo-read-56949-1.html
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C_%D0%92%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B0
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%83%D0%BC