Неджица, Бескиди, Словаччина, Пеніни - частина 1
Цій мандрівці я завдячую своєму приятелеві з фейсбуку Богданові Кебжакові, з яким умовилися зустрітися в Кракові. Кракова, власне я і не бачив, хіба що здалля. Та й відвідувати місто вчетверте, особливо після ретельного дослідження в минулий раз рік тому було не дуже цікаво. Проте я запропонував відвідати місця куди, з моєї точки зору, цікавіщі. Богданові ті місця були також добре знайомі і о 9 ранку ми виїхали від Залізнично-атобусного вокзалу дорогою на південь. Вона була досить таки завантажена, і коли звузилася до однієї смуги, виникли проблеми. В деяких селах на регульованих перехрестях виникали затори. Південь привабливий напрямок для відпочиваючих, які перш за все їдуть до Закопанего цим же шляхом. Навколо роздають вшир луки, пасуться корови, і там, десь на горизонті виростають гори.
Пролітають ряди акуратних садиб.
З'їхавши з запрудженого напрямку, вже за півгодини відкрився чудовий краєвид на Дунаєць та замок Чорштин, колишній польський прикордонний фортпост.
Назви з конеями Д(у,о)н Дунай, Дніпро, Дунаєць, Дон, Дністер часто зустрічається в місцях розселення слов"ян і свідчать про досить широку територію. Можна приипустити, що ця назви більш давні, скіфська чи навіть трипільська, і означають "ріка" або "вода".
Насамкінець ми доїхали до місця. Найперш - перекусити в чудовому ресторанчику із видом на гори. На горизонті - Татри.
Тут надзвиайно смачні сирники, не солодкі, солоненькі. Здається, і сирниками вони не називаються, але точно на молочній основі.
Перлина краю, замок Дунаєць, про який я мріяв рік, стоїть поряд.
Ним володіли як правило, угорська знать, в тому числі і Імне Запольї. Остання родина - Шаломонів, і його господарка:
З замком пов"язана легенда про інкські скарби. Один із власників замку Себастіан Берзевіцці породичався з інкською знаттю, а їх дочка Уміна стала дружиною племінника самого Тупака Амару II, очільника антиіспанського повстання. Після подавлення та загибелі вождя, його родиі разом із Себастіаном раптово згадали, що десь у них там є замок в далеких горах. Разом із скарбами, начинням та майном вони перебралися в Бескиди і тут оселилися собі мирненько. Це їх не врятувало. Племінника вбили дорогою, а Уміну через кілька років в замку.
Врятувався онук Себастьяна і то завдяки тому, що його переховували у родині Бенешів. Його онук, Анжей Бенеш, майбутній віце-маршал ПНР, таки знайшов при великій кількості свідків інкські пояси із вузелковими записами.
В середині замок хитро спланований. В самих несподіваних місцях відкриваються кімнати, переходи, галереї, виходи на числені тераси.
З яких відкриваються панорами.
А десь там - Словаччина.
Цікаво, як обмінювались повідомленнями два замки, що стояли одне навпроти другого.
Нині на місці Чорштина романтичн руїни:
І знову до хитрих переходів. Здавалося б, замок не великий, але в ньому стільки всьго загадкового:
І каплиця, і казарми, і навіть камера для катування із тюрмою:
Але час, час... Заходимо до возовні, де бачимо давнього предка київських маршруток - чортопхайку.
І вперед, до Пенін, які вже поряд.
Джерело інформації - http://www.gazeta.ru/travel/2010/03/19_a_3340523.shtml
Пролітають ряди акуратних садиб.
З'їхавши з запрудженого напрямку, вже за півгодини відкрився чудовий краєвид на Дунаєць та замок Чорштин, колишній польський прикордонний фортпост.
Назви з конеями Д(у,о)н Дунай, Дніпро, Дунаєць, Дон, Дністер часто зустрічається в місцях розселення слов"ян і свідчать про досить широку територію. Можна приипустити, що ця назви більш давні, скіфська чи навіть трипільська, і означають "ріка" або "вода".
Насамкінець ми доїхали до місця. Найперш - перекусити в чудовому ресторанчику із видом на гори. На горизонті - Татри.
Тут надзвиайно смачні сирники, не солодкі, солоненькі. Здається, і сирниками вони не називаються, але точно на молочній основі.
Перлина краю, замок Дунаєць, про який я мріяв рік, стоїть поряд.
Ним володіли як правило, угорська знать, в тому числі і Імне Запольї. Остання родина - Шаломонів, і його господарка:
З замком пов"язана легенда про інкські скарби. Один із власників замку Себастіан Берзевіцці породичався з інкською знаттю, а їх дочка Уміна стала дружиною племінника самого Тупака Амару II, очільника антиіспанського повстання. Після подавлення та загибелі вождя, його родиі разом із Себастіаном раптово згадали, що десь у них там є замок в далеких горах. Разом із скарбами, начинням та майном вони перебралися в Бескиди і тут оселилися собі мирненько. Це їх не врятувало. Племінника вбили дорогою, а Уміну через кілька років в замку.
Врятувався онук Себастьяна і то завдяки тому, що його переховували у родині Бенешів. Його онук, Анжей Бенеш, майбутній віце-маршал ПНР, таки знайшов при великій кількості свідків інкські пояси із вузелковими записами.
В середині замок хитро спланований. В самих несподіваних місцях відкриваються кімнати, переходи, галереї, виходи на числені тераси.
З яких відкриваються панорами.
А десь там - Словаччина.
Цікаво, як обмінювались повідомленнями два замки, що стояли одне навпроти другого.
Нині на місці Чорштина романтичн руїни:
І знову до хитрих переходів. Здавалося б, замок не великий, але в ньому стільки всьго загадкового:
І каплиця, і казарми, і навіть камера для катування із тюрмою:
Але час, час... Заходимо до возовні, де бачимо давнього предка київських маршруток - чортопхайку.
І вперед, до Пенін, які вже поряд.
Джерело інформації - http://www.gazeta.ru/travel/2010/03/19_a_3340523.shtml