ПОВЕРНЕННЯ ФАНТОМАСА...
я колись почав перекладати цікаву історію Фантомаса - Едуардо Аркоса і першу частину виклав ось тут. http://batacat.livejournal.com/130522.html
Сьогодні пропоную продовження
Modus operandi
Шикарні готелі були місцем злочинів Фантомаса, однак свою жертву зазвичай шукав в першому класі трансатлантичних пароплавів, що здійснювали рейси між Америкою та Європою. Під час подорожі розпочинав безневинну розмову з ними, втираючись в довіру. Завдяки банальним але підступним коментарям виуджував з них інформацію про побут, щоденну рутину, негаразди з здоров’ям чи проблеми з сном, життєві клопоти, дякуючи яким планував майбутній удар в готелі, в якому вони поселяться в їх улюблених містах - Парижі, Берліні або Лондоні.
Працював Едді під покровом ночі. Зазвичай мав при собі ліхтарика, але використовував його лише на останньому етапі справи, коли зламував сейф. Проте між свідченням Едді та звітами і реконструкцією злочину поліцією існують суттєві розбіжності. Згідно офіційного пояснення, Фантомас видирався по фасадам будинків і пересуваючись карнизами, вікнами та балконами досягав своєї мети. Така версія була зручною для власників готелів, таким чином скидаючи з себе відповідальність за недостатню безпеку всередині закладів. Однак Едді наполягав, що вільно входив через двері номеру і відчиняв вікно чи двері балкону, щоб ввести в оману сищиків.
Для нападів і крадіжки він мав спеціальну одіж з чорної шовкової мережі, голову і лице ховав під капюшоном, лишаючи невеличкий отвір для очей. Такий камуфляж мав два призначення: з одного боку робив його майже непомітним в темряві, з іншого, якщо жертва раптом прокидалася, завдяки костюму наводив на неї переляк, таким чином отримуючи декілька дорогоцінних секунд на свою користь. В деяких випадках використовував підсвічений череп, що створювало ситуацію тотального жаху.
Коли ж Едді отримував непоганий куш, він повертався до Нью-Йорку, де переховувався між «справами». Поселявся в готелі Емпайр, на Бродвеї, майже біля Централ Парку.
Магічна відмичка
Як виявилось, великою тайною Фантомаса була відмичка, якою без зайвих зусиль відчиняв двері номерів, навіть якщо замок був заблокований з середини ключем. Протягом років цей артефакт мав міфічний ореол поміж поліціантами, всі про нього щось чули, але ніхто його не бачив.
В день коли Едді заарештували, поліція вилучила різноманітні крадійські приладдя, що зберігалося в його валізі. Жодне з них не співпадало з описами магічної відмички. Едді ж відмовлявся від того, що мав подібний артефакт. Проте комісар-шеф Карної Слідчої Бригади Мадриду, Рамон Фернандес-Луна, не повірив злодію. Комісар дізнався, що влітку Едді мешкав в готелі Роялті в Сан Себастьяні і відправив телеграму дирекції готелю: “шукайте в номері 12 матрац, знизу має отвір, там заховані деякі інструменти”. І влучив. З інструментами йому було вже не складно знайти їх виробників, братів Фернандо та Едуардо Кастільйо, які тримали слюсарну майстерню на вулиці Аподака, недалеко від останнього прихистку злодія.
Війна та занепад
Велика Війна 1914-1918 років стала початком кінця для Фантомаса. Палаюча Європа була не найкращою ареною для його походеньок. Іспанія, що не брала участі у війні, перетворилася на притулок для великих фортун, а люксусові готелі були переповнені жінками і чоловіками нашпигованими грошима та коштовностями. Завелика спокуса. Діяльність Едді почала кидатися в очі, що спровокувало жвавий інтерес поліції.
Цікаво, що власне не крадіжка стала приводом для першого аресту Фантомаса в Мадриді. Розуміючи, що продовжувати красти в готелях є зайвим риском, Едуардо Аркос разом Леонор та іншим компаньйоном, якимось Навасалем, створили команду карточних шулерів. В червні 1916 року вони обіграли на 3000 песет, що становило на той час шалену купу грошей одного андалуського негоціанта, який потім подав на них заяву в поліцію. Едді було затримано, внесено до реєстру і через декілька годин відпущено на волю, за відсутності доказів. Звісно, що його особистість звернула на себе увагу найгіршого можливого ворога, комісара Фернандеса-Луни, яскравого професіонала з кримінальної поліції.
Фернандес-Луна розіслав своїх людей, які відслідковували всі рухи джентельмена. Він був впевнений, що натрапив на затятого крадія в білих рукавичках, якого розшукувала поліція пів Європи. І так міцно взявся комісар за справу, що Едді навіть пожалівся в пресі: “…цей сеньйор Луна якогось вчепився в мене. І це мене неабияк дивує”.
У вересні того 1916 року, комісар накопичив достатню кількість доказів і затримав Аркоса знов. Фантомас декілька днів тримався дуже впевнено. “Я заробляв лише грою, нічого більше, але я не був злодієм, ані королем злодіїв, клянусь, адже мені не можна довести жодної крадіжки. Судді запросять мої кримінальні справи і побачать, що я не маю жодної” - запевняв Аркос. А також не без гумору додав, “най доведуть мені хай один злочин і тоді я визнаю і берло пройдисвітів, і чорний капюшон Фантомаса, однак мені більш до смаку смокінг Раффлса [1]”.
Недовго тривав цей позірний спокій. Фернандес-Луна добре робив свю справу і відправив світлини Аркоса, а також опис та облудні імена в Сарагосу, Більбао, Барселону. Як виявилось існувало майже 50 заведених справ серед яких три були за крадіжку, дві за грабіжництво, чотири за образу. Під іменем Едуардо Себастьяна Абелі-і-Річе в 1907 році вчинив декілька грабунків в Барселоні, за що був покараний декількома тижнями в’язниці. Незабаром прийшли запити з Монтевідео та Берліну та інших великих міст та столиць з обох боків Атлантики.
Кінець легенди
На початку 20 років, коли його справжня особистість була розкрита, а фотографічні портрети були надіслані до великих готелів, Едуардо Аркос сконцентрував свою діяльність в місцях де поліційний пресінґ був не такий жорсткий. Лазурний берег, Альпи, центральноєвропейські курорти замінили Париж, Лондон чи Берлін. В 1925 році, в Ніці, Едді заприязнився з балериною Айсидорою Дункан, соціальне та сексуальне життя якої, як і його, не вкладалося в загальні канони.
Наслідки економічної кризи 1929 року в Америці, а також складна соціальна ситуація всередині Європи, що вилилася в боротьбі між фашизмом та комунізмом, звузили горизонти діяльності Аркоса в 30-их роках “Це не мій час вже, я теж вже не той що колись -жалівся він барселонському комісару Хіль Льямасу - Я вже не маю ілюзій. Колись грабунок були для мене мистецтвом, я займався цим як мистецтвом, тепер це неприємний фах”.
[1] Arthur J. Raffles - шляхетний злодій, персонаж створений британським письменником Ернестом Вільямом Горнунґом, що був одружений з сестрою Артура Конан Дойля.
За матеріалами «Revista digital de La Balacera»
Переклав з кастильської batacat
Сьогодні пропоную продовження
Modus operandi
Шикарні готелі були місцем злочинів Фантомаса, однак свою жертву зазвичай шукав в першому класі трансатлантичних пароплавів, що здійснювали рейси між Америкою та Європою. Під час подорожі розпочинав безневинну розмову з ними, втираючись в довіру. Завдяки банальним але підступним коментарям виуджував з них інформацію про побут, щоденну рутину, негаразди з здоров’ям чи проблеми з сном, життєві клопоти, дякуючи яким планував майбутній удар в готелі, в якому вони поселяться в їх улюблених містах - Парижі, Берліні або Лондоні.
Працював Едді під покровом ночі. Зазвичай мав при собі ліхтарика, але використовував його лише на останньому етапі справи, коли зламував сейф. Проте між свідченням Едді та звітами і реконструкцією злочину поліцією існують суттєві розбіжності. Згідно офіційного пояснення, Фантомас видирався по фасадам будинків і пересуваючись карнизами, вікнами та балконами досягав своєї мети. Така версія була зручною для власників готелів, таким чином скидаючи з себе відповідальність за недостатню безпеку всередині закладів. Однак Едді наполягав, що вільно входив через двері номеру і відчиняв вікно чи двері балкону, щоб ввести в оману сищиків.
Для нападів і крадіжки він мав спеціальну одіж з чорної шовкової мережі, голову і лице ховав під капюшоном, лишаючи невеличкий отвір для очей. Такий камуфляж мав два призначення: з одного боку робив його майже непомітним в темряві, з іншого, якщо жертва раптом прокидалася, завдяки костюму наводив на неї переляк, таким чином отримуючи декілька дорогоцінних секунд на свою користь. В деяких випадках використовував підсвічений череп, що створювало ситуацію тотального жаху.
Коли ж Едді отримував непоганий куш, він повертався до Нью-Йорку, де переховувався між «справами». Поселявся в готелі Емпайр, на Бродвеї, майже біля Централ Парку.
Магічна відмичка
Як виявилось, великою тайною Фантомаса була відмичка, якою без зайвих зусиль відчиняв двері номерів, навіть якщо замок був заблокований з середини ключем. Протягом років цей артефакт мав міфічний ореол поміж поліціантами, всі про нього щось чули, але ніхто його не бачив.
В день коли Едді заарештували, поліція вилучила різноманітні крадійські приладдя, що зберігалося в його валізі. Жодне з них не співпадало з описами магічної відмички. Едді ж відмовлявся від того, що мав подібний артефакт. Проте комісар-шеф Карної Слідчої Бригади Мадриду, Рамон Фернандес-Луна, не повірив злодію. Комісар дізнався, що влітку Едді мешкав в готелі Роялті в Сан Себастьяні і відправив телеграму дирекції готелю: “шукайте в номері 12 матрац, знизу має отвір, там заховані деякі інструменти”. І влучив. З інструментами йому було вже не складно знайти їх виробників, братів Фернандо та Едуардо Кастільйо, які тримали слюсарну майстерню на вулиці Аподака, недалеко від останнього прихистку злодія.
Війна та занепад
Велика Війна 1914-1918 років стала початком кінця для Фантомаса. Палаюча Європа була не найкращою ареною для його походеньок. Іспанія, що не брала участі у війні, перетворилася на притулок для великих фортун, а люксусові готелі були переповнені жінками і чоловіками нашпигованими грошима та коштовностями. Завелика спокуса. Діяльність Едді почала кидатися в очі, що спровокувало жвавий інтерес поліції.
Цікаво, що власне не крадіжка стала приводом для першого аресту Фантомаса в Мадриді. Розуміючи, що продовжувати красти в готелях є зайвим риском, Едуардо Аркос разом Леонор та іншим компаньйоном, якимось Навасалем, створили команду карточних шулерів. В червні 1916 року вони обіграли на 3000 песет, що становило на той час шалену купу грошей одного андалуського негоціанта, який потім подав на них заяву в поліцію. Едді було затримано, внесено до реєстру і через декілька годин відпущено на волю, за відсутності доказів. Звісно, що його особистість звернула на себе увагу найгіршого можливого ворога, комісара Фернандеса-Луни, яскравого професіонала з кримінальної поліції.
Фернандес-Луна розіслав своїх людей, які відслідковували всі рухи джентельмена. Він був впевнений, що натрапив на затятого крадія в білих рукавичках, якого розшукувала поліція пів Європи. І так міцно взявся комісар за справу, що Едді навіть пожалівся в пресі: “…цей сеньйор Луна якогось вчепився в мене. І це мене неабияк дивує”.
У вересні того 1916 року, комісар накопичив достатню кількість доказів і затримав Аркоса знов. Фантомас декілька днів тримався дуже впевнено. “Я заробляв лише грою, нічого більше, але я не був злодієм, ані королем злодіїв, клянусь, адже мені не можна довести жодної крадіжки. Судді запросять мої кримінальні справи і побачать, що я не маю жодної” - запевняв Аркос. А також не без гумору додав, “най доведуть мені хай один злочин і тоді я визнаю і берло пройдисвітів, і чорний капюшон Фантомаса, однак мені більш до смаку смокінг Раффлса [1]”.
Недовго тривав цей позірний спокій. Фернандес-Луна добре робив свю справу і відправив світлини Аркоса, а також опис та облудні імена в Сарагосу, Більбао, Барселону. Як виявилось існувало майже 50 заведених справ серед яких три були за крадіжку, дві за грабіжництво, чотири за образу. Під іменем Едуардо Себастьяна Абелі-і-Річе в 1907 році вчинив декілька грабунків в Барселоні, за що був покараний декількома тижнями в’язниці. Незабаром прийшли запити з Монтевідео та Берліну та інших великих міст та столиць з обох боків Атлантики.
Кінець легенди
На початку 20 років, коли його справжня особистість була розкрита, а фотографічні портрети були надіслані до великих готелів, Едуардо Аркос сконцентрував свою діяльність в місцях де поліційний пресінґ був не такий жорсткий. Лазурний берег, Альпи, центральноєвропейські курорти замінили Париж, Лондон чи Берлін. В 1925 році, в Ніці, Едді заприязнився з балериною Айсидорою Дункан, соціальне та сексуальне життя якої, як і його, не вкладалося в загальні канони.
Наслідки економічної кризи 1929 року в Америці, а також складна соціальна ситуація всередині Європи, що вилилася в боротьбі між фашизмом та комунізмом, звузили горизонти діяльності Аркоса в 30-их роках “Це не мій час вже, я теж вже не той що колись -жалівся він барселонському комісару Хіль Льямасу - Я вже не маю ілюзій. Колись грабунок були для мене мистецтвом, я займався цим як мистецтвом, тепер це неприємний фах”.
[1] Arthur J. Raffles - шляхетний злодій, персонаж створений британським письменником Ернестом Вільямом Горнунґом, що був одружений з сестрою Артура Конан Дойля.
За матеріалами «Revista digital de La Balacera»
Переклав з кастильської batacat