Про стержень
(запишу сюди один свій коментар, бо точно шкодуватиму, якщо він десь запотерикається)
Колись я їхала в електричці з Тернополя у Львів. Поруч сиділи дві жінки - одна середньостатистична молодиця 40-45 років, з дачі, з відром, торбою і всьошоположено, і інша, теж із дачі, але в чистому випрасованому костюмі, з налакованими нігтями і акуратно вкладеною зачіскою-дулькою на голові (десь 65-70 років). Ми утрьох розговорилася. Ота перша питала другу, як вона може ТАК виглядати, їдучи з дачі. Чи може вона на якусь зустріч (побачення їде)?
Ну і тут я почула історію, яку в той час (мій перший курс) навіть зрозуміти не могла - такою неправдоподібною вона мені видавалася.
А старша пані, - так, котра охайна 70-літня, - дружина радянського офіцера. (Чоловік помер років 5-7 до зазначеної розмови). І не їхала вона на жодну зустріч чи побачення. Це просто у неї правило таке було, життєвий принцип.
Вона розповідала, як познайомилася зі своїм чоловіком, як він нею захопився (молодою і гарною), як вона не дала згаснути цьому захопленню усе їхнє життя.
Вона ніде не працювала, бо сім"я часто переїжджала з місця на місце. З одягом було як у радянські часи (мало і всяке не надто хороше для простих граждан), тому вона вибрала свій стиль одягу, піджак+спідниця за коліно+гарна блузка, (які сама шила), сукні, що гарно підкреслювали стан і ховали недоліки (не знаю, як у молодості, але в 70 виглядала вона дуже кістляво, видно і сукні шила такі, що це "ховали").
А ще, - це вона підкреслила - у неї ніколи не було халата. Не було - і все тут. І мішкуватої нічної сорочки. І тапочок розтоптаних, і за n років їхнього шлюбу чоловік жодного разу не бачив її з рушником на голові. Він прокидався о 5-й, а вона - ще раніше, щоб помити глову, підсушити, укласти і у повній бойовій готовності подати йому сніданок на стіл.
А він їй квіти з полігону віз, уже перед незалежністю, тобто будучи зовсім літнім вуйком, заліз в болото по пояс, щоб нарвати якихось там квіточок, які, на його думку, могли б їй сподобатися, а потім ше відз ті квіточки за багато кілометрів. Багато ви бачили 60-річних вуйків, які везуть своїм жінкам квіти просто так? Не з нагоди дня народчення чи річниці?
Молодша жіночка запитала: ну його ж уже стільки років нема, навіщо досі так старатися і вдягатися у костюм, коли їдеш з дачі.
На що та старша пані сказала: "А ХТО СКАЗАВ, ЩО Я ДЛЯ НЬОГО ВДЯГАЛАСЯ? Я ВДЯГАЛАСЯ, БО ТАК МАЄ БУТИ".
Тобто навіть не "для себе", чи "для всіх", чи "щоб подобатися іншим", а "так має бути".
Жіночка не зрозуміла цю старшу паню, я теж. А тепер, здається, розумію.
Колись я їхала в електричці з Тернополя у Львів. Поруч сиділи дві жінки - одна середньостатистична молодиця 40-45 років, з дачі, з відром, торбою і всьошоположено, і інша, теж із дачі, але в чистому випрасованому костюмі, з налакованими нігтями і акуратно вкладеною зачіскою-дулькою на голові (десь 65-70 років). Ми утрьох розговорилася. Ота перша питала другу, як вона може ТАК виглядати, їдучи з дачі. Чи може вона на якусь зустріч (побачення їде)?
Ну і тут я почула історію, яку в той час (мій перший курс) навіть зрозуміти не могла - такою неправдоподібною вона мені видавалася.
А старша пані, - так, котра охайна 70-літня, - дружина радянського офіцера. (Чоловік помер років 5-7 до зазначеної розмови). І не їхала вона на жодну зустріч чи побачення. Це просто у неї правило таке було, життєвий принцип.
Вона розповідала, як познайомилася зі своїм чоловіком, як він нею захопився (молодою і гарною), як вона не дала згаснути цьому захопленню усе їхнє життя.
Вона ніде не працювала, бо сім"я часто переїжджала з місця на місце. З одягом було як у радянські часи (мало і всяке не надто хороше для простих граждан), тому вона вибрала свій стиль одягу, піджак+спідниця за коліно+гарна блузка, (які сама шила), сукні, що гарно підкреслювали стан і ховали недоліки (не знаю, як у молодості, але в 70 виглядала вона дуже кістляво, видно і сукні шила такі, що це "ховали").
А ще, - це вона підкреслила - у неї ніколи не було халата. Не було - і все тут. І мішкуватої нічної сорочки. І тапочок розтоптаних, і за n років їхнього шлюбу чоловік жодного разу не бачив її з рушником на голові. Він прокидався о 5-й, а вона - ще раніше, щоб помити глову, підсушити, укласти і у повній бойовій готовності подати йому сніданок на стіл.
А він їй квіти з полігону віз, уже перед незалежністю, тобто будучи зовсім літнім вуйком, заліз в болото по пояс, щоб нарвати якихось там квіточок, які, на його думку, могли б їй сподобатися, а потім ше відз ті квіточки за багато кілометрів. Багато ви бачили 60-річних вуйків, які везуть своїм жінкам квіти просто так? Не з нагоди дня народчення чи річниці?
Молодша жіночка запитала: ну його ж уже стільки років нема, навіщо досі так старатися і вдягатися у костюм, коли їдеш з дачі.
На що та старша пані сказала: "А ХТО СКАЗАВ, ЩО Я ДЛЯ НЬОГО ВДЯГАЛАСЯ? Я ВДЯГАЛАСЯ, БО ТАК МАЄ БУТИ".
Тобто навіть не "для себе", чи "для всіх", чи "щоб подобатися іншим", а "так має бути".
Жіночка не зрозуміла цю старшу паню, я теж. А тепер, здається, розумію.