Відпластувала перший табір. Ч1.
Відпластувала свій перший табір - Крайовий Морський Мандрівний Табір (КММТ) "Друга стихія-2010".
Це двотижнева історія з подертими ногами, спаленим носом, немитою головою і жорсткою, як на мій стиль життя, дисципліною. Показати і розказати хочеться про все. Про все не вийде, бо шось стерлося, за щось соромно, а інше важливе для мене і зовсім не цікаве стороннім. Тому фото і опуси свої розділю на кілька частин.
Почну з першого розчарування: я була найстарша. Коритися проводу (старшим), середній вік якого 22 роки - було понад мої сили. До кінця табору я себе приборкала. За це й отримала посвідку №4 (з 22!!!), куди вписали добру поведінку.
Вирушали ми з Монастирка, в якому й отаборилися. Перший ранок був найганебнішим у моєму житті. За старою доброю звичкою, вкладаючись спати, даруйте за подробиці, як удома, зняла штани та светр. Тож, коли вранці пролунав свисток і крик "ВСТА-А-А-ВАННЯ!!!" - я швидко натягувала на себе одяг, зашнурувати кросівки не встигла (тут зазначу для необізнаних: того, хто стає в однолаву останнім - карають)... бігла... виявляється всі чекали на мене... очі ще погано бачили, бо не розплющились... і роса з рідними шнурівками теж була проти мене... Я в влетіла у стрій, приземлившись пузом прямісінько до ніг бунчужного (1-ий асистент капітана - один із проводу - безпосередній начальник учасників)! Мене карали холодною водою... заливали в рукав, це краще, ніж у кишеню.
Більше я не знімала штанів на ніч. Спала босоніж, щоб не мастити шкарпеток, вибігаючи без кросів, бо їх і так не мала багато.
Далі руханка (в народі - зарядка), вмивання, відкриття дня в одностроях, молитва, сніданок. Так починався кожен день.
Тепер коротко і з візуальним рядом. Так ми їли. РОбили з линви круглий стіл. Правила поведінки за столом теж були. За порушення теж карали водою, але тут вже треба було по шию залізти в Дністер. От деякі з правил:
- за стіл сідати лише рівно, обличчям до кола (не боком)
- не сідати в купальнику, плавках, босоніж, хлопцям в головних уборах (крім випадків, коли смалило сонце і лікар дозволяв мати накриття)
- не можна ставати на стіл ногами
- не можна вставати з-за столу без дозволу пані капітана
- не можна передавати хлібні вироби руками, треба щось підкладати, шоб не замацувати
... і ще багато всього, уже й не згадаю.
Посуд мили в Дністрі. В ньому і зуби чистили.
Періодично до нас причалювали гості. Ці були не надто ввічливими. Першої ж ночі кинули нам димові шашки, влаштувавши так алярм (це тривога, на яку збігається весь табір). Вони пластуни в минулому, здається.
За день ми власноруч зібрали докупи одну байдарку і 5 катамаранів.
Наступного дня таки рушили.
Далі буде...
Це двотижнева історія з подертими ногами, спаленим носом, немитою головою і жорсткою, як на мій стиль життя, дисципліною. Показати і розказати хочеться про все. Про все не вийде, бо шось стерлося, за щось соромно, а інше важливе для мене і зовсім не цікаве стороннім. Тому фото і опуси свої розділю на кілька частин.
Почну з першого розчарування: я була найстарша. Коритися проводу (старшим), середній вік якого 22 роки - було понад мої сили. До кінця табору я себе приборкала. За це й отримала посвідку №4 (з 22!!!), куди вписали добру поведінку.
Вирушали ми з Монастирка, в якому й отаборилися. Перший ранок був найганебнішим у моєму житті. За старою доброю звичкою, вкладаючись спати, даруйте за подробиці, як удома, зняла штани та светр. Тож, коли вранці пролунав свисток і крик "ВСТА-А-А-ВАННЯ!!!" - я швидко натягувала на себе одяг, зашнурувати кросівки не встигла (тут зазначу для необізнаних: того, хто стає в однолаву останнім - карають)... бігла... виявляється всі чекали на мене... очі ще погано бачили, бо не розплющились... і роса з рідними шнурівками теж була проти мене... Я в влетіла у стрій, приземлившись пузом прямісінько до ніг бунчужного (1-ий асистент капітана - один із проводу - безпосередній начальник учасників)! Мене карали холодною водою... заливали в рукав, це краще, ніж у кишеню.
Більше я не знімала штанів на ніч. Спала босоніж, щоб не мастити шкарпеток, вибігаючи без кросів, бо їх і так не мала багато.
Далі руханка (в народі - зарядка), вмивання, відкриття дня в одностроях, молитва, сніданок. Так починався кожен день.
Тепер коротко і з візуальним рядом. Так ми їли. РОбили з линви круглий стіл. Правила поведінки за столом теж були. За порушення теж карали водою, але тут вже треба було по шию залізти в Дністер. От деякі з правил:
- за стіл сідати лише рівно, обличчям до кола (не боком)
- не сідати в купальнику, плавках, босоніж, хлопцям в головних уборах (крім випадків, коли смалило сонце і лікар дозволяв мати накриття)
- не можна ставати на стіл ногами
- не можна вставати з-за столу без дозволу пані капітана
- не можна передавати хлібні вироби руками, треба щось підкладати, шоб не замацувати
... і ще багато всього, уже й не згадаю.
Посуд мили в Дністрі. В ньому і зуби чистили.
Періодично до нас причалювали гості. Ці були не надто ввічливими. Першої ж ночі кинули нам димові шашки, влаштувавши так алярм (це тривога, на яку збігається весь табір). Вони пластуни в минулому, здається.
За день ми власноруч зібрали докупи одну байдарку і 5 катамаранів.
Наступного дня таки рушили.
Далі буде...