Помер Станіслав Лем
На смерть поета
Но это - человеческая жизнь: война, заботы,
Разочарования, треноги,
Воображения потуги, даль и близь,
Все это человек, за всем стоит
Нужда извечная дышать и есть,
Чтоб, ощутив существование, постичь,
Что смерть - покой. Сорняк, цветок ли
Для нее земля растит; но впрочем, это
Для меня не ново...
(Джон Кітс, "Ендиміон", кн. 11, ст. 153-161)
Кажуть, що гріх для людини померти надто рано, і померти надто пізно. Небагато на світі людей, які не лише померли вчасно, а й померли так, ніби просто пішли в іншу кімнату. Так, про смерть цих людей кажуть як щось звичайне, буденне, як про від'їзд у відрядження. Немов він тут, поряд з нами, дивиться на нас, щось іноді каже, і залишається все таким близьким, яким був за життя. Аркадій Стругацький, Кір Буличов, Андрій Миронов, тепер і Станіслав Лем.
Станіслав Лем був рідним нам усім, хто народився та виріс в Радянській Імперії. Його книги стояли на полиці кожного, хто бодай трохи цікавився справжнім мистецтвом. "Едем", "Солярис" у обрізаному перекладі, бурлескні пригоди Ййона Тихого, "Кіберіада" та "Казки роботів". Для сучасного покоління - ще й "Бомба мегабітова". Станіслав Лем встиг багато. Кожна мить його життя відбивалась в книгах. Так і має бути, адже поет (хай хто починає мені доводити, що Лем писав фантастичну прозу, але для мене він завжди залишиться саме поетом, бо інакше назвати його у мене не повернеться язик, надто високі стандарти його прози) живе у своїх книжках. Хтось сказав, що добре, коли письменник бачить у інших себе, але набагато краще, коли він бачить у собі інших. А ще для того, щоб творити, треба наблизитись до Бога, треба бачити більше за більшість людей. Лем бачив... Іноді, гортаючи сторінки "Соляриса" я ловив себе на думці, що не розумію. Ні, сюжет якраз кристально зрозумілий. Мені часто були незрозумілими образи Океана, щедро розкидані по тексту неологізми. Лем першим описав фрактальні поверхні, задовго до фундаментальних робіт Бенуа Мандельброта, але описати мало. Треба описати їх так, щоб у людині в уяві розгорталась велична картина тих безмежних просторів у межах однієї точки, і йому це вдавалось. Він критикував технологію, і критикував суспільство. "Бомба мегабітова" та "Сума технології" були сильним штурханом під зад сучасного напрямку прогресу. Брюс Стерлінг колись сказав: "У фантастів дуже зручна позиція. Їх ніхто не сприймає серйозно, мовляв, такі собі блазні при дворі Її Величності Літератури. Але вони завжди мали привілегію казати королям правду. Формально нам даровано право дати сильного стусана світу, де ми живемо, і ми дійсно будемо блазнями, якщо цього не зробимо". Однак Стерлінг сказав це, коли фантастика вже балансувала на межі визнання, і коли до фантастів дослухались. А Лем почав робити це, коли влада належала соцреалізму, і фантастику сприймали хіба що як виключно розважальну літературу. Він привчив нас дивитись на оточуюче з легким прищуром сміху, адже читаючи про пригоди Ййона Тихого чи невгамовних Трурля та Клапауціуса, ми сміялись над самими собою, впізнаючи в цих комічних персонажах самих себе. Він легко піднімав найважливіші теми у, здавалось б, третьосортній формі, і ця форма в його руках ставала вищим пілотажем. Це Лем дав путівку в життя новітній генерації російських, а, я вірю, найближчим часом, і українським письменникам-фантастам.
Зараз обов'язково підніметься буча з простого приводу - Лем народився у Львові. Одні через це записуватимуть його в українці. Інші доводитимуть, мовляв, ось, бачте - Львів - польське місто. Але тут спекуляції недоречні. Він наш. Він піднявся значно вище наших містечкових уявлень про націю чи народ. І на його могилі, я сподіваюсь, якийсь художник з іскрою Далі у крові, витне символ - розбита ліра, і напише рядки, які колись написали на могилі Кітса - "Тут лежить той, чиє ім'я написане на воді"...
Дзюрчить вода Лети, річки пам'яті, яка вбирає у себе спогади мертвих, і концентрує в собі все добре, що було у кожному. Пливе корабель, на якому лежить тіло Лема - таке маленьке і беззахисне. А попереду світло, а позаду - лише пам'ять, те, що він залишив по собі. Він нікуди не пішов, він поряд, і житиме поряд доти, поки його книги будуть читати, а його слова звучатимуть у мові живих.
Основа всего невыразима словами.
Спонтанность безгранична.
В основе всего - Едином -
Нет ни конца, ни начала,
В Основе всего
Нет сансары и нет нирваны,
Но лишь осознав сущность Основы Всего,
Достигнешь природы Будды.
Сансара - удел тех, что пошли
По пути невежества.
Пусть же все существа трех царств,
Что обладают разумом и жаждут познания,
Прозревают для Знания Невыразимой Основы.
("Кунту Сангпо", пер. с англ. Н. Еріставі)
Но это - человеческая жизнь: война, заботы,
Разочарования, треноги,
Воображения потуги, даль и близь,
Все это человек, за всем стоит
Нужда извечная дышать и есть,
Чтоб, ощутив существование, постичь,
Что смерть - покой. Сорняк, цветок ли
Для нее земля растит; но впрочем, это
Для меня не ново...
(Джон Кітс, "Ендиміон", кн. 11, ст. 153-161)
Кажуть, що гріх для людини померти надто рано, і померти надто пізно. Небагато на світі людей, які не лише померли вчасно, а й померли так, ніби просто пішли в іншу кімнату. Так, про смерть цих людей кажуть як щось звичайне, буденне, як про від'їзд у відрядження. Немов він тут, поряд з нами, дивиться на нас, щось іноді каже, і залишається все таким близьким, яким був за життя. Аркадій Стругацький, Кір Буличов, Андрій Миронов, тепер і Станіслав Лем.
Станіслав Лем був рідним нам усім, хто народився та виріс в Радянській Імперії. Його книги стояли на полиці кожного, хто бодай трохи цікавився справжнім мистецтвом. "Едем", "Солярис" у обрізаному перекладі, бурлескні пригоди Ййона Тихого, "Кіберіада" та "Казки роботів". Для сучасного покоління - ще й "Бомба мегабітова". Станіслав Лем встиг багато. Кожна мить його життя відбивалась в книгах. Так і має бути, адже поет (хай хто починає мені доводити, що Лем писав фантастичну прозу, але для мене він завжди залишиться саме поетом, бо інакше назвати його у мене не повернеться язик, надто високі стандарти його прози) живе у своїх книжках. Хтось сказав, що добре, коли письменник бачить у інших себе, але набагато краще, коли він бачить у собі інших. А ще для того, щоб творити, треба наблизитись до Бога, треба бачити більше за більшість людей. Лем бачив... Іноді, гортаючи сторінки "Соляриса" я ловив себе на думці, що не розумію. Ні, сюжет якраз кристально зрозумілий. Мені часто були незрозумілими образи Океана, щедро розкидані по тексту неологізми. Лем першим описав фрактальні поверхні, задовго до фундаментальних робіт Бенуа Мандельброта, але описати мало. Треба описати їх так, щоб у людині в уяві розгорталась велична картина тих безмежних просторів у межах однієї точки, і йому це вдавалось. Він критикував технологію, і критикував суспільство. "Бомба мегабітова" та "Сума технології" були сильним штурханом під зад сучасного напрямку прогресу. Брюс Стерлінг колись сказав: "У фантастів дуже зручна позиція. Їх ніхто не сприймає серйозно, мовляв, такі собі блазні при дворі Її Величності Літератури. Але вони завжди мали привілегію казати королям правду. Формально нам даровано право дати сильного стусана світу, де ми живемо, і ми дійсно будемо блазнями, якщо цього не зробимо". Однак Стерлінг сказав це, коли фантастика вже балансувала на межі визнання, і коли до фантастів дослухались. А Лем почав робити це, коли влада належала соцреалізму, і фантастику сприймали хіба що як виключно розважальну літературу. Він привчив нас дивитись на оточуюче з легким прищуром сміху, адже читаючи про пригоди Ййона Тихого чи невгамовних Трурля та Клапауціуса, ми сміялись над самими собою, впізнаючи в цих комічних персонажах самих себе. Він легко піднімав найважливіші теми у, здавалось б, третьосортній формі, і ця форма в його руках ставала вищим пілотажем. Це Лем дав путівку в життя новітній генерації російських, а, я вірю, найближчим часом, і українським письменникам-фантастам.
Зараз обов'язково підніметься буча з простого приводу - Лем народився у Львові. Одні через це записуватимуть його в українці. Інші доводитимуть, мовляв, ось, бачте - Львів - польське місто. Але тут спекуляції недоречні. Він наш. Він піднявся значно вище наших містечкових уявлень про націю чи народ. І на його могилі, я сподіваюсь, якийсь художник з іскрою Далі у крові, витне символ - розбита ліра, і напише рядки, які колись написали на могилі Кітса - "Тут лежить той, чиє ім'я написане на воді"...
Дзюрчить вода Лети, річки пам'яті, яка вбирає у себе спогади мертвих, і концентрує в собі все добре, що було у кожному. Пливе корабель, на якому лежить тіло Лема - таке маленьке і беззахисне. А попереду світло, а позаду - лише пам'ять, те, що він залишив по собі. Він нікуди не пішов, він поряд, і житиме поряд доти, поки його книги будуть читати, а його слова звучатимуть у мові живих.
Основа всего невыразима словами.
Спонтанность безгранична.
В основе всего - Едином -
Нет ни конца, ни начала,
В Основе всего
Нет сансары и нет нирваны,
Но лишь осознав сущность Основы Всего,
Достигнешь природы Будды.
Сансара - удел тех, что пошли
По пути невежества.
Пусть же все существа трех царств,
Что обладают разумом и жаждут познания,
Прозревают для Знания Невыразимой Основы.
("Кунту Сангпо", пер. с англ. Н. Еріставі)