Мої вірші

[bajkar]

Якби мені настала вже пора вмирати,
І в узголів’ї вже стояла смерть,-
Волів би вмерти вмить, і не чекати,
Очікуванням й так заповнено все вщерть.

Ми всі завжди чогось чекаєм:
З народження до смерті - все життя,
Чекаєм.., а чого й самі не знаєм,-
Такий вже мабуть сенс буття.

О так, воно не є одноманітним,
Воно є схоже і не схоже водночас,-
Тривожно-радісне в жінок вагітних
Й гнітюче, коли нас проймає страх.

Непізнане при зустрічі з коханням:
Хвилююче, бо ти не знаєш, що з тобою,
Незрозуміле перед розставанням,
І нетерпляче перед боротьбою.

Ти, доле, можеш бути невблаганна,
Та я і не збираюся у тебе щось благати.
Прохання лиш єдине є й останнє
Не заставляй мене чекати.