Караваджо. Ще не бароко, але вже не ренесанс.
Суперечка між спотвореною перлиною і зав'ялим піоном.
Відпочинемо сьогодні від економіки, геополітики і дипломатії, друзі.
Дехто з вас можливо знає про той факт, що в світі існувало два Мікеланджело, великих митця, тобто окрім більш раннього Буонаротті, який є відомим майстром саме Ренессансу, трохи пізніше був ще один Мікеланджело - Караваджо, якому фахівці теж віддають перевагу першості серед італійських майстрів живопису у відході від зображень в стилі Ренессансу до стилю Бароко. Який, як відомо, вирізняється проробленістю фонової деталізації, наявністю в картині великої кількості контрастних дрібничок, і взагалі - грою світла і тіні, яка дуже часто призводила до шаленої критики із боку шанувальників "чистих класиків Відродження" і звинуваченнях в безсмаку наприкінці 16 століття.
Можливо саме тому, а можливо і через інші причини саме Мікеланджело Караваджо не настільки відомий, як його більш уславлений і творчо розвинутий тезка. Тим не менш - писати картини в стилі бароко, особливо в ранній період реформації було достатньо складно, хоч і модний напрям користувався попитом у новонароджуваної буржуазної знаті і лише пізніше стиль зайняв первинне місце і в королівських палацових залах. Але ми не будемо забувати, що традиція вішати парсуни саме в залах прийшла якраз через стиль бароко, бо врешті решт одна справа повісити картину із портретом коханої дами у себе в опочівальні, але ж не повісиш над ліжком батальне полотно, чи сюжет із грою в карти тодішніх шпільманів в кабаку?
Звісно - всю галерею його творів я не буду надавати, я обрав лише ті, що відповідають на мій погляд якумога більше заголовку статті. Тобто - щоб показати різницю між творчістю пізнього Ренессансу і стилем Бароко, що тільки народжувалась саме тоді.
Варто позначити, що в портретному живопису Караваджо майже не відходив від класичних канонів пізнього Ренессансу, проте все, що стосувалось пошуків сюжетів для зображення груп людей у відповідній атмосфері 16-17 століть - тут мабуть йому мало рівних серед художників цього періоду, і саме цю ланку я і хочу ретроспективно надати. Це буде цікаво як із суто історичної точки зору (пригадуєте, картини є теж історичним документом) - так і з жанрової, для розуміння, як потім, через п'ятдесят років почали з'являтись, наприклад, батальні морські полотна, чому деталізації остаточно почали художники приділяти вирішальне значення, завдяки чому почали цінуватись "малі голландці", і фламандський живопис взагалі. Була навіть група так званих "утрехтських караваджистів". Взагалі - Мікеланджело Караваджо можливо надав саме живопису 17 століття більше, аніж його більш відомий тезка, бо ті не дуже виразні надбання, які винайшов саме Караваджо - супроводжували таку велику кількість полотен інших художників різних країн, що творчість Буонаротті вміститься мабуть в один або менше відсотка.
То - заінтригувавши вас, мої дорогі друзі, прошу у галерею.
"Шулери" 1596 рік.
Тут цікавим є виписування художником виразів облич, які мусять передавати миттєві емоції. Пригадаємо Монолізу, як я її називаю, Да Вінчі. А тепер подумаємо разом - а коли їх три, це вже крутіше навіть за Стереолізу. Це нам зараз, розбещеним Nikon та Polaroid, здається що це просто. Але не тоді. Хоча - з вуст сучасної людини, це буде цілком логічне запитання: навіщо малювати фотографію? А ви спробуйте...
"Гадалка" 1597 рік.
Трохи раніше ми можемо побачити, що виразу миті ще немає. Але я цю картину привів ще для того, щоб показати, що саме пан Караваджо вказав митцям на значення "буденної пози". Одразу. Бо хоч і картина написана в стилі пізнього Ренессансу, але є нюанс. В позах. До того ж в шахрайки дуже приемні кольори присутні в одязі.
"Жертвоприношення Ісаака" 1598 рік.
В цій картині цікавим є все. Як вираз емоцій сюжетних персонажів, так і інформаційний обмін між ними. А також одягнутий ангел. Але я цю картину розмістив з поваги до данського філософа Сьорена Кьєркегора і його праці "Страх і трепет". Хто читав, знає про що мова.
"Коронування терновим венцем" 1607 рік.
А за оцю картину я здивований, як пана Караваджо католицька церква не відлучила від церкви. Хоча - вона написана майже в стилі пізнього Ренесансу. І ніби все правильно - сюжет, відображення. І тільки зміщення в часі робить цю картину футуристичною.
"Зубодер" 1609 рік.
Наостанок - найсуперечливіша картина пана Мікеланджело, на мій погляд. Чому? Через сюжет. Зображення авжеж в його стилі, котрий потім будуть копіювати неодноразово в інших країнах. Тобто - група людей, кожен зі своїми емоціями, в сутінкових тонах, займаються чимось банальним для них, при тому вираз в кращих традиціях школи пізнього Ренесансу, але накладений він на буденість. Такий собі ефектний вигляд спаплюженої перлини.
Чому саме Караваджо, запитаєте ви мене, друзі? Я відповім. Епоха зламу догматів, яка була заподіяна в період Реформації це те, на що дуже скоро я очікую в світі. Але, як каже наш рядовий ЗСУ, Майкл Щур, є одне але. Шлях самого Караваджо, життєвий шлях - це дуже неоднозначний шлях. Проте його спадок, внесок в світовий розвиток є настільки грунтовним, що оцінити його навіть зараз було б важко. Подивіться на свої шпалери вдома - це Караваджо. Не Буонаротті, товариство. Це саме інший Мікеланджело. Подивіться на поліцейського вранці - це теж Караваджо. І теж не великий безумовно Буонаротті. Чому саме так? Чому краса, яку довершено передає Мікеланджело Буонаротті для мене ніщо в порівнянні із виром думок, що супроводжує роздивляння картин пана Мікеланджело Караваджо? Тому що пан Караваджо надалі - це мої улюблені вітрильні граціозні тримачтові судна, освоєння океану, врешті решт вихід людини в космос (футурізм, панове і пані, футурізм). А пан Мікеланджело Буонаротті - хммм... Та лише деталь інтер'єру у вигляді маленької копії Давіда, або статуетки мислителя його послідовника, Родена.
Парадокс. Парадокс, що людина, яка писала не так шедеврально, не так монументально - писала не для вітален і опочивалень, а для гостинних приміщень і залів. Парадокс, що чуттєва і довершена культура, що максимально вдосконалила свою епоху, епоху Ренессансу - поступилась лише прагненню більшого, думці і розвитку в епоху Бароко. І так, панове, буде завжди в цьому світі.
Я думав закінчити цей допис вихідного дня музикою Генделя. Але знаєте - я закінчу його іншим кліпом.
Click to viewВін якось більше Мікеланджело... Другий котрий. Більш... корисний. Ваш Крадій.
Всіх вітаю з новим тижнем!