(no subject)
Нехай цього разу буде про книгу.
Тому, що книга ця - "Осінь патріарха" Габріеля Гарсія Маркеса.
Думаю, варто почати з негативу. Вчора один Вова, коли почув, що саме я читаю, сказав: "Маркес не подобається, бо писав претенційну пафосну фігню без особливого смислу" (цитата неточна), а інший Ваня з ним погодився. Цей запис цілком міг би закінчитись моєю згодою з Вовою і Ванею. Однак вже так сталось, що в якийсь момент книга справила певне [не зовсім раціональне] враження. Аж так, що в п’ятницю (на другий день читання) час (або його сприйняття) почали тягтись-текти, як на відомому малюнку Далі, а інформація, яку запам’ятовував на екзамен, обросла дивними висновками й казковими узагальненнями. На питання самому собі "чому?" перша логічна відповідь: з-за форми оповіді. Факти викладаються без будь-якої хронології, не прив’язані до якихось років, максимум - до дат, але частіше - просто до днів тижня. Все упорядковано таким чином, що деякі події згадуються в одній із глав-речень (всього їх 6), аби трохи детальніше бути описаними в іншій. Виникає мимовільне враження, що воно все - наче якісь невловимі обриси, що виступають із мряки осіннього вечора, то набуваючи чіткості, то знову ховаючись. В післямові-критиці написано: це така форма всього роману - міф. Можна назвати його і так: перекази й описи діянь легендарного й безіменного Диктатора, всесильного, всевладного, безсмертного. Коли є Офіційна Історія, Офіційна Лінія, Державна Віра, Дива-Сотворені-Всеєдиним... Брехня, створена задля власної забаганки, тисячі жертв, аби цю брехню приховати й нова брехня, аби приховати тисячі жертв, і так - по колу, описано підкреслено спокійно й стримано. Щось це мені нагадує, хм... Та багато чого. На приклад, Масодова з його міфами й легендами Совєцького Союзу (особливо, повість "Черті"). Не тільки це, але нехай болісна актуальність роману буде такою самою ілюзією, як і гумовий час згаданої п’ятниці. Що ще варто згадати, так це мова/переклад: читав у перекладі українською Сергія Борщевського і Світлани Жолоб. Не знаю, чи існують інші переклади (не гуглив особливо), проте цей конкретний здався дуже вдалим. Від краси деяких описів просто таки забивало дух, на приклад, від опису прильоту комети.
Не можу стверджувати, що роман залишив позитивні враження. Проте читалось легко й просто. Обдумується й досі.
Тому, що книга ця - "Осінь патріарха" Габріеля Гарсія Маркеса.
Думаю, варто почати з негативу. Вчора один Вова, коли почув, що саме я читаю, сказав: "Маркес не подобається, бо писав претенційну пафосну фігню без особливого смислу" (цитата неточна), а інший Ваня з ним погодився. Цей запис цілком міг би закінчитись моєю згодою з Вовою і Ванею. Однак вже так сталось, що в якийсь момент книга справила певне [не зовсім раціональне] враження. Аж так, що в п’ятницю (на другий день читання) час (або його сприйняття) почали тягтись-текти, як на відомому малюнку Далі, а інформація, яку запам’ятовував на екзамен, обросла дивними висновками й казковими узагальненнями. На питання самому собі "чому?" перша логічна відповідь: з-за форми оповіді. Факти викладаються без будь-якої хронології, не прив’язані до якихось років, максимум - до дат, але частіше - просто до днів тижня. Все упорядковано таким чином, що деякі події згадуються в одній із глав-речень (всього їх 6), аби трохи детальніше бути описаними в іншій. Виникає мимовільне враження, що воно все - наче якісь невловимі обриси, що виступають із мряки осіннього вечора, то набуваючи чіткості, то знову ховаючись. В післямові-критиці написано: це така форма всього роману - міф. Можна назвати його і так: перекази й описи діянь легендарного й безіменного Диктатора, всесильного, всевладного, безсмертного. Коли є Офіційна Історія, Офіційна Лінія, Державна Віра, Дива-Сотворені-Всеєдиним... Брехня, створена задля власної забаганки, тисячі жертв, аби цю брехню приховати й нова брехня, аби приховати тисячі жертв, і так - по колу, описано підкреслено спокійно й стримано. Щось це мені нагадує, хм... Та багато чого. На приклад, Масодова з його міфами й легендами Совєцького Союзу (особливо, повість "Черті"). Не тільки це, але нехай болісна актуальність роману буде такою самою ілюзією, як і гумовий час згаданої п’ятниці. Що ще варто згадати, так це мова/переклад: читав у перекладі українською Сергія Борщевського і Світлани Жолоб. Не знаю, чи існують інші переклади (не гуглив особливо), проте цей конкретний здався дуже вдалим. Від краси деяких описів просто таки забивало дух, на приклад, від опису прильоту комети.
Не можу стверджувати, що роман залишив позитивні враження. Проте читалось легко й просто. Обдумується й досі.