Чорногірський хребет, серпень 2014 (частина ІІ)
P.S. Якщо кому цікаво, то за результатами обговорення на Facebook виявилось, що на фотографіях те, що обізвав "калюжкою" й "псевдо-Бребенескул" - справжній Бребенескул, сфотографований тишком невтомним Артемом. От що значить, писати огляд, користуючись чужими фоточками. Щоби відновити справедливість далі - наш табір на березі, що безпомилково ідентифікує водойму:
[Spoiler (click to open)]
Ну й закінчення:
[Spoiler (click to open)]День четвертий: підніжжя Говерли - вершина Говерли - Заросляк - вершина Говерли - підніжжя Петроса
Поки ми традиційно довго збирали табір, Артем вирішив полазити по якимось схилам і чекав нас вже на маршруті. Пофоткав трохи людей, які спускались із гори:
[Spoiler (click to open)]
А це, судячи з населеного пункту, що бовваніє десь вдалині, вже фотографії з Говерли:
[Spoiler (click to open)]
Традиційне групове фото із патріотичними мотивами:
[Spoiler (click to open)]
На вершині ми пообідали. Шкрьобнули коньяку. І ЗНЕНАЦЬКА виявили, що цієї корисної рідини в нас майже не лишилось. Звичайно, можна й без нього. Але можна ж і з ним. Тому було ухвалене стратегічне рішення: послати гінців-добровольців (а саме, мене й Женю) у Заросляк. Розподілили трохи речей між недобровольцями (у яких було не менш важливе стратегічне завдання - дістатись до місця ночівлі й облаштувати табір) і рушили. Хто не знає, із Говерли в бік Заросляку веде 2 маршрути: крутший, важчий і коротший, синій, і довший, пологіший і легший, зелений. Ясно, справжні мужики обирають лише хардкор. Ми зіпхались синім маршрутом хвилин за 40 і виявили, що в Заросляку коньяк купити не можна. Зате можна купити пива й домашнього вина. Пиво випили на місці, 3 л вина взяли з собою і погнали тим-таки синім маршрутом на Говерлу. Дві години з гаком - і ми знову там. Взагалі, Говерла досить людне місце, й поки сходили-заходили бачили купу народу, декого навіть двічі (якісь люди по дорозі наверх питались у нас, скільки разів на день ми звичайно залазимо на гору). Також нас трохи помочило дощем і десь на третині підйому бачили майже повну райдугу. Зайве казати, що фотографій немає, але було дуже гарно. Після другого підйому сильно не розсиджувались а почалапали далі.
Ось фотографії, зроблені Артемом по дорозі до табору, спуск із Говерли в бік Петросу:
[Spoiler (click to open)]
Просто гарні краєвиди:
[Spoiler (click to open)]
До місця ночівлі виявилось іти не так близько. Хоча маршрут пролягає в основному по рівному. По дорозі знайшовся такий собі туристський притулок, він же КПП. Там можна купити їжу, бухло й таке інше і, проходячи, треба заплатити 15 грн. за чоловіка + по 15 грн. за намет. Словом, поки дістались до стоянки, трохи задовбались, а ще й дощик почав накрапати.
Зате вино було смачнюще.
День п’ятий: підніжжя Петроса - вершина Петроса - Петросул - полонина
Зранку було волого й туман. Поки зібрались і вийшли на маршрут, в кросівках традиційно хлюпало. Почали підйом. Загалом, Женя цілком розумно підібрав маршрут: найважчий підйом на Петрос - саме з боку Говерли, й це був останній день. Ще важчим підйом робили погодні умови: дощик напередодні таки намочив не лише нас ну й туман лежав аж до вершини. Підйом у тумані на Петрос із цього боку такий: виповзаєш по крутому схилу на рівне, думаєш - "все, вершина", але ні, попереду бачиш ще один крутий підйом і так чи не до десятка разів.
На вершині - краса:
[Spoiler (click to open)]
...яку так безсоромно затуляють хмарки. Ще там є хатинка, де можна заховатись від вітру. Температура на вершині десь опівдні - 13 градусів.
Більша частина хмарок лишились на Петросі
[Spoiler (click to open)]
й по дорозі вниз було досить сонячно:
[Spoiler (click to open)]
З пологого боку чорниці - просто дофіга, ще й така здорова. До полонини дійшли засвітла, знайшли чудове місце для табору з кострищем, де розвели пізніше найбільшу за увесь похід ватру. Розіклали на сонечку намет та інші речі, аби вони висохли. І тут прихована загроза, натяк на яку був нам даний раніше, завдала удару. Справа в тім, що першого дня на полонині вночі Артем прокинувся від дивних звуків. На ранок виявилось: залишків супу в казанку вже немає! Це цілком логічно було списано на корову. Й от ідейна сестра тієї бандерівської тварини вирішила, що час взятись за нас серйозно. А саме, за Артемовий намет. Відігнана від намету вперта тварина спокусилась на мою фліску, з якою навіть спробувала щезнути з місця злочину. На щастя для нас обох, це їй не дуже вдалось, принаймні, пожовану фліску отримав назад.
День шостий: полонина - Ясіня - Івано-Франківськ
Зранку Женя й Макс сходили до пастухів і купили молока (ом-ном-ном). Був ще план сходити до інших пастухів, і спитатись про бринзу... Але коли вже майже повністю зібрали табір, почало заходити на дощ. І вирішили не затримуватись. Одягнувшись "для міста" й сподіваючись, що "пронесе", пішов найперший, аби а) встигнути до дощу в село б) купити квитки на маршрутку. Але до села виявилась дорога далеко не близька. А дощику... так, знову остогидло просто накрапати, й він знову вирішив додати драйву. Розбудовники смт. Ясіня, очевидно, керувались глибокими стратегічними ідеями. Так, там є 1 велика траса, яка проходить практично по берегу Чорної Тиси й декілька асфальтованих доріг, що ведуть до неї. Всі ж спуски з гір й загалом периферія - круте глиняне незрозумілощо. Очевидно, хлопці вже тоді готувались до війни чи можливого й раптового вторгнення. Зайве казати, що під час дощу ці глиняні рови (які там мають за дороги) стають ще менш прохідними, ніж по сухому, й коли я допхався нарешті до траси, був наскрізь мокрий і забрьоханий по самі вуха.
Сів чекати групу на автовокзалі, де успішно пропустив маршрутку на Івано-Франківськ, проте трохи висох і зарядив мобільний телефон. Потім Женя й Макс прийшли по мене, сказали, що вирішили їхати потягом, купили вже квитки й замовили їжу в місцевому генделі. По дорозі до генделя купили ще їжі, коньяку й потім пішли на вокзал.
"Потяг" виявився славнозвісною "раховозкою" Рахів-Львів, якщо не помиляюсь. На диво ми сіли, коли ще були вільні місця і розіклались із усіма зручностями:
[Spoiler (click to open)]
От власне й усе. Направду, ще хотів багато написати. Спробувати поділитись переживаннями. Описати, як відчувався краєвид, зображений на більшості фото й усі інші, яких на фотографіях немає. Як це, йти по гірському хребту чи дертись, стікаючи потом, на вершину.
Яке це щастя загалом. Однак, про що тут говорити?
Кінець!
[Spoiler (click to open)]
Ну й закінчення:
[Spoiler (click to open)]День четвертий: підніжжя Говерли - вершина Говерли - Заросляк - вершина Говерли - підніжжя Петроса
Поки ми традиційно довго збирали табір, Артем вирішив полазити по якимось схилам і чекав нас вже на маршруті. Пофоткав трохи людей, які спускались із гори:
[Spoiler (click to open)]
А це, судячи з населеного пункту, що бовваніє десь вдалині, вже фотографії з Говерли:
[Spoiler (click to open)]
Традиційне групове фото із патріотичними мотивами:
[Spoiler (click to open)]
На вершині ми пообідали. Шкрьобнули коньяку. І ЗНЕНАЦЬКА виявили, що цієї корисної рідини в нас майже не лишилось. Звичайно, можна й без нього. Але можна ж і з ним. Тому було ухвалене стратегічне рішення: послати гінців-добровольців (а саме, мене й Женю) у Заросляк. Розподілили трохи речей між недобровольцями (у яких було не менш важливе стратегічне завдання - дістатись до місця ночівлі й облаштувати табір) і рушили. Хто не знає, із Говерли в бік Заросляку веде 2 маршрути: крутший, важчий і коротший, синій, і довший, пологіший і легший, зелений. Ясно, справжні мужики обирають лише хардкор. Ми зіпхались синім маршрутом хвилин за 40 і виявили, що в Заросляку коньяк купити не можна. Зате можна купити пива й домашнього вина. Пиво випили на місці, 3 л вина взяли з собою і погнали тим-таки синім маршрутом на Говерлу. Дві години з гаком - і ми знову там. Взагалі, Говерла досить людне місце, й поки сходили-заходили бачили купу народу, декого навіть двічі (якісь люди по дорозі наверх питались у нас, скільки разів на день ми звичайно залазимо на гору). Також нас трохи помочило дощем і десь на третині підйому бачили майже повну райдугу. Зайве казати, що фотографій немає, але було дуже гарно. Після другого підйому сильно не розсиджувались а почалапали далі.
Ось фотографії, зроблені Артемом по дорозі до табору, спуск із Говерли в бік Петросу:
[Spoiler (click to open)]
Просто гарні краєвиди:
[Spoiler (click to open)]
До місця ночівлі виявилось іти не так близько. Хоча маршрут пролягає в основному по рівному. По дорозі знайшовся такий собі туристський притулок, він же КПП. Там можна купити їжу, бухло й таке інше і, проходячи, треба заплатити 15 грн. за чоловіка + по 15 грн. за намет. Словом, поки дістались до стоянки, трохи задовбались, а ще й дощик почав накрапати.
Зате вино було смачнюще.
День п’ятий: підніжжя Петроса - вершина Петроса - Петросул - полонина
Зранку було волого й туман. Поки зібрались і вийшли на маршрут, в кросівках традиційно хлюпало. Почали підйом. Загалом, Женя цілком розумно підібрав маршрут: найважчий підйом на Петрос - саме з боку Говерли, й це був останній день. Ще важчим підйом робили погодні умови: дощик напередодні таки намочив не лише нас ну й туман лежав аж до вершини. Підйом у тумані на Петрос із цього боку такий: виповзаєш по крутому схилу на рівне, думаєш - "все, вершина", але ні, попереду бачиш ще один крутий підйом і так чи не до десятка разів.
На вершині - краса:
[Spoiler (click to open)]
...яку так безсоромно затуляють хмарки. Ще там є хатинка, де можна заховатись від вітру. Температура на вершині десь опівдні - 13 градусів.
Більша частина хмарок лишились на Петросі
[Spoiler (click to open)]
й по дорозі вниз було досить сонячно:
[Spoiler (click to open)]
З пологого боку чорниці - просто дофіга, ще й така здорова. До полонини дійшли засвітла, знайшли чудове місце для табору з кострищем, де розвели пізніше найбільшу за увесь похід ватру. Розіклали на сонечку намет та інші речі, аби вони висохли. І тут прихована загроза, натяк на яку був нам даний раніше, завдала удару. Справа в тім, що першого дня на полонині вночі Артем прокинувся від дивних звуків. На ранок виявилось: залишків супу в казанку вже немає! Це цілком логічно було списано на корову. Й от ідейна сестра тієї бандерівської тварини вирішила, що час взятись за нас серйозно. А саме, за Артемовий намет. Відігнана від намету вперта тварина спокусилась на мою фліску, з якою навіть спробувала щезнути з місця злочину. На щастя для нас обох, це їй не дуже вдалось, принаймні, пожовану фліску отримав назад.
День шостий: полонина - Ясіня - Івано-Франківськ
Зранку Женя й Макс сходили до пастухів і купили молока (ом-ном-ном). Був ще план сходити до інших пастухів, і спитатись про бринзу... Але коли вже майже повністю зібрали табір, почало заходити на дощ. І вирішили не затримуватись. Одягнувшись "для міста" й сподіваючись, що "пронесе", пішов найперший, аби а) встигнути до дощу в село б) купити квитки на маршрутку. Але до села виявилась дорога далеко не близька. А дощику... так, знову остогидло просто накрапати, й він знову вирішив додати драйву. Розбудовники смт. Ясіня, очевидно, керувались глибокими стратегічними ідеями. Так, там є 1 велика траса, яка проходить практично по берегу Чорної Тиси й декілька асфальтованих доріг, що ведуть до неї. Всі ж спуски з гір й загалом периферія - круте глиняне незрозумілощо. Очевидно, хлопці вже тоді готувались до війни чи можливого й раптового вторгнення. Зайве казати, що під час дощу ці глиняні рови (які там мають за дороги) стають ще менш прохідними, ніж по сухому, й коли я допхався нарешті до траси, був наскрізь мокрий і забрьоханий по самі вуха.
Сів чекати групу на автовокзалі, де успішно пропустив маршрутку на Івано-Франківськ, проте трохи висох і зарядив мобільний телефон. Потім Женя й Макс прийшли по мене, сказали, що вирішили їхати потягом, купили вже квитки й замовили їжу в місцевому генделі. По дорозі до генделя купили ще їжі, коньяку й потім пішли на вокзал.
"Потяг" виявився славнозвісною "раховозкою" Рахів-Львів, якщо не помиляюсь. На диво ми сіли, коли ще були вільні місця і розіклались із усіма зручностями:
[Spoiler (click to open)]
От власне й усе. Направду, ще хотів багато написати. Спробувати поділитись переживаннями. Описати, як відчувався краєвид, зображений на більшості фото й усі інші, яких на фотографіях немає. Як це, йти по гірському хребту чи дертись, стікаючи потом, на вершину.
Яке це щастя загалом. Однак, про що тут говорити?
Кінець!