Про болото з попереднього поста
Оце все ходила, і думала як напишу про емоції, про отето от всьо.
І ось він час і сили, і писати охота. Але чи вистачить щирості...
Щирість потрібна, бо я загалом виступаю в жанрі: я розібралась, і тепер опишу це.
А тут, з одного боку - питання вирішено, з іншого - як так?) Не знаю.
Мабуть скажу - в стан паралізуючого тупняка і порочного кола страху мене загнала робота. На яку я сама погодилась. так. Бо теоретично - вона цікава, кльова і добре оплачувана. Але я вже другий раз в процесі доганяюсь до цугундера.
Так от, поки цугундер йшов дедлайни були просрані (чітко ніхто не домовлявся, але все ж), і після чергової спроби зробити шмат задачі - робота аналітична, і просто стиснути зуби і висидіти не прокатує. Треба активно думати, співставляти, робити висновки. А в ступорі голова дурна.
Ніякі способи розгребти стан не помогали, і я просто забила і хапнула веществ (фенібут, якщо кому цікаво, для уваги бодрячка і всьо такое). Дуже забавно було відчувати як, коли, і де воно впливає на стан і настрій. Це спрацювало, і я дійсно змогла сісти, попрацювати. Так, мені було не цікаво, але це більше не викликало відторгнення. Сидиш і робиш. Не зле, скажу я вам. Але мене реально напрягало те, що я відчуваю модуляції + хотілось би таки самій розібратись. Словом день пропила і далі вирішила своїм ходом.
Страх наростав, але вдавалось його не приймати так аж сильно до уваги. І думати. Тиск при цьому я відчувала страшенний.
От тепер момент, де потрібна щирість, щоб не захищатись. Отож мене елементарно затригерили (цікаво потім буде запостити чим, і подивитись чи це в мене викривлене сприйняття, чи там таки щось є). При чому, коли я стала пояснювати, що саме мене зачепило, я розплакалась. і півдня валялась і плакала. При чому це не сприймалось як страждання. Просто купа суму, яка пре і хай. Ця тема ніяк не була повЄязана з роботою. Але я оперую максимою, що в один момент часу виклик є єдиним. А отже той тиск і страх має йти якось звідси. Я досі не знаю як вони пов"язані.
Але копати вирішила в цей бік. І успішно таки прокопалась, хоч і не одразу. 2 дні думала, як підступитись до задачі..
І ступор і страх просто розсмоктались, як морок. Роботу закінчила, здахалась, здала.
Взагалі можна б детально описати не тільки тригер, але й як це розв"язувала, але чи варто? Не знаю.
З роботою ж стало зрозуміло, що робити можу, але вона мені категорично не підходить. Ех, баблішечко моє ;(
Це похитнуло мою віру що робити можна яку завгодно роботу, аби була мотивація.
Висновка нема. Але я знову серед живих)
І ось він час і сили, і писати охота. Але чи вистачить щирості...
Щирість потрібна, бо я загалом виступаю в жанрі: я розібралась, і тепер опишу це.
А тут, з одного боку - питання вирішено, з іншого - як так?) Не знаю.
Мабуть скажу - в стан паралізуючого тупняка і порочного кола страху мене загнала робота. На яку я сама погодилась. так. Бо теоретично - вона цікава, кльова і добре оплачувана. Але я вже другий раз в процесі доганяюсь до цугундера.
Так от, поки цугундер йшов дедлайни були просрані (чітко ніхто не домовлявся, але все ж), і після чергової спроби зробити шмат задачі - робота аналітична, і просто стиснути зуби і висидіти не прокатує. Треба активно думати, співставляти, робити висновки. А в ступорі голова дурна.
Ніякі способи розгребти стан не помогали, і я просто забила і хапнула веществ (фенібут, якщо кому цікаво, для уваги бодрячка і всьо такое). Дуже забавно було відчувати як, коли, і де воно впливає на стан і настрій. Це спрацювало, і я дійсно змогла сісти, попрацювати. Так, мені було не цікаво, але це більше не викликало відторгнення. Сидиш і робиш. Не зле, скажу я вам. Але мене реально напрягало те, що я відчуваю модуляції + хотілось би таки самій розібратись. Словом день пропила і далі вирішила своїм ходом.
Страх наростав, але вдавалось його не приймати так аж сильно до уваги. І думати. Тиск при цьому я відчувала страшенний.
От тепер момент, де потрібна щирість, щоб не захищатись. Отож мене елементарно затригерили (цікаво потім буде запостити чим, і подивитись чи це в мене викривлене сприйняття, чи там таки щось є). При чому, коли я стала пояснювати, що саме мене зачепило, я розплакалась. і півдня валялась і плакала. При чому це не сприймалось як страждання. Просто купа суму, яка пре і хай. Ця тема ніяк не була повЄязана з роботою. Але я оперую максимою, що в один момент часу виклик є єдиним. А отже той тиск і страх має йти якось звідси. Я досі не знаю як вони пов"язані.
Але копати вирішила в цей бік. І успішно таки прокопалась, хоч і не одразу. 2 дні думала, як підступитись до задачі..
І ступор і страх просто розсмоктались, як морок. Роботу закінчила, здахалась, здала.
Взагалі можна б детально описати не тільки тригер, але й як це розв"язувала, але чи варто? Не знаю.
З роботою ж стало зрозуміло, що робити можу, але вона мені категорично не підходить. Ех, баблішечко моє ;(
Це похитнуло мою віру що робити можна яку завгодно роботу, аби була мотивація.
Висновка нема. Але я знову серед живих)