(no subject)

Aug 17, 2011 22:12

приходжу нині у державну інституцію. а там вахтьор - милий такий дєдулєчка в формі охоронця. ну і треба паспорт, звісно ж, а паспорта у мене нема. дєдулєчка махнув рукою, но я ж така сознатєльна, кажу: так я вам інший документ з фоткою дам. ну і дала йому читацький з парламентської.
дєдулєчка такий: о, то ви з бібліотеки, а є там у вас книжки по пчєловодству.
ну я чесно кажу: мабуть, є, але я там не працюю, це просто читацький.
він такий: а, да, ну ладно, проходьте.
ну я й пройшла.
повертаюся, підходжу до дєдулєчки, кажу: віддайте читацький, я вже йду звідси.
він віддає читацький і знов: то що, нема у вас там книжок по пчєловодству?
я пояснюю: та там взагалі книжок додому не дають.
він так розстроївся і каже, ніжно так, за руку мене беручи що якби він був молодший років на сорок, то я би упала к його ногам в режимі замєдлєнной сйомкі: та мені, стару, списану, ну ви там подивіться, добре? - і в очі так заглядає.
і я так проніклась, що от якби прямо десь тут поруч торгували літературою з бжолярства, то придбала би, чесне слово.
це якийсь комплекс з дитинства, вочевидь, - бо у нас на масиві подібний дєдулєчка періодично втюхує мені червиві підгнилі яблучка, і я їх деколи купую, суто тому, що він називає мене "дочко".
Previous post Next post
Up