Діана. Доторкнутись до мрії.
Вопщєм сплю я у вівторок, ближче до вечора. Трапляється зі мною такий лінтяїзм. Аж тут дзвонять на мобілку. А мені влом відповідати, сплю бо.
Після другого дзвінка Ед не витримує, бере телефон і йде на кухню. Через пару хвилин повертається.
- Тобі там з Інтерпайпа дзвонили, - каже, - пропонують взяти інтерв'ю у Діани Арбєніної.
Ну він у мене часто шуткує з серйозним виглядом обличчя. Звикла вже. Тому просто кажу "Ага" і перевертаюсь на інший бік.
Наступного дня знову дзвінок.
- Тань, я дзвонила вчора... пресухи Арбєніної в Дніпропетровську не буде, але вона може дати тільки одне інтерв'ю. Я подумала, може ти хочеш? - питає прес-секретар в трубці.
Забігаю, щаслива, в кімнату, повідомляю новину Еду, а він такий: "Тю, я ж тобі казав вчора. Ще здивувався, чому не зраділа".
Далі було чотири дні мурашок, безсонних ночей, фантазій на тему як все пройде, перечитувань та переглядань її попереднії інтерв'ю... І от коротше субота. День Металургів. Мене проводять за куліси, показують гримерку Діани і кажуть "Чекай, скоро приїде". .
Виявляється, що коли артист проводить пресуху або спілкується перед концертом з окремими журналістами, його гонорар значно зростає. Але одне-єдине інтерв*ю Діана погодилась дати безкоштовно. Це було воно.
Через якийсь час вона приїзжає. Ми йдемо поруч по коридору і здається, що це якийсь сон.
В гримерці з усіма музикантами Діана спілкуватись не хоче, тому ми шукаємо вільну кімнату. Піднімаємось разом на другий поверх. Діана виглядає з вікна на народ (який вже годину як зібрався). Потім сідає навпроти і повідомляє, що у неї лише 15 хвилин.
Загалом дуже дивне відчуття, коли понад 10 років слухаєш голос людини, дивишся відео, завішуєш стіни фотками, зачитуєшся інтерв*ю та роздивляєшся до дір концертні записи - і здається ніби вже бачились з нею мільйон разів, старий друг, йопт. А тут ця людина сидить поруч, дивиться тобі в очі. і наче така рідна, але при цьому така чужа.
Ці фотки прес-служба Діани потім забракувала, мовляв чайник на задньому плані заважає (я б сказала, навпаки - створює домашню атмосферу).
Хоча сама Д. тут не дуже, згодна.
Чи змінилось моє ставлення після бесіди?
Я гадала, вона простіше. Відкритіше якось, чи що. Очікувала якоїсь щирості, душевності. А на ділі відчувалась дистанція: зірка - простий смертний. Є в ній трохи оцієї звіздатості, визнаю.
І ще одна штука - Діана була недосяжною мрією, а тепер цей ефект зник. Це було невідворотно.
В будь-якому разі цей день я згадую з трепетом, і буду згадувати ще довго.
Наостанок підписала книгу. Я не втрималась, щоб не повідомити Діані, що слухаю її вже туєву купу років. Вона якось навіть здивувалась. Чи мені здалось. ХЗ.
А потім вона була на сцені
а я сверлила її очима в першому ряду, буквально в двох метрах від Діани )
Інтерв*ю прес-служба Арбєніної затверджувала майже тиждень. В тексті практично нічого не змінили, а фотки довго-довго розглядали і врешті забракували. Фє. Але ж нічо мені не заважає опублікувати їх тут? )
А результат ось. Я не надто задоволена. Можна було краще. Живіше. Цікавіше. Відвертіше. Але нічо вже не змінити. Хай буде.
Диана Арбенина: «Мои песни - они как дети. Одних детей я оставляю дома, других беру с собой»
Після другого дзвінка Ед не витримує, бере телефон і йде на кухню. Через пару хвилин повертається.
- Тобі там з Інтерпайпа дзвонили, - каже, - пропонують взяти інтерв'ю у Діани Арбєніної.
Ну він у мене часто шуткує з серйозним виглядом обличчя. Звикла вже. Тому просто кажу "Ага" і перевертаюсь на інший бік.
Наступного дня знову дзвінок.
- Тань, я дзвонила вчора... пресухи Арбєніної в Дніпропетровську не буде, але вона може дати тільки одне інтерв'ю. Я подумала, може ти хочеш? - питає прес-секретар в трубці.
Забігаю, щаслива, в кімнату, повідомляю новину Еду, а він такий: "Тю, я ж тобі казав вчора. Ще здивувався, чому не зраділа".
Далі було чотири дні мурашок, безсонних ночей, фантазій на тему як все пройде, перечитувань та переглядань її попереднії інтерв'ю... І от коротше субота. День Металургів. Мене проводять за куліси, показують гримерку Діани і кажуть "Чекай, скоро приїде". .
Виявляється, що коли артист проводить пресуху або спілкується перед концертом з окремими журналістами, його гонорар значно зростає. Але одне-єдине інтерв*ю Діана погодилась дати безкоштовно. Це було воно.
Через якийсь час вона приїзжає. Ми йдемо поруч по коридору і здається, що це якийсь сон.
В гримерці з усіма музикантами Діана спілкуватись не хоче, тому ми шукаємо вільну кімнату. Піднімаємось разом на другий поверх. Діана виглядає з вікна на народ (який вже годину як зібрався). Потім сідає навпроти і повідомляє, що у неї лише 15 хвилин.
Загалом дуже дивне відчуття, коли понад 10 років слухаєш голос людини, дивишся відео, завішуєш стіни фотками, зачитуєшся інтерв*ю та роздивляєшся до дір концертні записи - і здається ніби вже бачились з нею мільйон разів, старий друг, йопт. А тут ця людина сидить поруч, дивиться тобі в очі. і наче така рідна, але при цьому така чужа.
Ці фотки прес-служба Діани потім забракувала, мовляв чайник на задньому плані заважає (я б сказала, навпаки - створює домашню атмосферу).
Хоча сама Д. тут не дуже, згодна.
Чи змінилось моє ставлення після бесіди?
Я гадала, вона простіше. Відкритіше якось, чи що. Очікувала якоїсь щирості, душевності. А на ділі відчувалась дистанція: зірка - простий смертний. Є в ній трохи оцієї звіздатості, визнаю.
І ще одна штука - Діана була недосяжною мрією, а тепер цей ефект зник. Це було невідворотно.
В будь-якому разі цей день я згадую з трепетом, і буду згадувати ще довго.
Наостанок підписала книгу. Я не втрималась, щоб не повідомити Діані, що слухаю її вже туєву купу років. Вона якось навіть здивувалась. Чи мені здалось. ХЗ.
А потім вона була на сцені
а я сверлила її очима в першому ряду, буквально в двох метрах від Діани )
Інтерв*ю прес-служба Арбєніної затверджувала майже тиждень. В тексті практично нічого не змінили, а фотки довго-довго розглядали і врешті забракували. Фє. Але ж нічо мені не заважає опублікувати їх тут? )
А результат ось. Я не надто задоволена. Можна було краще. Живіше. Цікавіше. Відвертіше. Але нічо вже не змінити. Хай буде.
Диана Арбенина: «Мои песни - они как дети. Одних детей я оставляю дома, других беру с собой»