Як продовжують судити "дніпропетровських терористів"
Ізощрьонне катування підсудних, адвокатів, прокурорів та журналістів під назвою "Зачитування обвинувачувального висновку" триває вже три засідання. Цей документ вже майже на пам*ять вивчили адвокати, знають підсудні, читали прокурори, бачили судді, і закон цілком дозволяє не витрачати тиждень на монотонне проговорювання 470-сторінкового тексту. Але партія сказала нада! За три дні встигли прочитати близько 170 сторінок, попереду ще 300.
Поки один прокурор нудним монотонним голосом зачитує однакові покази десятків випадкових свідків одного і того самого факту, другий прокурор переписується в скайпі, охоронці відверто дрімають, один з підсудних читає якусь книжку, а суддя зі знущальною посмішкою розглядає решту підсудних, і ті навіть інколи посіхаються у відповідь.
Сам документ звучить десь так:
"свідчення охоронця Іваненко, який підійшов до скриньки з речами і побачив, що звідти валить дим світло-сірого кольору
свідчення мешканки Запоріжжя Сидоренко, яка говорить, що проходила біля магазину, почула вибух, підійшла до скриньок і побачила дим світло-сірого кольору
свідчення громадянина Черниченко, який говорить, що стояв біля банкомата, коли помітив, що зі скриньки йде дим сірого кольору
свідчення Дорошенко, який купляв в магазині шоколадку Світоч за 10 гривень 20 копійок, почув вибух і побачив дим сірого кольору..."
- і так, шоб ви розуміли, години і години поспіль.
Особливо прекрасним був момент, коли розповідали про чувака, який перепив, пішов ригати в урну, а вона в цей момент вибухнула. Не знаю, навіщо, але опис розлетівшихся шатків мозку, "рани невстановленої форми зверху голови", вивернутих кісток та шматків рук зачитували разів п*ять (певно висновки різних медиків). В якийсь момент мені здалось, що підсудні зараз підскочать, закричать "Досить! Це ми! Тільки замовкніть!", але підсудні продовжували передивлятись з суддєю і читати книжку.
Вопщєм шо сказати по суду: схоже на те, що як мінімум двоє з підсудних справді винні (Сукачов і Федоряк). Вони визнали себе на камерах спостереження, детально розказали про створення вибухівки та про листи з погрозами, які надсилали, і визнають свою вину. Принаймні, про це говориться в звинувачувальному висновку і не заперечують адвокати. Схоже, що основним мотивом таки були гроші, вони вимагали скількись там мільйонів євро, і трошки навіть отримали. Хоча скоріше навіть не гроші, а бажання погратись в дорослі ігри та самоствердитись. Принаймні, Сукачов протягом всього суда посміхається, задоволенно дивиться на телекамери та наче радіє від всього, що відбувається.
Найбільше, що мене в усій цій ситуації чіпляє - чому він, закладаючи вибухівку, не думав про долю своєї дружини, якій тепер так ніжно посилає повітряні поцілунки? І чи буде вона його довічно чекати, якщо йому таки дадуть довічний термін :(
Уявляєте, отак живеш в шлюбі з розумним чоловіком, політологом-викладачем, а він виявляється терористом, який закладає вибухівки в смітники та вимагає гроші, а потім отримує довічний термін в тюрмі. Не уявляю, як це можна пережити.
Поки один прокурор нудним монотонним голосом зачитує однакові покази десятків випадкових свідків одного і того самого факту, другий прокурор переписується в скайпі, охоронці відверто дрімають, один з підсудних читає якусь книжку, а суддя зі знущальною посмішкою розглядає решту підсудних, і ті навіть інколи посіхаються у відповідь.
Сам документ звучить десь так:
"свідчення охоронця Іваненко, який підійшов до скриньки з речами і побачив, що звідти валить дим світло-сірого кольору
свідчення мешканки Запоріжжя Сидоренко, яка говорить, що проходила біля магазину, почула вибух, підійшла до скриньок і побачила дим світло-сірого кольору
свідчення громадянина Черниченко, який говорить, що стояв біля банкомата, коли помітив, що зі скриньки йде дим сірого кольору
свідчення Дорошенко, який купляв в магазині шоколадку Світоч за 10 гривень 20 копійок, почув вибух і побачив дим сірого кольору..."
- і так, шоб ви розуміли, години і години поспіль.
Особливо прекрасним був момент, коли розповідали про чувака, який перепив, пішов ригати в урну, а вона в цей момент вибухнула. Не знаю, навіщо, але опис розлетівшихся шатків мозку, "рани невстановленої форми зверху голови", вивернутих кісток та шматків рук зачитували разів п*ять (певно висновки різних медиків). В якийсь момент мені здалось, що підсудні зараз підскочать, закричать "Досить! Це ми! Тільки замовкніть!", але підсудні продовжували передивлятись з суддєю і читати книжку.
Вопщєм шо сказати по суду: схоже на те, що як мінімум двоє з підсудних справді винні (Сукачов і Федоряк). Вони визнали себе на камерах спостереження, детально розказали про створення вибухівки та про листи з погрозами, які надсилали, і визнають свою вину. Принаймні, про це говориться в звинувачувальному висновку і не заперечують адвокати. Схоже, що основним мотивом таки були гроші, вони вимагали скількись там мільйонів євро, і трошки навіть отримали. Хоча скоріше навіть не гроші, а бажання погратись в дорослі ігри та самоствердитись. Принаймні, Сукачов протягом всього суда посміхається, задоволенно дивиться на телекамери та наче радіє від всього, що відбувається.
Найбільше, що мене в усій цій ситуації чіпляє - чому він, закладаючи вибухівку, не думав про долю своєї дружини, якій тепер так ніжно посилає повітряні поцілунки? І чи буде вона його довічно чекати, якщо йому таки дадуть довічний термін :(
Уявляєте, отак живеш в шлюбі з розумним чоловіком, політологом-викладачем, а він виявляється терористом, який закладає вибухівки в смітники та вимагає гроші, а потім отримує довічний термін в тюрмі. Не уявляю, як це можна пережити.