Володимир Сорокін. Норма.
Звичайно соромно, але Сорокіна я до цього не читала. І судячи з усього, втратила не багато. Так, хороший стьоб з радянщини. Так, чудово скопійована стилістика класиків. Так, частини роману прекрасно доповнюють одна одну. Але не зачепило.
Перша частина найбільш скрава, але бридка. І чимдалі до фінішу, тим гидкіше це читати, ніби сам їсиш оту "норму" (для тих, хто не читав - герої книги їдять лайно) і наповнюєшся нею.
Сорокіна порівнюють з Пєлєвіним, і на це є причини - ті ж типуфілософські діалоги посеред сюжету, схожа стилістика, схожі прийомчики... Але Пєлєвін (принаймні, ранній) - яскравіший, глибший, оригінальніший, він більш чіпляє та залишає більше простору для фантазії.
По одній книзі не судять, знаю. Тож напишіть, прошу, що варто почитати у Сорокіна.