Один день у Києві
Наш поїзд прибуває в Київ о шостій ранку. Дуже хочеться спати, але думка про вільний літній день в столиці бадьорить краще за нашатир.
На Вокзальній площі нас зустрічає натовп людей, що, наче пінгвіни, переминаються з ноги на ногу біля закритих дверей метрополітену. Ми не чекаємо громадського транспорту - йдемо пішки. Коли ще у нас з’явиться можливість неквапливо подивитися ранкову столицю?
Вулиці міста широкі і пусті. Хочеться зійти з тротуару на безлюдну дорогу. Проте за порядком на вулицях столиці вже стежать. На перехресті Саксаганського і Старовокзальної влаштовуються поліцейські.
Наслідуючи американських колег, українські копи снідають пончиками та кавою. Сонце ще не запалало над містом, але стильні округлі окуляри вже красуються на носі у правоохоронців.
Перший привал робимо в парку Шевченка. Тут, на дизайнерських лавках, сплять безхатьки. Спокій нещасних порушує двірник у яскравій помаранчевій жилетці, що широкими рухами ганяє мітлою сміття з однієї купи в іншу.
Одними з перших в Києві прокидаються власники собак. Парк поступово наповнюється людьми, що прийшли вигуляти своїх чотирилапих друзів.
Тим часом в центрі столиці вже кипить життя. З різким гуркотом відкриваються ролети магазинів. В підземних переходах продавці виставляють на ятки товар.
На вулицях міста з’являються «білі комірці». В одній руці у них чорні пластикові портфелі, в іншій - кава у великому закритому стакані. Наче учасники змагань, вони обганяють один одного, після чого зникають у підземеллях метро, або у тісному череві яскраво жовтих «Богданів».
На Золотих воротах вуличні музиканти грають свою першу пісню і майже одразу отримують у капелюх пару зім’ятих купюр. Але незабаром музику глушать відбійні молотки робочих, що прийшли латати дорогу.
Київ наповнюється світлом, шумом, музикою, розмовами. Від спекотного серпневого Сонця ховаємося на березі Дніпра. Тут відпочивають щасливі люди, які в цей чудовий літній день мають вихідний.
Молода дівчина довгою вудкою одну за одною витягує з ріки рибу. Рибак, що сидить поруч, тільки стримано посміхається, міняє наживку і закидає гачок якомога далі. Проте риба не клює. І кіт, який терпляче чекає біля хазяїна, сьогодні, судячи з усього, залишиться без обіду.
Час в столиці спливає непомітно. Нам треба повертатися. Підземеллями столиці поїзд метро зі свистом доставляє нас до залізничного вокзалу.
Нічний швидкий вже очікує на пероні. Провідник перевіряє квитки і ми влаштовуємося на нижніх бокових. Поїзд повільно набирає швидкість. У вікні міські пейзажі змінюють один одного, поки остаточно не поступаються краєвидам соснового лісу.
Замовляємо у провідника чай. Так закінчується наш один день у Києві.
На Вокзальній площі нас зустрічає натовп людей, що, наче пінгвіни, переминаються з ноги на ногу біля закритих дверей метрополітену. Ми не чекаємо громадського транспорту - йдемо пішки. Коли ще у нас з’явиться можливість неквапливо подивитися ранкову столицю?
Вулиці міста широкі і пусті. Хочеться зійти з тротуару на безлюдну дорогу. Проте за порядком на вулицях столиці вже стежать. На перехресті Саксаганського і Старовокзальної влаштовуються поліцейські.
Наслідуючи американських колег, українські копи снідають пончиками та кавою. Сонце ще не запалало над містом, але стильні округлі окуляри вже красуються на носі у правоохоронців.
Перший привал робимо в парку Шевченка. Тут, на дизайнерських лавках, сплять безхатьки. Спокій нещасних порушує двірник у яскравій помаранчевій жилетці, що широкими рухами ганяє мітлою сміття з однієї купи в іншу.
Одними з перших в Києві прокидаються власники собак. Парк поступово наповнюється людьми, що прийшли вигуляти своїх чотирилапих друзів.
Тим часом в центрі столиці вже кипить життя. З різким гуркотом відкриваються ролети магазинів. В підземних переходах продавці виставляють на ятки товар.
На вулицях міста з’являються «білі комірці». В одній руці у них чорні пластикові портфелі, в іншій - кава у великому закритому стакані. Наче учасники змагань, вони обганяють один одного, після чого зникають у підземеллях метро, або у тісному череві яскраво жовтих «Богданів».
На Золотих воротах вуличні музиканти грають свою першу пісню і майже одразу отримують у капелюх пару зім’ятих купюр. Але незабаром музику глушать відбійні молотки робочих, що прийшли латати дорогу.
Київ наповнюється світлом, шумом, музикою, розмовами. Від спекотного серпневого Сонця ховаємося на березі Дніпра. Тут відпочивають щасливі люди, які в цей чудовий літній день мають вихідний.
Молода дівчина довгою вудкою одну за одною витягує з ріки рибу. Рибак, що сидить поруч, тільки стримано посміхається, міняє наживку і закидає гачок якомога далі. Проте риба не клює. І кіт, який терпляче чекає біля хазяїна, сьогодні, судячи з усього, залишиться без обіду.
Час в столиці спливає непомітно. Нам треба повертатися. Підземеллями столиці поїзд метро зі свистом доставляє нас до залізничного вокзалу.
Нічний швидкий вже очікує на пероні. Провідник перевіряє квитки і ми влаштовуємося на нижніх бокових. Поїзд повільно набирає швидкість. У вікні міські пейзажі змінюють один одного, поки остаточно не поступаються краєвидам соснового лісу.
Замовляємо у провідника чай. Так закінчується наш один день у Києві.