Про сни і море.
Миколі давно не снилось море. Та і як воно могло приснитись, коли востаннє він його бачив ще в дитинстві. Він взагалі дивувався як йому щось може щось снитись після 12 год робочого дня.
-Наступний! Я сказав наступний… - голосно промовив Микола.
Микола любив свою роботу, не далеко від дому, всього годину їзди на метро і ще годину пішки, не повний робочий день у неділю, а це майже як вихідний, а ще ці практикантки у коротких спідницях, котрі ніколи не закінчуються, і вічно вештаються коридорами. «У вітпустку би…» - так, але хто ж його відпустить, і вічна ця проблема з грошима. Тільки починаєш відкладати гроші на море, як на шкарпетці дірка вискочить, то зубний порошок закінчиться, а то й лампочка перегорить, з таким успіхом, на відпустку можна не розраховувати. Відпустка це добре, але більше за все він хотів побачити море, почути спів чайок на березі, вдихнути свіжого морського бризу, побачити як сонце тоне в океані янтарного обрію…
-Пане мер, доброго дня! Проходьте… - Микола видавив скупу посмішку і взявся до роботи. Інтелігенція міста була частими відвідувачами у нього, як не як вони ж теж люди, ну принаймні ті яких він зустрічав, тільки воду любили теплішу. Бували й такі котрі багато розповідали про море. Їх Микола любив найбільше. Вони були засмаглі, і від них пахло морем, вічно щось белькотали про про теплий пісок, і пустотливі хвилі, але навіть після таких розповідей Миколі все одно не снилось море. Він уже почав підозрювати уряд у тому що ті зробили якусь диво машину, котра передає сигнал людям у голови щоб їм не снилось море.
-Готово, Наступний. - гордо сказав Микола, задоволений проробленою роботою.
Він хотів щоб йому приснилось море, але у снах він бачив лише роботу. Микола працював проктологом, Микола ставив клізми.
-Наступний! Я сказав наступний… - голосно промовив Микола.
Микола любив свою роботу, не далеко від дому, всього годину їзди на метро і ще годину пішки, не повний робочий день у неділю, а це майже як вихідний, а ще ці практикантки у коротких спідницях, котрі ніколи не закінчуються, і вічно вештаються коридорами. «У вітпустку би…» - так, але хто ж його відпустить, і вічна ця проблема з грошима. Тільки починаєш відкладати гроші на море, як на шкарпетці дірка вискочить, то зубний порошок закінчиться, а то й лампочка перегорить, з таким успіхом, на відпустку можна не розраховувати. Відпустка це добре, але більше за все він хотів побачити море, почути спів чайок на березі, вдихнути свіжого морського бризу, побачити як сонце тоне в океані янтарного обрію…
-Пане мер, доброго дня! Проходьте… - Микола видавив скупу посмішку і взявся до роботи. Інтелігенція міста була частими відвідувачами у нього, як не як вони ж теж люди, ну принаймні ті яких він зустрічав, тільки воду любили теплішу. Бували й такі котрі багато розповідали про море. Їх Микола любив найбільше. Вони були засмаглі, і від них пахло морем, вічно щось белькотали про про теплий пісок, і пустотливі хвилі, але навіть після таких розповідей Миколі все одно не снилось море. Він уже почав підозрювати уряд у тому що ті зробили якусь диво машину, котра передає сигнал людям у голови щоб їм не снилось море.
-Готово, Наступний. - гордо сказав Микола, задоволений проробленою роботою.
Він хотів щоб йому приснилось море, але у снах він бачив лише роботу. Микола працював проктологом, Микола ставив клізми.