Катерина Бабкіна
літо довге. послухай, ми будемо жити вічно.
абрикосів буде дедалі більше, і дика м’ята
проростатиме крізь асфальт за містом, і чайки звичними
колами над лиманом щовечора будуть злітати.
літо безкінечне. поглянь лише на яблука і на груші,
не було стільки груш, говорять, з другої світової.
море уночі приносить скельця, рожеві мушлі,
ніби залишає привіти і натяки нам з тобою.
літо кругле, ніби горіх, не віддасть завчасно
таємниць своїх, - ніхто його не розколе.
що нам з того, що груші знову вродили чомусь так рясно,
ми ж з тобою - ні, не закінчимося ніколи.
літо всюди. ніхто насправді нічого не обирає.
все, що має - стається, все буде правильно, значить.
літо добре. ми будемо вічно жити, я точно знаю.
всі спасуться, мені сказали. усім пробачать.
Катерина Бабкіна, 2017
__________________
Не усім пробачать.