Украинская поэзия: Остап Сливиньский

[ariuslynx]

ЛАТІФА

"Малий питає, звісно… Питає,
коли повернемося додому.
А я якось кажу, мовляв, дім наш
забрали на небо. Не знаю,
що тоді на мене найшло. Кажу:
він був такий добрий до нас, Аліме,
що не міг більше стояти
на землі, як усі інші доми.
І стільки в ньому було любові,
стільки шарів любові
ми поклали на підлогу, на двері,
віконні рами,
і щойно стара любов злущувалася,
ми клали нову, ще старанніше
і щедріше, ще білішу й брунатнішу
ми клали любов. І любов кольору слонової
кості, хоч дідо казав, що то - не любов,
а так, дитячі забавки. Бо для барви любові
має вистачити одного слова.
Це все кажу собі подумки, а малому лише
відповідаю: так, і з вікон
тепер видно саме лише небо.
І ангелів видно.
Тільки у домі - нікого.
Бо людям живим не вільно ангелів бачити".