We don't need no education. Школа літературної критики "Контекст-2"
11-15 вересня у рамках львівського Форуму видавців пройшла "школа літературної критики та книжкової журналістики" Контекст-2. Написати зібрався лише зараз, коли все відлежалося і змонтувалося в голові.
Суть заходу: 4 дні відібрані конкурсом молоді люди 20-30 років 4 дні жили на всьому готовому у Львові під час Форуму видавців, відвідуючи різні організовані для них заходи - переважно зустрічі з навколо літературною публікою. Розкішний подарунок від фонду "Розвиток України" завдяки побутовому забезпеченню (повна оплата дороги, проживання, харчування тощо).
Бажаючі долучитися показували свої надбання і есе про сучасну критику, які потім смачно розписав Олександр Михед. Насправді зібралася дуже різношерста публіка - від самодіяльного Сашка Ткаченка чи літературного баристи Оленки Клюшник до Лілі Шутяк, яка сама може вчити. Окрасою тусовки був письменник, літературний критик та журналіст Ярослав Карпець, він же Яр Левчук, самотній клен нашого письменства.
Захід точно був корисним для молодих учасників з малих міст, які, незважаючи на Інтернет та мобільність, варяться у своєму соку, і будь-яка літературна подія у їх містах - це Подія. Школа для них - можливість включитися в контекст культури, познайомитися з однодумцями, поділитися враженнями. Меншою мірою заходи були ефективними для старших учасників, що вже мають досвід роботи з літературною критикою чи проведенням заходів.
Програма Школи була насиченою - щодня три-чотири різні заходи різної спрямованості за участі українських, російських та європейських гостей. Участь росіян найбільше сподобалася - привезти чудачків з Австрії чи Польщі діло таке, а от Константин Мільчин і Татьяна Толстая - це добрі ліки від хуторянства. Можливість задати питання тій же Толстій не у великій аудиторії - шанс нечастий. Гості зібрані кваліфіковані - і важливо, що вони виділили час спеціально для зустрічі з учасниками Контексту.
В побутовому плані учасники «Контексту» жили як коти в запічку. Було все для того, щоб взагалі не думати про насущне, повністю занурившись у програму. Організатори були доступними увесь час, готові відповісти на всі питання. Іноді це призводило до явного виснаження оргів, проте "дітям", безперечно, було комфортно. Водіння "малечі" у їдальню гурточком виглядало кумедно, і вони швидко звикли до турботи і почали себе поводити відповідно.
Цікавим експериментом (з небездоганним результатом, але вартим уваги) була програма менторства. Коло кваліфіковааних критиків та літменеджерів переважно замкнуте на своєму рівні, здебільшого їм бракує часу, бажання та можливості спілкуватися з молоддю. Тут же була організована спільна робота, можливість безпосередньо співпрацювати з іменитими діячами ринку.
Але був і ряд проблем, через які говорити про однозначний успіх школи не можна. Більше того, називати "Контекст-2" школою хибно - доречніше визначити процес як низку різноманітних зустрічей, що могли надихнути учасників на творчість та відповісти на їх запитання.
Заявлених "майстерень" чи б пак «воркшопів», не було - всі заходи, названі так, відбувалися у форматі творчої зустрічі. На жаль, деякі гості не дуже розуміли, куди вони потрапили і яка їх роль, тому відпрацьовували чергову програму "Хто я і що роблю, а тепер питайте". Зрозуміло, що вимагати чогось конкретного від Татьяни Толстої нереально, але і ефект від необов’язкової зустрічі явно слабший. Лише Олаф Кюль знайшов час переглянути 25 есе. Можливо, формування умовної "гарячої десятки" запитань до кожного гостя (причому групове - і суто по темі) могло б спрямувати обговорення у конструктивне русло, а відповіді було б цікаво порівняти. Бо багатьом учасникам бракувало не теоретичних міркувань на кшталт "Літературний критик - це клоун" (К.Мільчин), а банальних знань про специфіку жанрів критики чи книжкової журналістики.
Потік інформації був переважно одностороннім. Учасник Школи у кращому випадку був Великим Вухом, яке мало всотувати усе, що розповідали гості, а за бажання міг проспати усе на зручним пуфиках у "Платформі". Ніякої безпосередньої рефлексії чи відгуку не було, ні осмислення, ні оцінки почутого. Зрозуміло, що учасники були мотивовані уважно слухати та долучатися до обговорення, але зворотній зв'язок корисний завжди.
Непідробний інтерес до презентації чудо-порталу "Читомо"
Звідси головне питання, яке можна поставити практично усім подібним заходам - який конкретний результат діяльності Школи? Зустрілися, познайомилися, послухали, говорили-балакали - це все прекрасно, але не впевнений, що розкішна організація вартує такого "вихлопу". Це ми вже проходили на "Марусі" - але там цим займаються вічні аматори, а тут хотілося б більшого.
Прикро вийшло з програмою менторства. Ідея дуже хороша - звести досвідчених критиків, культурних менеджерів чи журналістів з юними. Але знову ж - непродуманість форм співпраці призвела до того, що одні ментори буквально два дні провели поруч з підопічними, інші взагалі не з'явилися. І це проблема не менторів, а мети програми - результат невідомий, процес нечіткий, тому щось вимагати безглуздо. Втім, я дуже приємно та штивно поспілкувався з Юрієм Володарським.
Суттєвою недоробкою бачиться відсутність заходів, спрямованих на співпрацю власне учасників, обмін думками, навіть спільний відпочинок. Знайомство з можливістю похвалитися хай скромними досягненнями - це добре, але хотілося б більш насиченої взаємодії. Явно корисними були б командні (тімбілдінгові) ігри на початку, які б об’єднали учасників, дали змогу познайомитися ґрунтовно.
Найважчою дилемою бачиться взаємодія Контексту і Форуму. З одного боку неодмінно виходить, що всі учасники Школи пропускають більшість заходів Форуму - у них банально немає часу. І менторам теж не до підопічних - вони відвідують заходи. З іншого - зібрати гостей та менторів не в час Форуму бачиться нереальним. Можливо, є сенс провести день-два не в час Форуму і присвятити їх взаємодії молодих критиків та журналістів.
Можна узагальнити - "Контекст-2" пройшов успішно та злагоджено, проте йому бракує жорсткішого слідування навчальним цілям, якщо такі плануються. Інакше краще перейменувати захід в клуб чи семінар. Хвороба "марусит" впевнено косить "літературну освіту", якщо така істота взагалі існує.
Про себе: на знайомстві, послухавши, серед якої розумної молоді я знаходжуся, я розслабився і заявив, що мої цілі - це пиво з цікавими людьми про літературу. Ціль бездоганно досягнута, на другий день аж занадто. Весь час до ночі спілкувався про письменство і навколо, дякую Вірі Балдинюк, Ірі Троскот, Юрію Володарському, Насті Левковій, Свєті Тараторіній, Петру Неку, Амалії Юсуфовій. Учасники «Контексту» іноді симпатичні своєю юністю, але переважно читають мало, а вичитують ще менше, тому особливо і не спілкувався. Із заходів «школи» ніякої користі не отримав. Наступного року спробую приїхати виключно на спілкування)
Суть заходу: 4 дні відібрані конкурсом молоді люди 20-30 років 4 дні жили на всьому готовому у Львові під час Форуму видавців, відвідуючи різні організовані для них заходи - переважно зустрічі з навколо літературною публікою. Розкішний подарунок від фонду "Розвиток України" завдяки побутовому забезпеченню (повна оплата дороги, проживання, харчування тощо).
Бажаючі долучитися показували свої надбання і есе про сучасну критику, які потім смачно розписав Олександр Михед. Насправді зібралася дуже різношерста публіка - від самодіяльного Сашка Ткаченка чи літературного баристи Оленки Клюшник до Лілі Шутяк, яка сама може вчити. Окрасою тусовки був письменник, літературний критик та журналіст Ярослав Карпець, він же Яр Левчук, самотній клен нашого письменства.
Захід точно був корисним для молодих учасників з малих міст, які, незважаючи на Інтернет та мобільність, варяться у своєму соку, і будь-яка літературна подія у їх містах - це Подія. Школа для них - можливість включитися в контекст культури, познайомитися з однодумцями, поділитися враженнями. Меншою мірою заходи були ефективними для старших учасників, що вже мають досвід роботи з літературною критикою чи проведенням заходів.
Програма Школи була насиченою - щодня три-чотири різні заходи різної спрямованості за участі українських, російських та європейських гостей. Участь росіян найбільше сподобалася - привезти чудачків з Австрії чи Польщі діло таке, а от Константин Мільчин і Татьяна Толстая - це добрі ліки від хуторянства. Можливість задати питання тій же Толстій не у великій аудиторії - шанс нечастий. Гості зібрані кваліфіковані - і важливо, що вони виділили час спеціально для зустрічі з учасниками Контексту.
В побутовому плані учасники «Контексту» жили як коти в запічку. Було все для того, щоб взагалі не думати про насущне, повністю занурившись у програму. Організатори були доступними увесь час, готові відповісти на всі питання. Іноді це призводило до явного виснаження оргів, проте "дітям", безперечно, було комфортно. Водіння "малечі" у їдальню гурточком виглядало кумедно, і вони швидко звикли до турботи і почали себе поводити відповідно.
Цікавим експериментом (з небездоганним результатом, але вартим уваги) була програма менторства. Коло кваліфіковааних критиків та літменеджерів переважно замкнуте на своєму рівні, здебільшого їм бракує часу, бажання та можливості спілкуватися з молоддю. Тут же була організована спільна робота, можливість безпосередньо співпрацювати з іменитими діячами ринку.
Але був і ряд проблем, через які говорити про однозначний успіх школи не можна. Більше того, називати "Контекст-2" школою хибно - доречніше визначити процес як низку різноманітних зустрічей, що могли надихнути учасників на творчість та відповісти на їх запитання.
Заявлених "майстерень" чи б пак «воркшопів», не було - всі заходи, названі так, відбувалися у форматі творчої зустрічі. На жаль, деякі гості не дуже розуміли, куди вони потрапили і яка їх роль, тому відпрацьовували чергову програму "Хто я і що роблю, а тепер питайте". Зрозуміло, що вимагати чогось конкретного від Татьяни Толстої нереально, але і ефект від необов’язкової зустрічі явно слабший. Лише Олаф Кюль знайшов час переглянути 25 есе. Можливо, формування умовної "гарячої десятки" запитань до кожного гостя (причому групове - і суто по темі) могло б спрямувати обговорення у конструктивне русло, а відповіді було б цікаво порівняти. Бо багатьом учасникам бракувало не теоретичних міркувань на кшталт "Літературний критик - це клоун" (К.Мільчин), а банальних знань про специфіку жанрів критики чи книжкової журналістики.
Потік інформації був переважно одностороннім. Учасник Школи у кращому випадку був Великим Вухом, яке мало всотувати усе, що розповідали гості, а за бажання міг проспати усе на зручним пуфиках у "Платформі". Ніякої безпосередньої рефлексії чи відгуку не було, ні осмислення, ні оцінки почутого. Зрозуміло, що учасники були мотивовані уважно слухати та долучатися до обговорення, але зворотній зв'язок корисний завжди.
Непідробний інтерес до презентації чудо-порталу "Читомо"
Звідси головне питання, яке можна поставити практично усім подібним заходам - який конкретний результат діяльності Школи? Зустрілися, познайомилися, послухали, говорили-балакали - це все прекрасно, але не впевнений, що розкішна організація вартує такого "вихлопу". Це ми вже проходили на "Марусі" - але там цим займаються вічні аматори, а тут хотілося б більшого.
Прикро вийшло з програмою менторства. Ідея дуже хороша - звести досвідчених критиків, культурних менеджерів чи журналістів з юними. Але знову ж - непродуманість форм співпраці призвела до того, що одні ментори буквально два дні провели поруч з підопічними, інші взагалі не з'явилися. І це проблема не менторів, а мети програми - результат невідомий, процес нечіткий, тому щось вимагати безглуздо. Втім, я дуже приємно та штивно поспілкувався з Юрієм Володарським.
Суттєвою недоробкою бачиться відсутність заходів, спрямованих на співпрацю власне учасників, обмін думками, навіть спільний відпочинок. Знайомство з можливістю похвалитися хай скромними досягненнями - це добре, але хотілося б більш насиченої взаємодії. Явно корисними були б командні (тімбілдінгові) ігри на початку, які б об’єднали учасників, дали змогу познайомитися ґрунтовно.
Найважчою дилемою бачиться взаємодія Контексту і Форуму. З одного боку неодмінно виходить, що всі учасники Школи пропускають більшість заходів Форуму - у них банально немає часу. І менторам теж не до підопічних - вони відвідують заходи. З іншого - зібрати гостей та менторів не в час Форуму бачиться нереальним. Можливо, є сенс провести день-два не в час Форуму і присвятити їх взаємодії молодих критиків та журналістів.
Можна узагальнити - "Контекст-2" пройшов успішно та злагоджено, проте йому бракує жорсткішого слідування навчальним цілям, якщо такі плануються. Інакше краще перейменувати захід в клуб чи семінар. Хвороба "марусит" впевнено косить "літературну освіту", якщо така істота взагалі існує.
Про себе: на знайомстві, послухавши, серед якої розумної молоді я знаходжуся, я розслабився і заявив, що мої цілі - це пиво з цікавими людьми про літературу. Ціль бездоганно досягнута, на другий день аж занадто. Весь час до ночі спілкувався про письменство і навколо, дякую Вірі Балдинюк, Ірі Троскот, Юрію Володарському, Насті Левковій, Свєті Тараторіній, Петру Неку, Амалії Юсуфовій. Учасники «Контексту» іноді симпатичні своєю юністю, але переважно читають мало, а вичитують ще менше, тому особливо і не спілкувався. Із заходів «школи» ніякої користі не отримав. Наступного року спробую приїхати виключно на спілкування)