Пригоди Гребиблі та Гребублі (сплав по р.Случ на День незалежності)
Три дні вихідних - плацдарм для пригод. Про тип подорожі ми з Сашком antitentyra задумалися за пивом, накльовувався невеличкий вихід на Горгани, але я підкинув свіженьку ідею: а давай сплавимося по якійсь гарній річці неподалік Києва!
Сплав - справа нова, а отже - цікава. До цього з водною стихією ми мали справу двічі - під час невдалого плавання по Гнилоп'яті на "Водному Кукуї" - плоту з пластикових пляшок (епічна історія з 2006 року) та під час сплаву на здоровецькому катамарані по Чорному Черемошу цієї майовки. Сподобалося, але захотілося організуватися на подовше, самостійно і щоб все до ладу.
Спершу думали взяти надувного човна, але переметнулися до ідеї з надувною байдаркою - вона швидше іде, більш придатна до порогів та дозволяє гребти одночасно. В прокаті pik.kiev.ua орендували "Пелікана" - надувну двомісну байдарку. Судно цікаве - біля 5 метрів довжини, надувне дно додає жорсткості, є дека, а ніс та корма укріплені повздовжніми жорсткими вшитими штевнями. "Пелікан" трохи далі від надувного матраса, але все ж це не каркасна байдарка.
Сплавлятися вирішили по Случі від Новограда-Волинського - це недалеко від Києва, але все ж місця дикуваті та цікаві. Добиратися просто, береги високі та кам'янисті, села по маршруту є - але не постійно.
Увечері 23.08 ми виїхали останньою (23.00) рівненською маршруткою "Шаленої черепахи" до Новограда (90 грн). Водій "Спринтера" (пощастило, ога) був шалено радий двом туристам зі здоровенним рюкзаком з байдаркою, величезною транспортною сумкою з речами, 4-ма веслами та пакетами з харчем. Ледве упхалли все це в хвіст, рушили і відкрили пивбар на колесах, радісно сьорбаючи "жигуля" до самого Новограда. О 2-й ночі вийшли на "Зеленій", пересіли на місцеве таксо і доїхали до моста на Случі, де і заночували в наметі.
Ти - не ти, коли сонний
24.08. Ранкова погода не тішила, ми оперативно зібрали намет і надули "Пелікана". 5 метрів для і 25 кілограм двомісного надувного човна це дофіга, штука виявилася дуже чималою. Але стійкість дуже добра, кільнутися нам не вдалося, а всі речі без проблем упхалися під деку, і навіть місце лишилось.
Байдарка у зібраному та надутому вигляді
Береги Случі високі та дуже зелені, пливеш ніби в тунелі з верби. Постійно трапляються велетенські кам'яні брили, особливо гарні з дубами, що ростуть між каміння. Часто камінюки стирчать прямо з води мов скелі.
За кілометр від старту вперлися в романтичний пейзаж з розваленим млином та мальовничою кам'янистою мілиною з водними рослинами. На думку йшов романтичний пасаж в стилі Джерома, але байдарка сіла на мілину, обнос незручний, тому довелося засукати штаними і провести судно в руках на добрі сто метрів - по коліно в воді, по слизькому кам'яному дну.
Альонушка, ау
Як усяка надувна байдарка без руля, "Пелікан" нестійкий по курсу, задній "матрос" має постійно підгрібати, коректуючи курс. Поки призвичаїлися, ми пройшли зигзюгами кілька кілометрів. Причому завжди здається, що інший учасник сачкує і не гребе в повну силу. Звідси - "Гребибля і Гребубля".
В селі Чижівка - вже серйозний обнос греблі, по лівому берегу нормально. Якщо розвантажити байдарку, то вправляємося за 15 хвилин. Тут же набираємо води - і радіємо сонечку, яке розігнало хмари.
На обід сідаємо біля гарного дерев'яного моста у селі Вербовка. Повз нас з лютим матом, гиканням, пивом та цигарками в зубах пропливають члени турклубу "Дегенерат". На відміну від гірського походу, тут не треба тягнути на плечах припаси, а значить, замість субліматів з соєю можна взяти овочі й тушнячок, а також пива - і харчуватися по-людськи, з гарячим та смачним їдлом. Взагалі весь похід був у помірному ритмі, тому на обіді вдалося навіть трохи подрімати на пісочку.
Перепона на шляху - не перепона для кайфу
За селом береги стають ще вищими, уздовж річки тягнуться тераси, а неподалік - переліски. Риба плеще і дуріє, в воду голяка заходити страшно. Втім, і рибалок теж не бракує.
На ніч стали на мальовничій терасі з видом на річку та кам'яний півострівець. З незвички м'язи рук не просто втомлені - вони болять як рани, не хочеться ні картопельки з димком, ні пива, нічого. Темпалгін не допомагає, насилу вдається заснути. І засада - вночі повітря охололо, і легкі літні спальнички стали геть слабким захистом від зузу. Скільки разів обіцяв собі завжди брати теплий спальник!
Як виявилося, народ теж небайдужий до краєвидів, о 5 ранку на локацію приперлися рибалки на машині, і, замість тихенько розбрестися з вудками, почали гучно базлати на всю околицю: - Вася, бля! - Га? - У тебе клює? - Ніхуя! - А чого? - А я єбу! - І у мене ніхуя! - От бля!
Чекаю, поки пропливуть трупи моїх ворогів
25.08 Виспатися не вдалося. Втім, компенсувала спаскуджений ранок риболовля нашими красномовними сусідами. Риби в річці море, вона грає, стрибає, ганяється за дрібнотою - і ловиться! Найкраще на вудку ідуть такі види як ніхуЯзь та западЛин. Перший дуже гарно ловиться, аж брати нікуди, а другий зображає дельфінарій у півметрі від поплавця, прибитого до води.
Далі річка стає ширшою і дорослішою. Трапляються камінюки і мілини, але ширина і глибина збільшуються, і в Городниці це вже серйозна ріка. Але на мілині ми класно побісилися - водичка чиста і прозора, пісок приємний для ніг, можна бігати, стрибати, розглядати річкову фауну.
Сіли на пузо
У Курчиці - перше випробування, потік іде під мостом, але при літньому рівні води він цілком прохідний, різниця висот - не більше 40 см. Розганяємося і проскакуємо білу воду. Там же гуляємо по селу до мініатюрного магазину.
Поліська хатка
Місцевість - на грані поліських лісів. Хати ще білять, але вже не мастять, села далекі й спокійні, наче в "Тореадорах з Васюківки". Хатки та подвір'я акуратні, покинутих небагато (порівняно з північчю Бородянського району - взагалі обмаль).
За Курчицею - 10 кілометрів безлюдного простору. Втім, всі береги густо обсаджені рибалками, які закидають різні снасті, намагаємося пройти все це безконфліктно, але часом треба вступати в культурний контакт і обіцяти веслом по доброму личку любителів риболовлі.
Пересування "пердячим паром"
За кілька кілометрів до Анастасівки - невеличкі пороги. Виглядають, як для рівнинної річки, непогано, ми їх довго розглядаємо - а потім досить швидко проходимо. Надувна байдарка на дрібноті має перевагу - по малих підзатоплених каменях вона прогинається і ковзає, так само при легких контактах носом з порогами. Проскочивши, лишається післясмак "мало!", хочеться сильнішої тіпанки та екстріму, серце прагне на Чорний Черемош.
Від Анастасівки річка уже широка, ідемо швидко і сідаємо в досить людному місці біля Городниці. На терасі тихо і спокійно, руки вже не болять, і вечір з вогнищем, макаронами та пивом проходить під дружні розмови.
Водораколаз
26.08. На ранок розуміємо, що пливти далі сенсу немає - краще раніше повернутися додому. Тому проходимо буквально півкілометра, і за мостом у Городниці здуваємо "Пелікана", проходимо праворуч до імпровізованої автостанції - і тут же ускакуємо в "Пазик" до Новограда. 47 кілометрів коштує 13 грн і йде довгими лісовими дорогами більше години із заїздом у Курчицю. До слова, дороги непогані й мальовничі, годящі для веломандрівки. ПАЗ для мене традиційно пов'язаний з мандрами, він добрий, об'ємний і зручний для рюкзаків. У Новограді ми пересідаємо на маршрутку до Києва - знову "Спрінтер", знову радість водія. Тут же хапаємо піццу (навпроти автовокзала непогана як для провінції піццерія), пиво - і влаштовуємо ресторацію на колесах. Три години до Києва минають швидко, якби ще не пробка на під'їздах.
Сплав видався жвавий, очі наїлися пейзажів донесхочу. Найбільше тішила можливість миттєво перемикатися в ритмі - щойно ми пливли з бризками і болем у руках, як по по команді "Стоп" валимося на деко байдарки і дрімаємо, дрейфуючи. В горах такі фінти чреваті тотальним розхолодженням і ночівлею на хребті, а тут - можна. Всього пройшли 37 км, рівномірно за 2 дні. Сподобалося, обов'язково повторимо!
По судну - надувна байдарка штука незла, особливо зі штевнями. Але відчуття матрасу вже ж є, хочеться щось різкіше і зліше. Треба спробувати каркасну. Коштує це щастя 150 грн на день, простішу "Щуку" можна знайти добре дешевше. У пересуванні вона зручна, набагато менша за "Таймень", влазить в один рюкзак, придатний до переноски (хоча і важить біля 25 кг). На порогах непогана, на серйозних перекатах трохи прогинається. Дуже приємно проходить мілини (сіли на пузо ми вже на глибині по кісточки), а також затоплені камені. Загалом справляє враження міцної і дубуватої штуки для довгих спокійних сплавів.
От і все спорядження
По грошах - байдарка 150 грн/день, дорога - 90 грн в один бік + 13 грн місцевий бус + 40 грн нічне таксі. Харчі як харчі, пиво як пиво)
Карта сплаву по Случі (клікабельно)
Висновок: хороша активна - і водночас релаксаційна затія вихідного дня (на два дні, можливо, далекувато заїхали, на три - саме те!) Дякую Сашку за компанію та участь!
Сплав - справа нова, а отже - цікава. До цього з водною стихією ми мали справу двічі - під час невдалого плавання по Гнилоп'яті на "Водному Кукуї" - плоту з пластикових пляшок (епічна історія з 2006 року) та під час сплаву на здоровецькому катамарані по Чорному Черемошу цієї майовки. Сподобалося, але захотілося організуватися на подовше, самостійно і щоб все до ладу.
Спершу думали взяти надувного човна, але переметнулися до ідеї з надувною байдаркою - вона швидше іде, більш придатна до порогів та дозволяє гребти одночасно. В прокаті pik.kiev.ua орендували "Пелікана" - надувну двомісну байдарку. Судно цікаве - біля 5 метрів довжини, надувне дно додає жорсткості, є дека, а ніс та корма укріплені повздовжніми жорсткими вшитими штевнями. "Пелікан" трохи далі від надувного матраса, але все ж це не каркасна байдарка.
Сплавлятися вирішили по Случі від Новограда-Волинського - це недалеко від Києва, але все ж місця дикуваті та цікаві. Добиратися просто, береги високі та кам'янисті, села по маршруту є - але не постійно.
Увечері 23.08 ми виїхали останньою (23.00) рівненською маршруткою "Шаленої черепахи" до Новограда (90 грн). Водій "Спринтера" (пощастило, ога) був шалено радий двом туристам зі здоровенним рюкзаком з байдаркою, величезною транспортною сумкою з речами, 4-ма веслами та пакетами з харчем. Ледве упхалли все це в хвіст, рушили і відкрили пивбар на колесах, радісно сьорбаючи "жигуля" до самого Новограда. О 2-й ночі вийшли на "Зеленій", пересіли на місцеве таксо і доїхали до моста на Случі, де і заночували в наметі.
Ти - не ти, коли сонний
24.08. Ранкова погода не тішила, ми оперативно зібрали намет і надули "Пелікана". 5 метрів для і 25 кілограм двомісного надувного човна це дофіга, штука виявилася дуже чималою. Але стійкість дуже добра, кільнутися нам не вдалося, а всі речі без проблем упхалися під деку, і навіть місце лишилось.
Байдарка у зібраному та надутому вигляді
Береги Случі високі та дуже зелені, пливеш ніби в тунелі з верби. Постійно трапляються велетенські кам'яні брили, особливо гарні з дубами, що ростуть між каміння. Часто камінюки стирчать прямо з води мов скелі.
За кілометр від старту вперлися в романтичний пейзаж з розваленим млином та мальовничою кам'янистою мілиною з водними рослинами. На думку йшов романтичний пасаж в стилі Джерома, але байдарка сіла на мілину, обнос незручний, тому довелося засукати штаними і провести судно в руках на добрі сто метрів - по коліно в воді, по слизькому кам'яному дну.
Альонушка, ау
Як усяка надувна байдарка без руля, "Пелікан" нестійкий по курсу, задній "матрос" має постійно підгрібати, коректуючи курс. Поки призвичаїлися, ми пройшли зигзюгами кілька кілометрів. Причому завжди здається, що інший учасник сачкує і не гребе в повну силу. Звідси - "Гребибля і Гребубля".
В селі Чижівка - вже серйозний обнос греблі, по лівому берегу нормально. Якщо розвантажити байдарку, то вправляємося за 15 хвилин. Тут же набираємо води - і радіємо сонечку, яке розігнало хмари.
На обід сідаємо біля гарного дерев'яного моста у селі Вербовка. Повз нас з лютим матом, гиканням, пивом та цигарками в зубах пропливають члени турклубу "Дегенерат". На відміну від гірського походу, тут не треба тягнути на плечах припаси, а значить, замість субліматів з соєю можна взяти овочі й тушнячок, а також пива - і харчуватися по-людськи, з гарячим та смачним їдлом. Взагалі весь похід був у помірному ритмі, тому на обіді вдалося навіть трохи подрімати на пісочку.
Перепона на шляху - не перепона для кайфу
За селом береги стають ще вищими, уздовж річки тягнуться тераси, а неподалік - переліски. Риба плеще і дуріє, в воду голяка заходити страшно. Втім, і рибалок теж не бракує.
На ніч стали на мальовничій терасі з видом на річку та кам'яний півострівець. З незвички м'язи рук не просто втомлені - вони болять як рани, не хочеться ні картопельки з димком, ні пива, нічого. Темпалгін не допомагає, насилу вдається заснути. І засада - вночі повітря охололо, і легкі літні спальнички стали геть слабким захистом від зузу. Скільки разів обіцяв собі завжди брати теплий спальник!
Як виявилося, народ теж небайдужий до краєвидів, о 5 ранку на локацію приперлися рибалки на машині, і, замість тихенько розбрестися з вудками, почали гучно базлати на всю околицю: - Вася, бля! - Га? - У тебе клює? - Ніхуя! - А чого? - А я єбу! - І у мене ніхуя! - От бля!
Чекаю, поки пропливуть трупи моїх ворогів
25.08 Виспатися не вдалося. Втім, компенсувала спаскуджений ранок риболовля нашими красномовними сусідами. Риби в річці море, вона грає, стрибає, ганяється за дрібнотою - і ловиться! Найкраще на вудку ідуть такі види як ніхуЯзь та западЛин. Перший дуже гарно ловиться, аж брати нікуди, а другий зображає дельфінарій у півметрі від поплавця, прибитого до води.
Далі річка стає ширшою і дорослішою. Трапляються камінюки і мілини, але ширина і глибина збільшуються, і в Городниці це вже серйозна ріка. Але на мілині ми класно побісилися - водичка чиста і прозора, пісок приємний для ніг, можна бігати, стрибати, розглядати річкову фауну.
Сіли на пузо
У Курчиці - перше випробування, потік іде під мостом, але при літньому рівні води він цілком прохідний, різниця висот - не більше 40 см. Розганяємося і проскакуємо білу воду. Там же гуляємо по селу до мініатюрного магазину.
Поліська хатка
Місцевість - на грані поліських лісів. Хати ще білять, але вже не мастять, села далекі й спокійні, наче в "Тореадорах з Васюківки". Хатки та подвір'я акуратні, покинутих небагато (порівняно з північчю Бородянського району - взагалі обмаль).
За Курчицею - 10 кілометрів безлюдного простору. Втім, всі береги густо обсаджені рибалками, які закидають різні снасті, намагаємося пройти все це безконфліктно, але часом треба вступати в культурний контакт і обіцяти веслом по доброму личку любителів риболовлі.
Пересування "пердячим паром"
За кілька кілометрів до Анастасівки - невеличкі пороги. Виглядають, як для рівнинної річки, непогано, ми їх довго розглядаємо - а потім досить швидко проходимо. Надувна байдарка на дрібноті має перевагу - по малих підзатоплених каменях вона прогинається і ковзає, так само при легких контактах носом з порогами. Проскочивши, лишається післясмак "мало!", хочеться сильнішої тіпанки та екстріму, серце прагне на Чорний Черемош.
Від Анастасівки річка уже широка, ідемо швидко і сідаємо в досить людному місці біля Городниці. На терасі тихо і спокійно, руки вже не болять, і вечір з вогнищем, макаронами та пивом проходить під дружні розмови.
Водораколаз
26.08. На ранок розуміємо, що пливти далі сенсу немає - краще раніше повернутися додому. Тому проходимо буквально півкілометра, і за мостом у Городниці здуваємо "Пелікана", проходимо праворуч до імпровізованої автостанції - і тут же ускакуємо в "Пазик" до Новограда. 47 кілометрів коштує 13 грн і йде довгими лісовими дорогами більше години із заїздом у Курчицю. До слова, дороги непогані й мальовничі, годящі для веломандрівки. ПАЗ для мене традиційно пов'язаний з мандрами, він добрий, об'ємний і зручний для рюкзаків. У Новограді ми пересідаємо на маршрутку до Києва - знову "Спрінтер", знову радість водія. Тут же хапаємо піццу (навпроти автовокзала непогана як для провінції піццерія), пиво - і влаштовуємо ресторацію на колесах. Три години до Києва минають швидко, якби ще не пробка на під'їздах.
Сплав видався жвавий, очі наїлися пейзажів донесхочу. Найбільше тішила можливість миттєво перемикатися в ритмі - щойно ми пливли з бризками і болем у руках, як по по команді "Стоп" валимося на деко байдарки і дрімаємо, дрейфуючи. В горах такі фінти чреваті тотальним розхолодженням і ночівлею на хребті, а тут - можна. Всього пройшли 37 км, рівномірно за 2 дні. Сподобалося, обов'язково повторимо!
По судну - надувна байдарка штука незла, особливо зі штевнями. Але відчуття матрасу вже ж є, хочеться щось різкіше і зліше. Треба спробувати каркасну. Коштує це щастя 150 грн на день, простішу "Щуку" можна знайти добре дешевше. У пересуванні вона зручна, набагато менша за "Таймень", влазить в один рюкзак, придатний до переноски (хоча і важить біля 25 кг). На порогах непогана, на серйозних перекатах трохи прогинається. Дуже приємно проходить мілини (сіли на пузо ми вже на глибині по кісточки), а також затоплені камені. Загалом справляє враження міцної і дубуватої штуки для довгих спокійних сплавів.
От і все спорядження
По грошах - байдарка 150 грн/день, дорога - 90 грн в один бік + 13 грн місцевий бус + 40 грн нічне таксі. Харчі як харчі, пиво як пиво)
Карта сплаву по Случі (клікабельно)
Висновок: хороша активна - і водночас релаксаційна затія вихідного дня (на два дні, можливо, далекувато заїхали, на три - саме те!) Дякую Сашку за компанію та участь!