Карпати. Зимова Довбушанка. Відеозвіт
Черговий раз вирішили побродити по Карпатах. Четвертий вихід взимку. Я люблю зимові гори більше, ніж літні - красивіша природа, менше помітно сліди перебування людини, безлюддя. більше цікавих ситуацій.
Вирішили гнусно порушити правило "не лізь взимку туди, де не ходив влітку". Повторити літній маршрут з суїцидальним спуском з Братківської не наважилися, тому пішли на Довбушанку.
Тривалість: 4 дні (11-14.12.10)
Карта (по кліку - повний розмір, весь маршрут з точками та коментарями):
Екіпаж: 3 людини, Сашко (навігатор), Тарас (завгосп), Федя (учасник).
Планований маршрут: с.Бистриця - г.Ведмежик - г. Довбушанка - новобудова - г. Малий Горган - г. Синяк - г.Хомяк - Татарів.
Пройдений маршрут: с.Бистриця - г.Ведмежик - г. Довбушанка - с.Зелена. Через перешкоди на шляху другу частину маршруту відмінили повністю.
Повний список спорядження - аналогічний попередньому виходу, тільки в розкладці м'ясо замінили на сою, щоб зменшити вагу, і намет був тримісна Terra Zeta 3 (не раджу).
Зауваги по маршруту:
1. Підйом на Ведмежик з Бистриці технічно простий, але злісний у плані навігації. Аналіз звітів показав, що більшість груп ходили по маршруту, опублікованому в "Карпати. Туризм. Відпочинок" (поворот ліворуч біля лісничівки, прохід мимо озера-водосховища). У багатьох звітах зауважено, що групи блудили на підйомі перед висотою 1546, що недивно - прив'язка до місцевості складна, маркування практично відсутнє..
Вирішили піти іншим маршрутом, повернувши ліворуч на великій галявині. На жаль, більшість карт не відображають стан місцевості - порубки мають зовсім інший характер, з'явилися численні стаї та колиби. Через це поворот на підйом здійснили у зручному по рельєфу місці. Угналися в порубку, але загалом швидко набрали висоту та вийшли на дорогу.
2. Стежки взимку виникають так само швидко, як і зникають - заносить снігом, різкі повороти не видно. Кілька разів доводилося штурмувати в лоб, благо легкі рюкзаки дозволяли.
3. Проблема: після висоти 1546 до останнього підйому на Ведмежик тягнеться смуга жерепу. Місцями зустрічаються і зникають ділянки давно чищеної стежки. Загалом відтинок довжиною в кілька кілометрів довелося штурмувати довгі години, на всі заставки лаючи засніжений жереп. Фактично втратили цілий день на жерепі.
4. В умовах мінімальної видимості на хребті рекомендоване місце спуску з Добушанки в сідлі перед Довбушинцем знайти було складно, тому спускалися по стіні - малий сніжний покрив виключав лавинну небезпеку.
Щоденник походу:
День 1, сонячний
За що люблю Бистрицю, так це за транспортне сполучення. Франківськ - Надвірна - Бистриця - практично з нульовим очікуванням, і за копійки (14 грн сумарно) - не те, що в Осмолоду. Погода сонячна і морозна, десь -8. Перепаковуємося в кафешці на кругу, починаємо топ-топ.
Заувага: на відео замість звичних у таких випадках накладених романтичних мелодій збережена озвучка оригіналу, з побутовими подробицями, перегукуваннями та іншим хеканням. Але є і корисні відомості)
По дорозі чуються передсмертні крики свиней. Чому саме 11 грудня? Може, погода була вдала для свиноубивств? Ідемо по дорозі, десь за годину виходимо за село. Зимова проблема - річки. На маленьких потічках мостів часто немає, а перейти треба. Якщо влітку "зняв берци, перейшов, одягнув берци", то тепер доводиться стрибати по камінючках, щоб не намочити ноги - потім не висушиш.
Невдовзі бачимо кілька будівель, за ними річка і поворот на маршрут "КТВ" (минаємо). Річка маленька, але не перескочиш. Трохи вище є міст і дорога, що круто повертає нагору. На карті все гладко. Через кілька кілометрів починаємо шукати нашу "велику галявину", не знаходимо - і йдемо навпростець.
Сінокіс переходить у порубку. Тут навпаки - влітку не пройдеш, взимку можна. Дороги на порубках - штука таємнича, іноді до останього не розумієш - це дорога серпантином чи паралельні тераси для вивозу лісу. Тому беремо висхідний траверс - і навпростець. Підйом крутий, але за годинку ми виходимо до джерельця, а там і до дороги. За відрогом видно хребет Довбушанки.
Ідемо по стежці, яка веде точно по відрогу. В лісі величезне багацько снігу, просто-таки царство Діда Мороза. Він тішитоь око і водночас противно сиплеться за комір. Рельєф рівний, тому швидко доходимо до перевалу, де і стаємо на ніч. Тут немає води, топимо сніг і мріємо про пиво) Загалом день вийшов досить вдалим і краєвидним.
День 2, жерепний
Вранці хмарно і холодно, біля -10. Всі намагання встати затемна і рано вийти обламуються - іде час на топку снігу тощо. Починаємо підйом біля 9 ранку, починаєм підйом, швидко втрачаємо стежку в густому лісі та впираємося в маленьку стінку. Вчепилися в напрямок по відрогу, тому ломимося навпростець. Час від часу ідемо дорогою, вона інколи буває розчищена, але знову раптово зникає.
За лінією лісу починається перше западло - жереп, скомбінований з дуже крутим підйомом. Снігу майже по коліна, тому доводиться часто міняти "тропящих". З матом продираємося через рідколісся і жереп, та виходимо точно на тріангл 1546. "Нарешті жереп кінчився!" - ага, якби то.
За тріанглом починається неозоре поле жерепу з півтора метри висотою, дуже засніженого. Стежка прорубана кілька років тому, геть заросла, часто зникає. З сумом згадую лютневий вихід, коли всю рослинність замело снігом. Іти неймовірно важко, "кабан", який протоптує стежку, втомлюється за кілька хвилин, відпочивати теж незручно. Головне тут - повна гідроізоляція, бо сніг, який падає на голову і на рюкзак, швидко розтає і все мокне. Рятують капюшони, непромокальні верхонки та чохли на рюкзаках - вилазиш з куща весь в снігу, обтрусився як пес - і далі.
Практично немає видимості. Швидкість руху - дай бог, щоб був 1 км/год. Врешті, виходимо на останню виосту перед Ведмежиком десь о 16.00 та розуміємо, що на верхотуру сьогодні йти немає сенсу - треба ставати десь на перевалі. Навпроти видно траси Буковеля.
На сідлі перед вершиною - точка дньовок (видно палиці від вогнища). Розширюємо майданчик, утоптуємо сніг, ставимо намет. Сторона безвітряна, стінки з трьох боків укріплені снігом - нормально (головний острах - щоб вночі вітер не повернувся в нашу сторону). Традиційно немає води, чай зі сніговика має гидкий присмак. Приємно те, що в наметі - великий предбанник, де спокійно розміщуються рюкзаки і кухня.
Загалом день вийшов сумним і втомленим - пройшли до болю мало, хоч і не зі своєї вини.
День 3, скажений
Вранці дуже хмарно, Т біля -10. Закінчуємо з жартами останні метрів 300 жерепу (тут високо, і він низький), починаємо підйом на Ведмежик - лишилося метрів 50 вертикалі. Це було останнє місце, з якого видно хоч якийсь краєвид.
Далі без жерепу летимо, як на крилах, хоча під ногами неприємно - великі повзучі камені, дірки між якими засипало снігом. Туди раз за разом провалюються ноги, і доводиться іти повільно, щоб не травмуватися.
Підйом на Ведмежик досить крутий. За півгодини ми уже на вершині, де бачимо кам'яний тур - і більше нічого, навколо суцільний білий простір. Видимість - не більше 30 метрів, сніг, благо, хоч вітер помірний.
Підйом на Довбушанку, як і передбачалося, дуже злий - гострий схил, великі камені. Зліва урвище, справа трохи нижче є поличка, яка траверсує вершину, але вона засипана снігом. Доводиться триматися трохи справа від гребеня. При цьому традиційно для грудня сніг дуже крихкий, а тому будь-яка альпіністська снаряга тут до дупи - навіть снігоступи би провалювалися. Десь за годину беремо Довбушанку. На горі стоїть тріангл, обмотаний якимось дрантям. Загалом холодно, сніжно і безрадісно - нуль краєвидів. Спускаємося і міркуємо над головною проблемою - як знайти спуск на висоту 1520 і не забігти на Довбушинець, щоб не накрила темрява в таких умовах.
Проходимо сідло зі скелею. Іти важко: або засніжене каміння, або полички, закидані сніжною крупою інколи по пояс. Видимості, як і раніше, 30 метрів. На черговому сідлі бачимо поличку праворуч і вниз, і вирішуємо почати спуск (дочекатися темряви на хребты для нас дуже небезпечно). На щастя, снігу мало і лавинної небезпеки немає - головне не навернутися чи ногу не звихнути.
Через двісті метрів поличка раптово закінчується і починається реальна стіна з камінюк. Продовжуємо спуск зигзагом. Інколи доводиться рухатися "павучком", бо рельєф не дозволяє спускатися ногами. Дуже неприємна процедура, але ефективність досить висока - за кожні парку кроків скидається метр висоти.
За півтори години такого "альпінізму" виходимо на лінію рідколісся під Довбушанкою. Уже очевидно, що ми взяли фальшстарт, але тут (висота десь 1400) краща видимість, бачимо долину і стратегічний напрямок руху.
В рідколіссі починається жереп, доводиться лавірувати між кущами і гілками. Крім того, тут багато снігу, він крихкий і легко пливе. Якщо ногою посунути пласт, можна побачити нанолавину. Їхати там, власне, нікуди - на пару метрів нижче стіна жерепу чи ялинок, але виглядає дуже загрозливо. Місцями схил стає взагалі непристойним, доводиться акуратно вибивати ногами сходи, або в прямому сенсу спускатися на задниці, якщо спуск довжиною в кілька метрів, а знизу є безпечний "аеродром". Через півгодини такої порнографії ми вдало вийшли на один з витоків Зубринки та увійшли в справжній ліс. Далі логіка проста: чіпляємося за потічок і чимчикуємо до самої Зубринки, а там - на Зелену або на Яремчу перед Пересліп, залежно від часу.
В лісі все пішло просто - схил крутий, але снігу багато, нога легко входить, фіксується в снігу та довзоляє відносно швидко та безпечно спускатися. На грані темноти скидаємо ще з сотню метрів вертикалі, і врешті бачимо перший п'ятачок рівного місця, поруч тече довгожданий струмок. Проходимо ще пару сот метрів та стаємо на ніч. В лісі досить тепло (-4), тихо, є вода, багато дров, тому розкладаємо вогнище, нахлебтуємося чайку та смачно вечеряємо.
Загалом день видався абсолютно скаженим, убилися фізично і морально, нерви були як струни аж до вечора.
День 4, кросовий
Встали рано, мінімально пожували і побігли по річці з усіма бонусами такого типу пересування. Береги круті, багато лісоповалу, тому доводиться постійно перескакувати річку, проламуватися через гілки, перевалюватися через засніжені стовбури. Спуск досить пологий, але перешкоди вимотують - хоч це і не жереп, але і сили після вчорашнього дня негусто. За півтори години виходимо в долину на початок дороги, видно епізодичну присутність людей. Звідси до цивілізації (Зелена або Яремче) - біля 25 км.
Дорога широка, але її постійно перетинає досить широка річка, перескакувати яку незручно. Під час чергової розвідки я таки провалився під кригу і наскрізь промочив ноги. Переодягнув шкарпетки, викинув стілки, але все ж наступні 15 км шльопав з мокрими ногами.
Через півгодини вийшли на новобудову, там пусто. Часу не гаємо - ввечері поїзд, тому тупо долаємо кілометр за кілометром. Десь через 10 км вимкнувся мозок)). На повороті на Малий Горган вперлися в річку, перескочити яку вже не можна. На щастя, по лівому схилу іде добре прочищена стежка, яка кілька кілометрів дублює дорогу. Біля стежки - численні сліди стоянок.
Місцевість стає обжитішою, за 15 км від села бачимо вагончик лісорубів і самотнього вуйка з бензопилкою, який каже, що незабаром "гуртівня", де є транспорт. Врешті, по боках дороги з'являються колиби, через річку перекинуті мости. Проходимо гуртівню - кілька вагончиків та газову апаратуру, навколо - обжиті колиби. Стає веселіше, але іти остогидло.
Десь за 8 км від села нас підібрав автобус з вахтовиками. Нещасний пепелац тріщав на кожній вибоїні, але поволі дотяг нас до Зеленої, а потім - у Пнів (майже Надвірна). По дорозі пересвідчилися, що шлях з Надвірної до Бистриці благополучний в плані транспорту - бігали численні маршрутки. Далі були пересадки та чудова вечера в "Рондо" у Франківську (за 4 дні субліматів шлунок вимагав свята).
Висновок: дуже жорсткий похід з цікавими вершинами та достойними перешкодами. Хороший маршрут, паскудна погода. Синяк і Хом'як лишилися на наступний раз. А ще одна з найбільших проблем - зимова битовуха (довгий темний період, холодні ночі, намет з конденсатом, топлений сніг та інші радощі). Але загалом дуже класно!
Вирішили гнусно порушити правило "не лізь взимку туди, де не ходив влітку". Повторити літній маршрут з суїцидальним спуском з Братківської не наважилися, тому пішли на Довбушанку.
Тривалість: 4 дні (11-14.12.10)
Карта (по кліку - повний розмір, весь маршрут з точками та коментарями):
Екіпаж: 3 людини, Сашко (навігатор), Тарас (завгосп), Федя (учасник).
Планований маршрут: с.Бистриця - г.Ведмежик - г. Довбушанка - новобудова - г. Малий Горган - г. Синяк - г.Хомяк - Татарів.
Пройдений маршрут: с.Бистриця - г.Ведмежик - г. Довбушанка - с.Зелена. Через перешкоди на шляху другу частину маршруту відмінили повністю.
Повний список спорядження - аналогічний попередньому виходу, тільки в розкладці м'ясо замінили на сою, щоб зменшити вагу, і намет був тримісна Terra Zeta 3 (не раджу).
Зауваги по маршруту:
1. Підйом на Ведмежик з Бистриці технічно простий, але злісний у плані навігації. Аналіз звітів показав, що більшість груп ходили по маршруту, опублікованому в "Карпати. Туризм. Відпочинок" (поворот ліворуч біля лісничівки, прохід мимо озера-водосховища). У багатьох звітах зауважено, що групи блудили на підйомі перед висотою 1546, що недивно - прив'язка до місцевості складна, маркування практично відсутнє..
Вирішили піти іншим маршрутом, повернувши ліворуч на великій галявині. На жаль, більшість карт не відображають стан місцевості - порубки мають зовсім інший характер, з'явилися численні стаї та колиби. Через це поворот на підйом здійснили у зручному по рельєфу місці. Угналися в порубку, але загалом швидко набрали висоту та вийшли на дорогу.
2. Стежки взимку виникають так само швидко, як і зникають - заносить снігом, різкі повороти не видно. Кілька разів доводилося штурмувати в лоб, благо легкі рюкзаки дозволяли.
3. Проблема: після висоти 1546 до останнього підйому на Ведмежик тягнеться смуга жерепу. Місцями зустрічаються і зникають ділянки давно чищеної стежки. Загалом відтинок довжиною в кілька кілометрів довелося штурмувати довгі години, на всі заставки лаючи засніжений жереп. Фактично втратили цілий день на жерепі.
4. В умовах мінімальної видимості на хребті рекомендоване місце спуску з Добушанки в сідлі перед Довбушинцем знайти було складно, тому спускалися по стіні - малий сніжний покрив виключав лавинну небезпеку.
Щоденник походу:
День 1, сонячний
За що люблю Бистрицю, так це за транспортне сполучення. Франківськ - Надвірна - Бистриця - практично з нульовим очікуванням, і за копійки (14 грн сумарно) - не те, що в Осмолоду. Погода сонячна і морозна, десь -8. Перепаковуємося в кафешці на кругу, починаємо топ-топ.
Заувага: на відео замість звичних у таких випадках накладених романтичних мелодій збережена озвучка оригіналу, з побутовими подробицями, перегукуваннями та іншим хеканням. Але є і корисні відомості)
Click to viewПо дорозі чуються передсмертні крики свиней. Чому саме 11 грудня? Може, погода була вдала для свиноубивств? Ідемо по дорозі, десь за годину виходимо за село. Зимова проблема - річки. На маленьких потічках мостів часто немає, а перейти треба. Якщо влітку "зняв берци, перейшов, одягнув берци", то тепер доводиться стрибати по камінючках, щоб не намочити ноги - потім не висушиш.
Невдовзі бачимо кілька будівель, за ними річка і поворот на маршрут "КТВ" (минаємо). Річка маленька, але не перескочиш. Трохи вище є міст і дорога, що круто повертає нагору. На карті все гладко. Через кілька кілометрів починаємо шукати нашу "велику галявину", не знаходимо - і йдемо навпростець.
Сінокіс переходить у порубку. Тут навпаки - влітку не пройдеш, взимку можна. Дороги на порубках - штука таємнича, іноді до останього не розумієш - це дорога серпантином чи паралельні тераси для вивозу лісу. Тому беремо висхідний траверс - і навпростець. Підйом крутий, але за годинку ми виходимо до джерельця, а там і до дороги. За відрогом видно хребет Довбушанки.
Ідемо по стежці, яка веде точно по відрогу. В лісі величезне багацько снігу, просто-таки царство Діда Мороза. Він тішитоь око і водночас противно сиплеться за комір. Рельєф рівний, тому швидко доходимо до перевалу, де і стаємо на ніч. Тут немає води, топимо сніг і мріємо про пиво) Загалом день вийшов досить вдалим і краєвидним.
День 2, жерепний
Вранці хмарно і холодно, біля -10. Всі намагання встати затемна і рано вийти обламуються - іде час на топку снігу тощо. Починаємо підйом біля 9 ранку, починаєм підйом, швидко втрачаємо стежку в густому лісі та впираємося в маленьку стінку. Вчепилися в напрямок по відрогу, тому ломимося навпростець. Час від часу ідемо дорогою, вона інколи буває розчищена, але знову раптово зникає.
За лінією лісу починається перше западло - жереп, скомбінований з дуже крутим підйомом. Снігу майже по коліна, тому доводиться часто міняти "тропящих". З матом продираємося через рідколісся і жереп, та виходимо точно на тріангл 1546. "Нарешті жереп кінчився!" - ага, якби то.
За тріанглом починається неозоре поле жерепу з півтора метри висотою, дуже засніженого. Стежка прорубана кілька років тому, геть заросла, часто зникає. З сумом згадую лютневий вихід, коли всю рослинність замело снігом. Іти неймовірно важко, "кабан", який протоптує стежку, втомлюється за кілька хвилин, відпочивати теж незручно. Головне тут - повна гідроізоляція, бо сніг, який падає на голову і на рюкзак, швидко розтає і все мокне. Рятують капюшони, непромокальні верхонки та чохли на рюкзаках - вилазиш з куща весь в снігу, обтрусився як пес - і далі.
Практично немає видимості. Швидкість руху - дай бог, щоб був 1 км/год. Врешті, виходимо на останню виосту перед Ведмежиком десь о 16.00 та розуміємо, що на верхотуру сьогодні йти немає сенсу - треба ставати десь на перевалі. Навпроти видно траси Буковеля.
На сідлі перед вершиною - точка дньовок (видно палиці від вогнища). Розширюємо майданчик, утоптуємо сніг, ставимо намет. Сторона безвітряна, стінки з трьох боків укріплені снігом - нормально (головний острах - щоб вночі вітер не повернувся в нашу сторону). Традиційно немає води, чай зі сніговика має гидкий присмак. Приємно те, що в наметі - великий предбанник, де спокійно розміщуються рюкзаки і кухня.
Загалом день вийшов сумним і втомленим - пройшли до болю мало, хоч і не зі своєї вини.
День 3, скажений
Вранці дуже хмарно, Т біля -10. Закінчуємо з жартами останні метрів 300 жерепу (тут високо, і він низький), починаємо підйом на Ведмежик - лишилося метрів 50 вертикалі. Це було останнє місце, з якого видно хоч якийсь краєвид.
Далі без жерепу летимо, як на крилах, хоча під ногами неприємно - великі повзучі камені, дірки між якими засипало снігом. Туди раз за разом провалюються ноги, і доводиться іти повільно, щоб не травмуватися.
Підйом на Ведмежик досить крутий. За півгодини ми уже на вершині, де бачимо кам'яний тур - і більше нічого, навколо суцільний білий простір. Видимість - не більше 30 метрів, сніг, благо, хоч вітер помірний.
Підйом на Довбушанку, як і передбачалося, дуже злий - гострий схил, великі камені. Зліва урвище, справа трохи нижче є поличка, яка траверсує вершину, але вона засипана снігом. Доводиться триматися трохи справа від гребеня. При цьому традиційно для грудня сніг дуже крихкий, а тому будь-яка альпіністська снаряга тут до дупи - навіть снігоступи би провалювалися. Десь за годину беремо Довбушанку. На горі стоїть тріангл, обмотаний якимось дрантям. Загалом холодно, сніжно і безрадісно - нуль краєвидів. Спускаємося і міркуємо над головною проблемою - як знайти спуск на висоту 1520 і не забігти на Довбушинець, щоб не накрила темрява в таких умовах.
Проходимо сідло зі скелею. Іти важко: або засніжене каміння, або полички, закидані сніжною крупою інколи по пояс. Видимості, як і раніше, 30 метрів. На черговому сідлі бачимо поличку праворуч і вниз, і вирішуємо почати спуск (дочекатися темряви на хребты для нас дуже небезпечно). На щастя, снігу мало і лавинної небезпеки немає - головне не навернутися чи ногу не звихнути.
Через двісті метрів поличка раптово закінчується і починається реальна стіна з камінюк. Продовжуємо спуск зигзагом. Інколи доводиться рухатися "павучком", бо рельєф не дозволяє спускатися ногами. Дуже неприємна процедура, але ефективність досить висока - за кожні парку кроків скидається метр висоти.
За півтори години такого "альпінізму" виходимо на лінію рідколісся під Довбушанкою. Уже очевидно, що ми взяли фальшстарт, але тут (висота десь 1400) краща видимість, бачимо долину і стратегічний напрямок руху.
В рідколіссі починається жереп, доводиться лавірувати між кущами і гілками. Крім того, тут багато снігу, він крихкий і легко пливе. Якщо ногою посунути пласт, можна побачити нанолавину. Їхати там, власне, нікуди - на пару метрів нижче стіна жерепу чи ялинок, але виглядає дуже загрозливо. Місцями схил стає взагалі непристойним, доводиться акуратно вибивати ногами сходи, або в прямому сенсу спускатися на задниці, якщо спуск довжиною в кілька метрів, а знизу є безпечний "аеродром". Через півгодини такої порнографії ми вдало вийшли на один з витоків Зубринки та увійшли в справжній ліс. Далі логіка проста: чіпляємося за потічок і чимчикуємо до самої Зубринки, а там - на Зелену або на Яремчу перед Пересліп, залежно від часу.
В лісі все пішло просто - схил крутий, але снігу багато, нога легко входить, фіксується в снігу та довзоляє відносно швидко та безпечно спускатися. На грані темноти скидаємо ще з сотню метрів вертикалі, і врешті бачимо перший п'ятачок рівного місця, поруч тече довгожданий струмок. Проходимо ще пару сот метрів та стаємо на ніч. В лісі досить тепло (-4), тихо, є вода, багато дров, тому розкладаємо вогнище, нахлебтуємося чайку та смачно вечеряємо.
Загалом день видався абсолютно скаженим, убилися фізично і морально, нерви були як струни аж до вечора.
День 4, кросовий
Встали рано, мінімально пожували і побігли по річці з усіма бонусами такого типу пересування. Береги круті, багато лісоповалу, тому доводиться постійно перескакувати річку, проламуватися через гілки, перевалюватися через засніжені стовбури. Спуск досить пологий, але перешкоди вимотують - хоч це і не жереп, але і сили після вчорашнього дня негусто. За півтори години виходимо в долину на початок дороги, видно епізодичну присутність людей. Звідси до цивілізації (Зелена або Яремче) - біля 25 км.
Дорога широка, але її постійно перетинає досить широка річка, перескакувати яку незручно. Під час чергової розвідки я таки провалився під кригу і наскрізь промочив ноги. Переодягнув шкарпетки, викинув стілки, але все ж наступні 15 км шльопав з мокрими ногами.
Через півгодини вийшли на новобудову, там пусто. Часу не гаємо - ввечері поїзд, тому тупо долаємо кілометр за кілометром. Десь через 10 км вимкнувся мозок)). На повороті на Малий Горган вперлися в річку, перескочити яку вже не можна. На щастя, по лівому схилу іде добре прочищена стежка, яка кілька кілометрів дублює дорогу. Біля стежки - численні сліди стоянок.
Місцевість стає обжитішою, за 15 км від села бачимо вагончик лісорубів і самотнього вуйка з бензопилкою, який каже, що незабаром "гуртівня", де є транспорт. Врешті, по боках дороги з'являються колиби, через річку перекинуті мости. Проходимо гуртівню - кілька вагончиків та газову апаратуру, навколо - обжиті колиби. Стає веселіше, але іти остогидло.
Десь за 8 км від села нас підібрав автобус з вахтовиками. Нещасний пепелац тріщав на кожній вибоїні, але поволі дотяг нас до Зеленої, а потім - у Пнів (майже Надвірна). По дорозі пересвідчилися, що шлях з Надвірної до Бистриці благополучний в плані транспорту - бігали численні маршрутки. Далі були пересадки та чудова вечера в "Рондо" у Франківську (за 4 дні субліматів шлунок вимагав свята).
Висновок: дуже жорсткий похід з цікавими вершинами та достойними перешкодами. Хороший маршрут, паскудна погода. Синяк і Хом'як лишилися на наступний раз. А ще одна з найбільших проблем - зимова битовуха (довгий темний період, холодні ночі, намет з конденсатом, топлений сніг та інші радощі). Але загалом дуже класно!