Коли зникає магія
Хто ще не знає, сьогодні виповнюється місяць мого перебування в Берліні (ще чотири). Одразу попереджу, що цим записом я не претендую на новизну чи об'єктивність, а також не рекомендую витрачати на нього час тим, у кого все в житті чудово. Просто спробую відповісти на FAQ, як мої справи.
"Ранок у великому місті"
Певний час мене супроводжує незрозумілий настрій, коли постійно чогось чекєш, а воно не настає, коли ніби все добре, адже я у Благополучленді, ще й у Місті Можливостей, Свободи, Різноманітності й Креативу, поруч цікаві й веселі люди.. Але постійно мене переслідує нав'язлива думка, що щось не так. І ось сьогодні по дорозі на роботу (я тут проходжу практику в Бундестазі - нім.парламенті, якщо бути лаконічною) я спостерігала, як по чітко розмічених доріжках спокійно їдуть велосипедисти, як хтось заходить у трамвай з пахучою кавою-to go, хтось здійснює ранкову пробіжку вздовж р.Шпрее, як із відчинених дверей маленької кав'ярні виходить аромат свіжої випічки, як хтось на ходу в ліфті читає ранкову газету.. не вистачає тут тільки імпресіоністів, які б вийшли на пленер. Так ось я зловила себе на думці, що ці прекрасні деталі, що так і просяться під заголовок "Ранок у великому місті", чомусь [більше] не викликають e мене захоплення. І я зрозуміла - зникла магія.
Бажання Нового
Отож, час від часу настають моменти, коли оточуюче стає звичним, само собою очевидним. Це механізм, що закладений в людській психології - закривати очі на звичне й шукати нове. У кожного він відбувається з різною інтенсивністю, хтось перетравлює інформацію швидше, хтось повільніше. Залежить це в основному від темпераменту та попереднього досвіду. І спостерігається цей механізм у багатьох сферах, візьмемо роботу, стосунки чи споживання. Розгляну детальніше на прикладі останнього.
Всі ми щось споживаємо: їжу, одяг, розваги, хтось споживає людей. Залежно від того, наскільки нам доступні певні речі, регулюється швидкість цього споживання. Зазвичай, коли ми маємо чогось в достатку, це відбувається швидше. Так, у місті, де на одній вулиці можна спробувати турецьку, тайську, індійську, російську і ще бозна-яку кухню (наведіть свої приклади і ви не помилитесь), люди швидше пізнають, захоплюються, споживають, отримують задоволення і зрештою втрачають інтерес, відповідно переключаючись на щось інше. В місті, де кожного дня бачиш людей у незвичайних образах, мимоволі з'являється бажання поекспериментувати зі своїм стилем. Там, де щодня, щогодини відбувається маса подій, хочеться охопити все й одразу. Що ж ми маємо в місцях, де цього немає? Доки люди не підозрюють про існування чогось Іншого від звичного їм життя, вони крутяться в тому, що мають. Але варто тільки новому з'явитися на горизонті, вони побіжать цьому назустріч. Минулого року під час моїх поїздок в Карпати, в найбільш що не є традиційне гуцульське село, я не могла зрозуміти, чому люди відмовляються від віками випробуваних методів будівництва на користь нових, часто невиправдених технологій, чому п'ють підозрілої якості суміші з пакетиків, не використовуючи різнотрав'я, що росте в них під ногами, чому ставлять на весіллях шансон замість своєї неповторної музики? І відповідь знайшлася - бажання Нового + Телевізор. Телевізор показав Інше, а розвиток "цивілізаці", що дійшов у далекі села, уможливив цей процес і запустив механізм. Я не хочу давати цьому оцінку, зрештою, кожен має право Пізнавати; більше того, якщо цього не робити, колись це може вилізти боком.
Life-changing experience?
Повертаючись до Німеччини, з усього вищесказаного я приходжу до такого висновку: часопростір тільки частково, поверхнево впливає і змінює наше життя*, глибокі зміни ж можливі тільки зсередини. Екстрапулюючи це на питання міграції, скажу, що переселення не завжди може грунтовно змінити наше життя. Зміна місця проживання, безумовно, дає величезний імпульс, і на цій хвилі можна багато чого в собі активізувати, провести такий собі пілінг свого життя. Але з часом повертаєшся до "своїх тараканів" (в кого вони є). Минулого року, живучи в Німеччині такий же проміжок часу, я перебува під враженням 1,5-2 місяці, цього ж разу магії вистачило на два тижні. Я не кажу, що треба сидіти на одному місці, о ні! Просто не треба живитися ілюзіями, що інша країна докорінно змінить життя (але всяке буває). На певний час, безумовно. Можливо, якщо людина ніколи не була за кордоном, відповідно, не отримала "зчеплення", захоплення вистачить на довше, навіть на кілька років. Але поспілкуйтесь з емігрантами, або краще з місцевими - вони розкажуть вам про солодке життя. Виходець з екс-совка або інших регіонів скаже "нам би ваші проблеми", і матиме рацію, але якби ви народились в Німеччині, у вас були б свої "людські" переживання, які на рівні емоцій викликають ті ж відчуття, що й у інших людей. Як колись влучно сказала одна моя знайома, що багато подорожувала і вже кілька років не живе в Україні, "від'їжджаючи в іншу країну, насамперед береш себе з собою".
Вище наведені приклади не стосуються подорожей, це зовсім інша історія. Коли їдеш кудись на тиждень, два, місяць, два - рутинність не встигає зробити свою справу і тоді досягається блаженний "wow-effect", коли зустріч з Новим збагачує нас і робить щасливими (воно ж джерело поширених міфів про різні країни).
*
Щоб мене не зрозуміли неправильно: звісно, країна впливає на наш спосіб життя. Живеш ти в Україні, Німеччині, Індії чи Африці - Культурне, Політичне, Географічне - все це впливає на діапазон ролей, що ми можемо (або не можемо) обирати і наскільки вільно ми можемо їх виконувати. Але це не визначає суті, чогось дуже глибокого. Це окрема тема, про яку можна писати дисертацію, тож не буду її детальніше розкривати.
Слід додати, що різні люди схильні розглядати різні місця по-різному, сприймати чи не сприймати їх. Це відбувається в силу наших цінностей, віку, наявності чи відсутності певного досвіду. Скажімо, у когось викликає тремтіння саме тільки слово "Берлін", але яка мені з цього користь, якщо урбанізм є для мене апріорі антицінністю? І т.д., і т.д.
Віднайти магію
Не хочу здатися нудною, і тимпаче не хочу, щоб хтось думав "нам би твої проблеми". Я намагаюсь уникати категоричності, тому ще на початку цього запису попередила, що це моє суб'єктивне сприйняття ситуації. Насправді механізм Нового є дуже корисним, і взагалі, якби його не було, ми давно збожеволіли б і не змогли б долати труднощі.
Як сказав хтось мудрий, "Взросление - это когда исчезает волшебство. Мудрость - умение снова найти волшебство в себе и в мире."
Зараз я закрию цю сторінку і більше не буду жалітися. Я скажу, що Берлін - неймовірне місто (інакше опинюсь поза загальноприйнятим дискурсом). Я сяду на велосипед і співатиму похвальних пісень транспортній системі Німеччини, що дає мені таку можливість. Ранок я починатиму з йоги, а вечір.. як вийде:) Я вигадаю собі купу приємних ритуалів і буду з того щаслива, я старатимусь, я шукатиму магію і вигадаю її там, де її навіть не існує. Можливо, мої наступні записи вийдуть під тегом "віднайти магію". Я припиню цю деконструкцію реальності, але я не забуду висновки сьогоднішнього ранку.
Кеди
"Ранок у великому місті"
Певний час мене супроводжує незрозумілий настрій, коли постійно чогось чекєш, а воно не настає, коли ніби все добре, адже я у Благополучленді, ще й у Місті Можливостей, Свободи, Різноманітності й Креативу, поруч цікаві й веселі люди.. Але постійно мене переслідує нав'язлива думка, що щось не так. І ось сьогодні по дорозі на роботу (я тут проходжу практику в Бундестазі - нім.парламенті, якщо бути лаконічною) я спостерігала, як по чітко розмічених доріжках спокійно їдуть велосипедисти, як хтось заходить у трамвай з пахучою кавою-to go, хтось здійснює ранкову пробіжку вздовж р.Шпрее, як із відчинених дверей маленької кав'ярні виходить аромат свіжої випічки, як хтось на ходу в ліфті читає ранкову газету.. не вистачає тут тільки імпресіоністів, які б вийшли на пленер. Так ось я зловила себе на думці, що ці прекрасні деталі, що так і просяться під заголовок "Ранок у великому місті", чомусь [більше] не викликають e мене захоплення. І я зрозуміла - зникла магія.
Бажання Нового
Отож, час від часу настають моменти, коли оточуюче стає звичним, само собою очевидним. Це механізм, що закладений в людській психології - закривати очі на звичне й шукати нове. У кожного він відбувається з різною інтенсивністю, хтось перетравлює інформацію швидше, хтось повільніше. Залежить це в основному від темпераменту та попереднього досвіду. І спостерігається цей механізм у багатьох сферах, візьмемо роботу, стосунки чи споживання. Розгляну детальніше на прикладі останнього.
Всі ми щось споживаємо: їжу, одяг, розваги, хтось споживає людей. Залежно від того, наскільки нам доступні певні речі, регулюється швидкість цього споживання. Зазвичай, коли ми маємо чогось в достатку, це відбувається швидше. Так, у місті, де на одній вулиці можна спробувати турецьку, тайську, індійську, російську і ще бозна-яку кухню (наведіть свої приклади і ви не помилитесь), люди швидше пізнають, захоплюються, споживають, отримують задоволення і зрештою втрачають інтерес, відповідно переключаючись на щось інше. В місті, де кожного дня бачиш людей у незвичайних образах, мимоволі з'являється бажання поекспериментувати зі своїм стилем. Там, де щодня, щогодини відбувається маса подій, хочеться охопити все й одразу. Що ж ми маємо в місцях, де цього немає? Доки люди не підозрюють про існування чогось Іншого від звичного їм життя, вони крутяться в тому, що мають. Але варто тільки новому з'явитися на горизонті, вони побіжать цьому назустріч. Минулого року під час моїх поїздок в Карпати, в найбільш що не є традиційне гуцульське село, я не могла зрозуміти, чому люди відмовляються від віками випробуваних методів будівництва на користь нових, часто невиправдених технологій, чому п'ють підозрілої якості суміші з пакетиків, не використовуючи різнотрав'я, що росте в них під ногами, чому ставлять на весіллях шансон замість своєї неповторної музики? І відповідь знайшлася - бажання Нового + Телевізор. Телевізор показав Інше, а розвиток "цивілізаці", що дійшов у далекі села, уможливив цей процес і запустив механізм. Я не хочу давати цьому оцінку, зрештою, кожен має право Пізнавати; більше того, якщо цього не робити, колись це може вилізти боком.
Life-changing experience?
Повертаючись до Німеччини, з усього вищесказаного я приходжу до такого висновку: часопростір тільки частково, поверхнево впливає і змінює наше життя*, глибокі зміни ж можливі тільки зсередини. Екстрапулюючи це на питання міграції, скажу, що переселення не завжди може грунтовно змінити наше життя. Зміна місця проживання, безумовно, дає величезний імпульс, і на цій хвилі можна багато чого в собі активізувати, провести такий собі пілінг свого життя. Але з часом повертаєшся до "своїх тараканів" (в кого вони є). Минулого року, живучи в Німеччині такий же проміжок часу, я перебува під враженням 1,5-2 місяці, цього ж разу магії вистачило на два тижні. Я не кажу, що треба сидіти на одному місці, о ні! Просто не треба живитися ілюзіями, що інша країна докорінно змінить життя (але всяке буває). На певний час, безумовно. Можливо, якщо людина ніколи не була за кордоном, відповідно, не отримала "зчеплення", захоплення вистачить на довше, навіть на кілька років. Але поспілкуйтесь з емігрантами, або краще з місцевими - вони розкажуть вам про солодке життя. Виходець з екс-совка або інших регіонів скаже "нам би ваші проблеми", і матиме рацію, але якби ви народились в Німеччині, у вас були б свої "людські" переживання, які на рівні емоцій викликають ті ж відчуття, що й у інших людей. Як колись влучно сказала одна моя знайома, що багато подорожувала і вже кілька років не живе в Україні, "від'їжджаючи в іншу країну, насамперед береш себе з собою".
Вище наведені приклади не стосуються подорожей, це зовсім інша історія. Коли їдеш кудись на тиждень, два, місяць, два - рутинність не встигає зробити свою справу і тоді досягається блаженний "wow-effect", коли зустріч з Новим збагачує нас і робить щасливими (воно ж джерело поширених міфів про різні країни).
*
Щоб мене не зрозуміли неправильно: звісно, країна впливає на наш спосіб життя. Живеш ти в Україні, Німеччині, Індії чи Африці - Культурне, Політичне, Географічне - все це впливає на діапазон ролей, що ми можемо (або не можемо) обирати і наскільки вільно ми можемо їх виконувати. Але це не визначає суті, чогось дуже глибокого. Це окрема тема, про яку можна писати дисертацію, тож не буду її детальніше розкривати.
Слід додати, що різні люди схильні розглядати різні місця по-різному, сприймати чи не сприймати їх. Це відбувається в силу наших цінностей, віку, наявності чи відсутності певного досвіду. Скажімо, у когось викликає тремтіння саме тільки слово "Берлін", але яка мені з цього користь, якщо урбанізм є для мене апріорі антицінністю? І т.д., і т.д.
Віднайти магію
Не хочу здатися нудною, і тимпаче не хочу, щоб хтось думав "нам би твої проблеми". Я намагаюсь уникати категоричності, тому ще на початку цього запису попередила, що це моє суб'єктивне сприйняття ситуації. Насправді механізм Нового є дуже корисним, і взагалі, якби його не було, ми давно збожеволіли б і не змогли б долати труднощі.
Як сказав хтось мудрий, "Взросление - это когда исчезает волшебство. Мудрость - умение снова найти волшебство в себе и в мире."
Зараз я закрию цю сторінку і більше не буду жалітися. Я скажу, що Берлін - неймовірне місто (інакше опинюсь поза загальноприйнятим дискурсом). Я сяду на велосипед і співатиму похвальних пісень транспортній системі Німеччини, що дає мені таку можливість. Ранок я починатиму з йоги, а вечір.. як вийде:) Я вигадаю собі купу приємних ритуалів і буду з того щаслива, я старатимусь, я шукатиму магію і вигадаю її там, де її навіть не існує. Можливо, мої наступні записи вийдуть під тегом "віднайти магію". Я припиню цю деконструкцію реальності, але я не забуду висновки сьогоднішнього ранку.
Кеди