Непопулярне або Чому мене не хвилює безробіття в Європі і не вражає зростання Азії

[april_draft]

(УВАГА: у тексті багато непопулярної, антикапіталістичної, ура-екологічної і філософської лексики)

Мене, як просту сільську дівчину (і главного директора могущественного інтернет-порталу про освіту за кордоном - Unistudy) вже довгий час турбує питання споживацького менталітету, прєлестей капіталістичної економіки, стану земель, якості продукції і різної еко-лабуди. І знаєте що? Це проблема не суто екологічна, а значною мірою соціальна й економічна.

Сьогодні нарешті дійшла до фільму «Локальное решение глобальных проблем». Рекомендую подивитись тим, хто хоч трохи небайдужий якщо не до «долі світу» (фіг з ним!), то хоча б своєї власної шкури

Click to view

Цей фільм наштовхнув мене на кілька думок і допоміг оформити вже наявні, про що і хотіла б поговорити. Звісно, я не сподіваюсь, що всі побіжать дивитися фільм (тим паче, він не один з цієї теми), тому для цього випадку я підготувала невеличкий конспект побаченого. Отже, стисло про головне.

Основні ідеї:

• Економіка постійного зростання не розрахована на задоволення справжніх потреб людей. Людина розглядається виключно як споживач, продукти - як товар. Мета - заробіток.
• Знищення старих сортів продовольчих товарів і введення нових - досконало продуманий процес, мета якого - поставити під контроль весь харчовий ланцюг у світі, аби заробляти на продажу хімікатів та інших непотрібних речей для с/г.
• Атака на автентичні способи ведення с/г в аграрних країнах призводить до збідніння їх населення.

У фільмі розповідається, як Європа докотилася до дотацій аграрного ринку, чому голодає Африка, звідки тотальна бідність в Індії. Якщо ви думаєте, що «знову один негатив»  - ні; також показуються надихаючі приклади альтернативних господарств, що керуються принципами пермакультури, біодинамічного землеробства, збереження і культивування старих сортів. Це глобальні рухи, у фільмі наводиться навіть приклад одного господарства з України.


Деякі тези і факти:

• Пестициди - продукти воєнно-промислового комплексу, по закінченню Другої світової  їх почали активно просувати в сільське господарство, яке крім поодиноких тракторів практично нічого не купувало в індустрії.
• Люди не самі себе годують, їх годують корпорації.
• Відбувся розподіл між розумовою і фізичною працею. Необхідно буде розвивати іншу модель, інший підхід до роботи. Можливо, пройде об’єднання кількох професій, потрібно буде бути селянином, спеціалістом по інформатиці, електриці. Селянин завтрашнього дня буде одночасно інтелектуалом і робітником. Такою буде людина майбутнього (я вже чекаю безжальної критики ;)
• З глобалізацією великі міста і навіть цілі країни стали неавтономними, вони повністю залежать від привозної їжі (так, Парижу у випадку якогось збою в системі вистачить продуктів на 3 дні).
• У 2й половині ХХ ст. з метою підвищення ефективності тваринництва у корми коровам і свиням почали підмішувати тваринну їжу. В результаті, тварини почали їсти один одного (все, таких страшилок більше не буде, але для мене це було відкриттям, і, можливо, когось воно наштовхне на думки щодо вегетаріанства).
• Міф про зростання ВВП. Якщо річка чиста - ВВП не росте, якщо річка забруднена - ВВП виростає втричі. По-перше, відходи скидують у річку - це занчить, що хтось отримує гроші, росте ВВП. По-друге, люди п’ють воду і хворіють. Ідуть до лікаря - дають гроші, росте ВВП. Потім пропонуються технології по очистці води - і знову росте ВВП.
• ГМО - продукти, виготовлениі для мертвих земель.  Спочатку монокультурами було знищено плодючі землі, що стали непридатними для старих культур, а потім вирішили створити ГМО. Але вони не вирішують проблему. Вони потребують в десятки разів більше пестицидів (наприклад, найстійкіші сорти яблук, що не потребували обробки, були знищені, тому що вивели «Голден», що потребує по 20-30 хімічних обробок на рік).
• Потрібен споживчий бойкот, і водночас створення альтернатив  (тут  мене закидають коментарями, що одна людина ні на що не впливає - так і є, ОДНА ні на що не впливає).

Далі мені буде складно розділити свої думки й ідеї з фільму, бо надто багато вже було почуто, побачено, прочитано і обдумано на цю тему. Спробую бути лаконічною.

Урбанізація і поділ праці (на різні кольори коміра)  звільнили людей від страшної фізичної праці, та водночас посадили на голку супермаркетів і зробили залежними від транс-національного бізнесу.

Але знаєте, що найабсурдніше?!  Зелена контрреволюція, мода на органічне - подається як щось нове і незвичайне. Те, що було всім дано безоплатно!  Але коли ти слідуєш цьому тренду в місті, то потрапляєш у пастку, адже продаються такі товари втридорога.

Всякі альтернативні господарства, екопоселення, дауншифтери - це ж просто кинджал  в серце програми, де кожен повинен «приносити користь суспільству», тобто працювати. Тому-то їх рух не тільки не підтримується жодною державою (а як просто було б вирішити «квартирне питання» для багатьох людей), а іноді навіть придушуються (у фільмі наведені численні приклади, як людей тягають по судах у благополучній Франції, бо вони насмілюються вирощувати «неліцензовані» сорти овочів і фруктів).

Плюс обіцяне. Дві ідеї, які пишу зі скрипом, які я вже не намагаюсь висловлювати десь вслух.

1. Щодо європейців (португальців, греків енд ко) - мені не шкода людей, які не мають роботи, мені шкода людей, які стали чи народилися в системі залежностей від ринку і без грошей не мають можливості банально виживати. Але вони не безРОБІТНІ. Вони безДОХІДНІ.  Бо роботи навколо стільки, що всі «безробітні» світу одразу і не переробили б. А спад чи сповільнення виробництва - це не проблема, це в якійсь мірі спасіння! Бо матеріальних «благ» у світі пороблено вже стільки, що вистачило б не на одну країну.  Я не маю конкретної пропозиції щодо рішення цієї проблеми. Я лише вважаю, що ЄС дійшов до точки, коли жвачку так зажовано, що навіть до парти не приклеїться. На мою думку, потрібно переключити режим мислення і сфокусуватися на альтернативних шляхах. Що це може бути - не мені судити. Розвиток невеликих самодостатніх систем, паралельної економіки, базовий дохід - треба розглядати і розвивати різні ідеї. Бо благополучланди, наприклад, Німеччина, не резинові (тільки за минулий рік ФРН прийняла 500 тисяч молодих трудових мігрантів!).
2. Я не захоплююсь розвитком таких економічних гігантів, як Індія, Бразилія, Сингапур (окрема історія). Бо це робиться коштом шаленої експлуатації природних ресурсів, але страждають не тільки польові чи лісові звірюшки, страждають люди. Скільки фермерів в Індії скоїли самогубства в результаті монокультурної революції, скільки людей щороку (і не по разу) хворіють від застосування ядохімікатів (не забувайте, все ручками, ручками), скільки дітей народжуються з патологіями? Скільки лісів вирубується в Латинській Америці для вирощування тих-таки монокультур, і скільки дорогоцінної питної води йде на їх зрошування ? Ех, люди…

Мене запитають, а де ж позитив? Справді, ситуація виглядає сумною, але вона не безвихідна. Хто трошки ввійде в еко-тренд, побачить, що насправді це не так складно, і навіть приємно. Але це вже буде окремою історією, до якої також існує чимало питань...  Тож насамкінець надихаюче:

«Поки що з нас сміються, дивляться на нас як на Дон Кіхотів, що борються з вітряними млинами, але в майбутньому ми докажемо: єдиний шлях - це виробляти здорові продукти, які гарантуватимуть здоров’я людей і берегтимуть природу».