(no subject)
Весна. Пензлі промито до чистої води. Акарельними ляпками розтікається зелень. Місто дощем вихлюпує на тебе історії й історіїки, героїв і героїнь, варто лише вийти з дому.
***
Біля "Фори" гуляє кремезний чоловік шафоподібних габаритів. Поряд з ним істота, розміром з середню ахатіну, але це собачка, мабуть, чіхуа-хуа. Тоненькі тремтячі лапки, перелякані круглі очі, кожен помах вух порушує рівновагу всієї тендітної конструкції. Цуценя, шоковане навколишньою весною і власною сміливістю, тремтить, але відчайдушно намагається залізти на бордюр. Тремтить і намагається. Тремтить і намагається. Чоловік, розпливаючись у посмішці замилування, нахиляється, обережно підсаджує собачку й ніжно зітхає: "Ех, ти... Нічого, виростем ще!".
***
Десь нагорі, у переході між "Хрещатиком" і "Майданом" грають вальс Доги з "Мого ласкового і ніжного звіра". Скрипку не в змозі перекрити навіть потяг метро. А на пероні дві пари підлітків не дуже злагоджено, але старанно танцюють. Конверси, діряві джинси -- і церемонні поклони й аристократичні реверанси. Одна з дівчат, по губах видно, рахує ритм -- "раз, два, три, раз, два, три, поворот". Скоро останній дзвоник.
***
У лікарняній черзі поряд зі мною сидить вагітна дівчина. Сонно гортає журнал й зачудовано слухає своє "всередині". Аж раптом ледь не підскакує, згадавши про щось. Дістає мобільний і запускає гру -- "Cut the rope". Старанно годує зеленого монстрика декількома цукерками, потім каже "Ну все, тобі вже досить" і прибирає телефон назад у сумку. Мабуть, він у неї замість тамагочі.
***
На "Золотих воротах" вгору зупиненим ескалатором біжить хлопець. Вірніше, скаче, пританцьовуючи у такт власному вокалізу. Співає захоплено, зачудований собою, життям, ритмом. Краватка-метелик, гітарний кофр за плечима, розкуйовджене кучеряве волосся. Сучасний Перелесник у великому місті
***
У метро їде дівчинка з собачкою. Дівчинка пише повідомлення, раз у раз поправляє зачіску й кидає погляди на чотирилапого супутника, контролюючи і його зовнішність також. Собачка, мопс апетитно-округлих габаритів у "перев’язочках", оздоблений рожевим повідочком і рожевою ж балетною пачкою. На мордасі в нього виразно написані сором і страждання. Погляди всього вагону прикуті до нього, діти тицяють на нього пальцями, а жіночки зворушено посміхаються. Нещасний мопсик волів би провалитися крізь землю, але намагається хоча б повернутися до всіх спиною. Та жорстока хазяйка раз у раз розвертає його назад. Мопс від сорому починає голосно сопіти, викликаючи ще голосніший сміх оточуючих. Схоже, ще трохи, і він заплаче з відчаю.
***
У ботанічному саду, поміж натовпу селфі-баришень доріжкою обережно крокує дитина років двох. Раптом зупиняється спантеличено, тягне руки до хмарини квітучої магнолії в намаганні обняти весь світ. "Це шо?" Підбігає мама, підхоплює малу на руки, підносить поближче до великої квітки. "Мама, це шо?". І в цьому запитанні стільки здивування, стільки прагнення осягнути цей незбагненний весняний світ! А мама заходиться щасливим сміхом і тільки міцніше притискає до себе доньку.
***
Весна
***
Біля "Фори" гуляє кремезний чоловік шафоподібних габаритів. Поряд з ним істота, розміром з середню ахатіну, але це собачка, мабуть, чіхуа-хуа. Тоненькі тремтячі лапки, перелякані круглі очі, кожен помах вух порушує рівновагу всієї тендітної конструкції. Цуценя, шоковане навколишньою весною і власною сміливістю, тремтить, але відчайдушно намагається залізти на бордюр. Тремтить і намагається. Тремтить і намагається. Чоловік, розпливаючись у посмішці замилування, нахиляється, обережно підсаджує собачку й ніжно зітхає: "Ех, ти... Нічого, виростем ще!".
***
Десь нагорі, у переході між "Хрещатиком" і "Майданом" грають вальс Доги з "Мого ласкового і ніжного звіра". Скрипку не в змозі перекрити навіть потяг метро. А на пероні дві пари підлітків не дуже злагоджено, але старанно танцюють. Конверси, діряві джинси -- і церемонні поклони й аристократичні реверанси. Одна з дівчат, по губах видно, рахує ритм -- "раз, два, три, раз, два, три, поворот". Скоро останній дзвоник.
***
У лікарняній черзі поряд зі мною сидить вагітна дівчина. Сонно гортає журнал й зачудовано слухає своє "всередині". Аж раптом ледь не підскакує, згадавши про щось. Дістає мобільний і запускає гру -- "Cut the rope". Старанно годує зеленого монстрика декількома цукерками, потім каже "Ну все, тобі вже досить" і прибирає телефон назад у сумку. Мабуть, він у неї замість тамагочі.
***
На "Золотих воротах" вгору зупиненим ескалатором біжить хлопець. Вірніше, скаче, пританцьовуючи у такт власному вокалізу. Співає захоплено, зачудований собою, життям, ритмом. Краватка-метелик, гітарний кофр за плечима, розкуйовджене кучеряве волосся. Сучасний Перелесник у великому місті
***
У метро їде дівчинка з собачкою. Дівчинка пише повідомлення, раз у раз поправляє зачіску й кидає погляди на чотирилапого супутника, контролюючи і його зовнішність також. Собачка, мопс апетитно-округлих габаритів у "перев’язочках", оздоблений рожевим повідочком і рожевою ж балетною пачкою. На мордасі в нього виразно написані сором і страждання. Погляди всього вагону прикуті до нього, діти тицяють на нього пальцями, а жіночки зворушено посміхаються. Нещасний мопсик волів би провалитися крізь землю, але намагається хоча б повернутися до всіх спиною. Та жорстока хазяйка раз у раз розвертає його назад. Мопс від сорому починає голосно сопіти, викликаючи ще голосніший сміх оточуючих. Схоже, ще трохи, і він заплаче з відчаю.
***
У ботанічному саду, поміж натовпу селфі-баришень доріжкою обережно крокує дитина років двох. Раптом зупиняється спантеличено, тягне руки до хмарини квітучої магнолії в намаганні обняти весь світ. "Це шо?" Підбігає мама, підхоплює малу на руки, підносить поближче до великої квітки. "Мама, це шо?". І в цьому запитанні стільки здивування, стільки прагнення осягнути цей незбагненний весняний світ! А мама заходиться щасливим сміхом і тільки міцніше притискає до себе доньку.
***
Весна